-= Меню =-

«Березіль» Леся Курбаса в Умані

До 130-річчя від дня народження Леся Курбаса та
до Всесвітнього дня театру

Лесь Курбас – епоха у нашому театрі. …Курбас розширив естетичні обрії театру, збагатив його елементами найвитонченішої, найдобірнішої культури. Він утвердив на Україні професію режисера, надав їй масштабних, гідних світових зразків, параметрів. Як кожна геніальна людина, Курбас – унікальний.

С. Данченко

Лесь Курбас (повне ім’я – Олександр-Зенон Степанович Курбас) – український режисер, актор, теоретик театру, драматург народився 25 лютого 1887 року в місті Самбір (Львівська область) у родині акторів театру.

Навчався в Тернопільській гімназії.

З 1907 року – студент філософського факультету Віденського університету, через рік перевівся до Львівського університету.

У 1909 році організував студентський театр, в якому став головним режисером і актором. Потім був «Гуцульський театр».

Лесь Курбас писав художні твори. Його оповідання «В гарячці» у 1906 році Іван Франко опублікував у «Науково-літературному віснику».

Згодом за запрошенням Миколи Садовського Лесь Курбас опиняється у київському театрі. Він грає Степана в п’єсі «Невольник» М. Кропивницького, Хлєстакова у «Ревізорі» М. Гоголя, Гната у «Безталанній» І. Карпенка- Карого, Гурмана в «Украденому щасті» І. Франка, Астрова в «Дяді Вані» А. Чехова. В цей час формується його художній витончений смак і світогляд. Навколо Курбаса гуртується театральна молодь. Наприкінці 1916 року вони створюють «Молодий театр».

«Ми, група акторів, маємо щось нове сказати, і тому, тільки тому, творимо театр…хочемо творити нові цінності. Хочемо бути вільними від упереджень і шукати тільки своєї правди. До всякої форми театру, котра нас зацікавить, ми приложимо свої студії, старання і працю, і чим більше дасть нам вона відповідей на запитання, тим довше ми біля неї зостанемося. Мистецтво, котре не йде вперед, котре костеніє в традиціях, перестає бути живим – воно мертве і перестає бути мистецтвом».

Репертуар «Молодого театру» був складним і дуже різним за тематикою. Курбас замовляв і сам робив переклади творів Софокла, Г.Кайзера, Г. Ібсена, К. Гольдоні, Мольєра, Б. Шоу, які складали репертуар театру. Давно стали класикою створені «Молодим театром» інсценізації – «У пущі» Лесі Українки, «Іван Гус», «Великий льох» Т. Шевченка, «Чорна пантера та Білий Ведмідь» В. Винниченка.

Навесні 1919 року «Молодий театр» об’єднали з Першим державним театром України ім. Тараса Шевченка. В березні 1920 року, в день 59-х роковин смерті Тараса Шевченка відбулась прем’єра вистави за поемою «Гайдамаки», яка увійшла до золотого фонду української національної сцени.

В грудні 1920 вистава відбулась в Умані, у той час театр перебував у нашому місті. Микола Бажан, будучи уже відомим поетом, у своїх юнацьких спогадах так згадує про виставу, яку неодноразово бачив і брав участь у масових сценах:

«Ти можеш дивитись її знову й знову – жадібно, схвильовано, ненаситно. На уманську базарну площу у стін тієї самої монастирської будівлі, в якій ти зараз заціпеніло застиг на лаві та разом з іншими глядачами переживаєш давно минулу, але досі вражаючу трагедію, виходить Гонта».

В Умані Івана Гонту грав сам Лесь Курбас. В масових сценах активно грали учні училища землеробства і садівництва. Коли театр поїхав з Умані, Микола Бажан певний час був режисером, актором і навіть художником декорацій місцевої театральної студії. Основою студії були уманські студенти Софіївської школи (це ще одна, на той час, назва нашого навчального закладу).

У Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України зберігається особовий фонд (ф. 302) Надії Віталіївни Суровцової (1896-1985) – письменниці, краєзнавця. Серед документів спогад «Лесь Курбас, 1917-1927-1937». Через тодішні воєнні події (громадянська війна, розруха) колектив «Кийдрамте» (Київський драматичний театр) опинився спочатку у Білій Церкві, а потім в Умані. З листів матері, яка жила в Умані, Надія Віталіївна дізнавалась про культурне життя міста. Дружина Курбаса, Валентина Чистякова разом з подругою жила в будиночку Суровцових.

«В Умані Курбас пробув лише сезон, але протягом цього часу встиг заснувати драматичну студію. Щасливий випадок заховав до наших днів (тепер в архіві музею) зошит протоколів цих часів, перелік дисциплін, що в ній викладалися, список учасників. Там на першому рядку стояв теперішній академік М. Бажан, а графу, де писали вік учасника, проти його імені соромливо пропущено, академік був наймолодшим, і тоді ще навчався в кооперативній школі. У цьому ж списку стоять Е. Кротевич, який тоді теж жив в Умані, М. Петрашевич, О. Супрун. Студія Курбаса існувала досить довго і після його виїзду з міста.

Збирались студійці о 5-ій годині дня «по сонцю» (протокол). В протоколі: «Запропонувати колективу, аби хто може позичив гасову лямпу і знашли гасу». Доручення виконувались без заперечень, і зворушливо бренить: «Доручити відповідальність за освітлення, як електричне, так і гасове М. Бажанові»… Електричне освітлення бувало не надто часто!

Одночасно йшла і серьозна творча робота. Працювали наполегливо над етюдами Рильського, Олеся, «Білою вечерею» Ростана. У запису від 28.ІХ.1921 під головуванням Бажана стоїть: «Давати щодня написану на папері тему для мімодрами, імпровізацій і т.п. Ухвалюється провадити «принципіальні балачки». І так само сурово зостановлюється «щодня мити підлоги».

Гірко, коли зникає в непам’ять творча людина, що ціле життя віддавала батьківщині, гірко, коли вона безслідно пройшла свій шлях. Але коли наполегливо, цеглинка за цеглиною відновлюються її досягнення, щоби на них будувати наше величне майбутне, це радісно, - радісно не тільки за чисту, ясну пам'ять тих, що їх вже немає серед нас, але й за тих, що тепер стають творцями життя, які зуміють злучити насильно розірвану нитку героїчного минулого з нашим прекрасним сучасним та майбутнім».

Н. Суровцова
березень 1965 року

Залишивши приємні спогади жителям не тільки Умані, а і навколишніх сіл та містечок, театр повернувся до Києва. Український театр заснований 31 березня 1922 року Л. Курбасом, як мистецьке об’єднання «Березіль» навколо групи акторів колишнього «Молодого театру», припускаю, що зародилось в Умані.

Потім був Харків і плідна співпраця режисера Леся Курбаса і драматурга Миколи Куліша…Творчий злет митця обірве арешт 1933 року.

Промайнуть роки і уже в суверенній Україні, у Харкові, на могилах дружини і матері Л. Курбаса буде відкрито «Пантеон сім’ї Курбаса- Чистякової», там буде встановлено урну з землею із урочища Сандармох.

Лесь Степанович прагнув здійснити великий переворот в українському театрі, поставити його на європейський, світовий рівень. Він володів десятьма мовами, його переклади і сьогодні залишаються зразками майстерного володіння словом. Переклад одного з віршів норвезького поета і драматурга Б. Бйорнсона став програмним для митця і його сподвижників. Він набуває особливого, символічного звучання в ці березневі дні:

Я вибираю березіль,

Він ламає все старе,

Пробива новому місце,

Він зчиняє силу шуму,

Він стремить.

Я вибираю березіль,

Тому, що він буря,

Тому, що він сміх,

Тому, що він сила,

Тому, що він переворот,

З якого літо родиться.

Наталія Михайлова,
провідний бібліотекар

Останні новини Наукової бібліотеки


  • 15.11.2017 Віртуальна виставка до Дня працівників сільського господарства України