«…серед степу широкого на Вкраїні милій»: книжкова подорож у минуле
22 травня 1861 року на Чернечій горі, поблизу Канева, відбулось перепоховання Тараса Шевченка. Земний шлях великого генія слав`янських народів завершився у Санкт-Петербурзі, але за життя поет мріяв про «тихе життя і спокій коло Канева». Влітку 1884 року на могилі поета встановили чавунний пам`ятник-хрест за проектом В.Сичугова. Приходили на Чернечу гору, яку стали називати Тарасовою, О.Кобилянська, М.Коцюбинський, І.Нечуй-Левицький, В.Стефаник, Л.Українка. І вже 155 років до могили великого поета йдуть і йдуть люди з усіх куточків земної кулі, щоб вклонитись світлому генію України.
«И теперь всякій, проъзжающій по Днъпру, даже ничего не слышавший о Шевченко, невольно обращаетъ внимніе на одинокій крестъ, подымаюъщійся къ небу надъ высокимъ обрывистымъ берегомъ, недалеко отъ Канева, по направленію къ Кіеву. Тамъ, подъ громаднымъ курганомъ, напоминающемъ стародавнія «могилы», покоится прахъ народнаго поэта; а духъ его витаетъ «середъ степу широкого на Вкраіні милій». Такими словами закінчується четверта глава «По возращеніи изъ ссылки» у книзі В.І. Яковенко «Т.Г. Шевченко его жизнь и литературная дъятельность. Биографическикій очеркъ» СПб, 1894.
Стан книги свідчить про те, що вона користувалась попитом у читачів бібліотеки Уманського училища землеробство і садівництва. Можливо в Умані жили люди, які стали свідками перепоховання на Чернечій горі Т.Г. Шевченка.
Гортаючи щомісячний історичний журнал «Кіевская старина» за 1885-1887 роки, дізнаєшся, що вшановуючи пам`ять великого Крбзаря, редакція журналу друкує «неизданныя произведенія Т.Г. Шевченка»: «Наймичка», «Варнакъ», «Близнецы», «Прогулка съ удовольствіемъ и не безъ морали».
Повість «Княгиня» надрукована у №3 «Кіевской старины» за 1884 рік. У минулому, як і в наші дні, із задоволенням читали: «Видал я на своём веку таки порядочные сады, как, например, Уманский и Петергофский…». Мова йде про всесвітньовідомий парк «Софіївка».
Уманчани знали, що чумакуючи з батьком, Шевченко бував в Умані. Як писав М. Ліхцов у путівнику «Шевченківські місця Черкащини»: «Вузенькі, покривлені вулички древнього міста після дідових розповідей оживали перед збудженим зором майбутнього поета, гаряче дихали боями, в яких український народ постав за волю, проти татарських орд, військ султанської Туреччини та шляхетської Польщі. Саме ті картини, поповнені потім ретельним вивченням історії лягли в основу поеми «Гайдамаки», окремий розділ якої Шевченко присвятив Умані».
У лютневому номері «Кіевской старины» за 1886 рік, у рубриці «Библіографія», презентується видання «Т. Шевченко. Гайдамаки. Изданіе иллюстрированное художникомъ А.Г. Сластёномъ. СПб., 1886».
«Яркіе образы этого грознаго прошлаго и даетъ поэтъ въ своемъ разсказъ, непосредственномъ, какъ народное преданіе, и въ основъ своей такомъ-же правдивомъ. Картины и лица смъняются и проходятъ вереницей. Художнику остается только идти вслъдъ за поэтомъ». Звертаючись не тільки до молодого покоління художноків автор (В.Г-ко) пише: «Пусть изучаютъ они край и народъ, и все остальное приложится. Какой матеріалъ можетъ дать имъ одно народное творчество – сказки, думы! А сколько еще темъ для иллюстрацій въ твореніяхъ Шевченка, Котляревскаго …»
«Изучая внимательно народную среду, прорникаясь ея характеромъ, духомъ, даровитый художникъ можетъ живо воспроизвесть прошедшее. Творческія силы народа тъ-же прежнія , измънившія только, можетъ быть, внъшнюю оболочку». Вдумливий читач, беручі до рук книгу, може повертатись у минуле і уявляти майбутнє.
Під час перепоховання Тараса Григоровича Шевченка на Чернечій горі у Каневі 22 травня 1861 року М.Максимович, прощаючись з поетом сказав:
«Уволили твою волю,
Друже незабутий,
І при смерті, як при жизні,
Твій путь многотрудний!
Ходять хмари кругом сонця,
Вітер подихає,
Шумить Дніпро під човнами,
Тебе проводжає…»
На абонементі художньої літератури до 155 річниці перепоховання Тараса Григоровича Шевченка відвідувачів чекає книжкова виставка «Світоч української культури».
Наталія Михайлова,
провідний бібліотекар
