В Україні відзначають християнське свято – Сорок Святих
Сорок мучеників Севастійських – святі перших століть християнства. Їх життя залишило глибокий слід в історії віри Христової. У 313 році римський імператор святий Костянтин Великий дав християнам свободу. Але був у Римі і другий правитель – Лікіній. Ярий язичник, він не тільки замислив відновити гоніння на віруючих у Христа, але і готувався зрадити Костянтина і стати імператором Риму. Почалися масові вбивства військових, серед яких було чимало послідовників Спасителя.
У місті Севастії якраз було одне з таких християнських військ. Під керівництвом язичника Агріколая перебувала ціла дружина християн – сорок воїнів, прославлених багатьма перемогами. За намовою Лікінія, Агріколай спробував змусити їх принести жертву язичницьким богам, але ті відмовилися, за що були кинуті до в'язниці. Там воїни молилися Христу, і було їм одкровення, що «хто витерпить до кінця, той буде спасенний».
На ранок підступний Агріколай знову спробував схилити військо відректися від Спасителя. Але і вдруге зазнав невдачі. Християн знову кинули до в'язниці. Через тиждень їх судили. Язичницькому суду відважні воїни відповідали твердо: «Візьми не тільки наше військове звання, а й життя наші, для нас немає нічого дорожчого за Христа Бога».
Мучеників хотіли побити камінням, але воно не долітали до них – ніби сам Дух Святий захищав їх від смерті. І знову християн відвели до в'язниці. Під час молитви вони почули: «Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. Будьте відважними і не бійтеся, будуть вам вінці нетлінні».
І ось, коли настав морозний зимовий день, мучеників привели до місцевого озера, і залишили там під вартою оголеними, прямо на льоду. Поруч розтопили лазню, щоб в смертній агонії воїни відреклися від Христа і проміняли Його на тепло. Але лише один з страждальців не витримав і побіг до лазні, і тут же впав замертво.
Під ранок, коли один з охоронців прокинувся, то побачив німби над головами кожного з тридцяти дев'яти християн. Усвідомивши, чому вінців тільки 39, він вигукнув «І я – християнин», скинув одяг і став поряд з воїнами. Вранці воїнів і стражника вивели та перебили ноги. Потім їх тіла на колісницях відвезли до багаття і спалили.
Коли після страти минуло три дні, святих воїнів побачив уві сні єпископ Севастійський Петро – йому було сказано поховати їх останки. Разом з помічниками він по кісточці зібрав святі мощі і віддав їх землі з молитвою.
Пам'ять 40 мучеників, у Севастійському озері замучених, святкується Православною церквою 22 березня за новим стилем.
Здавна був звичай в день пам'яті Севастійських мучеників ліпити з тіста і пекти «жайворонків» – булочки у вигляді птахів. Чому саме жайворонки? Селяни, звертаючи увагу на те, що співаючий жайворонок то злітає вгору, то каменем «падає» до землі, пояснювали це особливою відвагою і смиренністю цих птахів перед Богом. Жайворонок швидко летить догори, але, вражений величчю Господа, в глибокому благоговінні схиляється вниз. Так жайворонки, на думку наших предків, зображували собою пісню слави Господу, піднесену мучениками та їх смиренність і спрямованість вгору, в Царство Небесне, до Сонця правди – Христа.
Пам’ять Сорока Святих відноситься до кола найбільш шанованих свят. У день їх пам’яті полегшується строгість Великого Посту і звершується Літургія передосвячених дарів.
Хоч і вважалося, що на Сорок Святих вже має бути тепло, але люди як завше більше довіряли народним прикметам.
Якщо в цей день тепло, то стільки ж днів утримається гожа днина, а холодно – бути сорока морозам.
Коли хмарно і мороз, то скоро буде тепло і можна сіяти.
Раптово тане сніг – до активної повені й буйних трав.
На Сорок Святих погода, то на гречку урода.
Але про всяк випадок пам’ятали: «Сорок Святих ще можуть сорок лопат снігу кинути».
За матеріалами етнографічних видань
