-= Меню =-

Знову і знову ці книги гортаю…

10 березня 72 річниця визволення м. Умані від німецько-фашистських загарбників і 155 річниця від дня смерті генія українського слова Тараса Григоровича Шевченка абонемент художньої літератури Наукової бібліотеки розпочинає літературно-краєзнавчий проект «Люди, події рідного краю — знову і знову ці книги гортаю», присвячений 400-літтю першої згадки про наше рідне місто.

Працівники абонементу художньої літератури провели годину мужності для студентів факультету економіки і підприємства.

На Уманщині жорстокий терор гітлерівських загарбників тривав 955 днів.. Окупанти замучили, розстріляли 25 тисяч мирного населення. Сім тисяч юнаків і дівчат вивезли на каторжні роботи до Німеччини.

У перші дні окупації в Умані був утворений табір для військовополонених «Уманська яма». Серед в’язнів табору був письменник Євген Долматовський , автор книги «Зелена брама», яка з дарчим написом автора зберігається у Науковій бібліотеці. Студенти познайомились із історією створення «Пісні про Дніпро», яку Долматовський написав у далекому 1941 році. Ця пісня повернулась до Умані з військами другого Українського фронту.

«Хто не був у березні 1944 року на 2-му Українському фронті і не брав участі у знаменитому Уманському наступі, той, мабуть, не знає по-справжньому, що таке багнюка. Багнюка жирна, густа, липка, як патока, важка, як свинець; багнюка, що затопила вулиці й тротуари, розлилась величезними озерами на полях, розтягнулась на багато кілометрів уздовж шляхів нашого наступу… Твань хапала нас за ноги своїми липучими долонями, висла на чоботях пудовими гирями, вони були важчими за вориги, тяжчими від колодок і кайданів». Так писав військовий кореспондент Борис Полєвой.

Англійський письменник Джон Фредерик Чарлз Фуллер, розповідаючи в своїй книзі «Друга світова війна 1939-1945 рр.» про успішні дії військ 2-го Українського фронту на Уманському напрямку, відзначає, що «цей швидкий і раптовий удар настільки приголомшив німців, що вони почали панічний відступ». «Катастрофа, — пише він, — була такою великою, що змінила обстановку на всьому Південному фронті»

В історико-географічному нарисі «Умань» (1957) читаємо «О 10 годині вечора 9 березня 1944року, зламавши опір ворога, в місто ввірвались радянські танки, мотопіхота. Першими ввійшли в Умань танкісти полковників Мирводи, Абрамова, Лібермана, мотопіхота полковників Акімочкіна і Шамардіна, воїни генерал-майора – уманчанина Олексія Івановича Радзієвського.

Можливо, що серед визволителів Умані був солдат, про якого писав у своїй статті 29 лютого 1944 року Андрій Малишко «Темної зимової ночі бійці прорвалися до заповітної могили. Десь ще за горою точився бій, заграви з підпалених німцями сіл освітлювали пам`ятник. Багрові одсвіти лежали на граніті, як гаряча кров. Русявий, невисокий на зріст автоматник, припадаючи на поранену ногу, підійшов до могили.

 — Здрастуй, Тарасе! Ти чуєш нас? Ми з тобою.

Він поклав автомат біля ніг, поцілував холодний гранітний камінь і заплакав од радості, як дитина. Йому хотілося ще говорити про війну і своє поранення, про холодну останню ніч в окопі під Букрином, де він убив двох німців, але слів не знайшлося, і він тільки шептав:

— Тарасе, ми з тобою. Чуєш? Ми з тобою».

 Нажаль ім`я цього солдата невідомо.

Одним з перших, знищуючи фашистів вогнем і гусеницями, ввірвався в місто на своєму танку Т-34 командир танкової роти старший лейтенант Євген Костянтинович Тищик. У жорстоких вуличних боях він віддав своє життя за Батьківщину, за визволення Умані.

Хвилиною мовчання вшанували пам`ять полеглих. Пісня «Степом, степом» черкаського поета Миколи Негоди підкреслила скорботність дійства.

Активну участь у проведені «Години мужності» брали студенти факультету Богдан Бойко, Ірина Слободяник, Наталія Щербина, Артем Цвігун, Ліна Горська, Людмила Черненко.

Я книгу гортаю…

Чиїсь сподівання,

І долі і муки

Уже,як мої

Яке то тяжке

У минуле вертання:

Десь поруч гримлять

Ті запеклі бої.

І хати горять,

І звучить чужа мова,

І падає, скрикнувши,

Юний солдат.

І болем поламані

Чорнії брови

Та міцно тримає

Рука автомат.

Попереду Корсунь,

Попереду Умань.

У когось попереду

Ціле життя…

Інакше не можу

Бо страшно подумать,

Що все це, можливо,

Піде в забуття.

 Наталія Михайлова, провідний бібліотекар

Наукової бібліотеки, автор сценарію заходу

Фото Олега Черноусько

Останні новини Наукової бібліотеки