Докучаєв Василь Васильович – основоположник науково-генетичного ґрунтознавства та зональної агрономії

Якщо система землеробства призводить до збіднення ґрунту, втрат органічної речовини, розвитку водної і вітрової ерозії, то така система землеробства повинна бути замінена на іншу, яка не дає означених негативних наслідків.

                                                                                                                                                                                                                                                         В.В. Докучаєв

Василь Васильович Докучаєв – всесвітньо відомий учений, природознавець, геолог і ґрунтознавець, основоположник наукового генетичного ґрунтознавства та зональної агрономії. Своєю всебічною, плодотворною науковою діяльністю Докучаєв не тільки створив науку про ґрунти, а й заклав основу нового, ландшафтного, напряму в географії.

Василь Васильович Докучаєв народився 1 березня 1846 року в с. Мілюково, Сичовського повіту, Смоленської губернії. Середню освіту здобув у Смоленській духовній семінарії, а вищу – на фізико-математичному факультеті Петербурзького університету, який він закінчив у 1870 році. В університеті Докучаєв слухав лекції Д.І. Менделєєва, А.Н. Бекетова та інших відомих учених, які прищепили йому любов до науки. Після закінчення університету досліджує будову річкових долин верхньої Волги, річкові відклади у верхів’ях Дніпра і Західної Двіни, річок південної частини Фінляндії.

У 1875 році з'явився перша велика праця В.В. Докучаєва: «Щодо питання про осушення боліт взагалі і зокрема про осушення Полісся». Докучаєв відразу ж заявляє, що буде розглядати болота з точки зору геолога, натураліста. Вони його цікавлять як явища природи. Відзначивши особливості боліт і підкреслюючи їх важливу роль у природі, Докучаєв писав: «Перш ніж витрачати мільйони на осушення боліт, необхідно довести, що річки, які беруть свій початок у болотах, можуть обійтися і без них, інакше нам доведеться ще більше затратити праці та коштів, щоб обводнити осушену місцевість».

В 1878 році Докучаєву за його працю «Способы образования речных долин Европейской России» було присуджено науковий степінь магістра наук.

В 1877–1878 pоках Василь Васильович досліджує чорноземні ґрунти на півдні Європейської Росії. Ці дослідження він узагальнив у праці «Русский чернозем», опублікованій у 1883 році. За цей твір йому було присуджено науковий ступінь доктора наук. У цій праці він довів, що ґрунт не гірська порода, а цілком самостійне тіло природи, що підкорюється своїм особливим законам ґрунтоутворення. Ґрунт створюється і розвивається в складній взаємодії гірських порід, клімату, рослинності, тварин і мікроорганізмів. Гірська порода вивітрюючись, стає рихлою, перемішується з відмерлими коріннями рослин, залишками тварин, бактерій, піддається дії вітру і води, поступово перетворюється на родючий ґрунт, який вже різко відрізняється від тієї породи, на якій вона виникла.

Ця монографія принесла Докучаєву світову славу і заслужено вважається основою генетичного ґрунтознавства. Ця книга була тріумфом нової науки – ґрунтознавства, і за яку академія наук присудила йому повну Макаріївську премію – вищу академічну нагороду того часу.

До цього часу Василь Васильович Докучаєв вже став авторитетним фахівцем з вивчення походження рельєфу і геології відкладень останнього геологічного періоду (четвертинного, плейстоцену, льодовикового).

Василь Васильович Докучаєв, докладно описав процес утворення ґрунтів і запропонував їх базову наукову класифікацію, в 1886 році дав першу в світі наукову класифікацію ґрунтів. Він же склав першу світову ґрунтову карту. Важливою практичною справою стало для Докучаєва створення ґрунтознавчої школи та підготовка спеціалістів сільського господарства.

Життєвий та науковий шлях В.В. Докучаєва тісно пов’язаний з Полтавщиною. Вперше з цим краєм Василь Васильович познайомився у 1877 році під час дослідження чорноземної зони Росії. Влітку 1881 році ним було обстежено значну частину ґрунтів Полтавської губернії. У кінці 1880-х років Полтавське губернське земство запропонувало вченому провести дослідження ґрунтів губернії. В період з 1888 по 1894 рр. він разом зі своїми учнями здійснив природничо-історичне обстеження Полтавської губернії, не обмежуючись дослідженням тільки ґрунтів. Було видано 16 томів «Материалов Полтавской экспедиции». Велику допомогу В.В. Докучаєву у вивченні полтавських ґрунтів надавав О.О. Ізмаїльський – талановитий агроном, знавець степового землеробства.

Докучаєв всебічно дослідив Полтавську губернію. Разом із колегами Василь Васильович видав матеріали щодо оцінки її земель, статті, монографію «Наш степ раніше й тепер» (гонорарні кошти передав постраждалим від посухи), розробив методику визначення, чи були ліси на південних українських теренах. 12 листопада 1888 року у Вільному економічному товаристві виступив з відповідною доповіддю «Методи дослідження питання: чи були ліси у південному степу Росії». В своїх наукових працях вчений 893 рази посилається на 113 географічних назв, 168 разів згадує 25 великих і малих річок губернії. Географія перебування його на Полтавщині охоплює Кременчуцький, Лохвицький, Лубенський, Миргородський, Переяславський, Ново-санжарський, Оржицький, Роменський, Хорольський, Чутівський, Полтавський, Прилуцький, Золотоніський, Кобеляцький, Константиноградський, Диканський, Шишацький повіти, численні міста, села, хутори, яри, ліси, балки, степи тодішньої Полтавської губернії, дуби під Диканькою, Центральна садиба Дібрівського.

Під час роботи експедиції Василь Васильович займався і питаннями організації в Полтаві краєзнавчого музею. В основу природничо-історичного музею Полтавського губернського земства (нині Полтавський краєзнавчий музей), відкритого у вересні 1891 року, лягли природничі колекції, зокрема ґрунтові та геологічні, зібрані учасниками Полтавської експедиції в усіх повітах губернії. Це понад 4 тис. зразків ґрунтів, близько 500 зразків гірських порід, а також колекція потретинних молюсків.

Вивчаючи «справжню чорноземну полосу», В.В. Докучаєв звісно, не обійшов увагою й українські ґрунти: від Донеччини до Буковини. Так, у 1881 році експедиція Вільного економічного товариства, на чолі з Василем Васильовичем, мала такі маршрути: Фастів – Сміла – Знам’янка – Миколаїв та Кременчук – Протопопівка – Знам’янка – Єлисаветград – Ольвіополь –Томашівка... («Верстви дві-три дорога помітно підіймалася від правого берега ріки Синюхи, притоки Бугу; потім підступив ледь хвилястий безлісий степ, котрий і потянувся через Голованівськ (Балтського повіту) до Томашівки...») За її мету слугувало дослідження чорнозему на вододілі Дніпра й Південного Бугу. Взято зразки ґрунтів поблизу Крюкова (правобережжя Кременчука), Протопопівки (Олександрійський район), Знам’янки («среди лесной полянки»), Єлисаветграда (теперішнього Кіровограда, який «расположен среди очень волнистой местности, по берегам Ингула») та Голованівська.

Докучаєв науково класифікував українські ґрунти. Зробив висновок про те, що «чорнозем – ідеальний ґрунт», що може й повинен стати «царем ґрунтів», бо «дорожчий будь-якої нафти, всілякого кам’яного вугілля, дорожчий золотих і залізних руд». Ідеї В.В. Докучаєва вплинули на розвиток лісознавства, меліорації, гідрогеології, динамічної геології та інших наук.

У праці «Наши степи прежде и теперь», він аналізує причини посух і накреслює ряд заходів до боротьби з ними. Найважливішим серед численних заходів він вважав впорядкування водного господарства шляхом створення ставків і полезахисних лісових смуг на вододільних степових просторах. З цією метою Докучаєв заснував три дослідні станції: у Кам’яному степу, Старобільському районі, Великому Анадолі.

У програму по підняттю степового землеробства В.В. Докучаєв включав наступні п’ять груп заходів: регулювання великих і малих річок; регулювання ярів і балок; регулювання водного господарства у відкритих степах на водороздільних територіях; опрацювання норм, що визначають відносні площі ріллі, лук, лісу і води; визначення прийомів обробітку ґрунту, найбільш сприятливих для найкращого використання вологи і більше пристосування сортів культурних рослин до місцевих як ґрунтових, так і кліматичних умов.

Вчений розробив заходи боротьби з посухою, з водною і вітровою ерозією ґрунту, з розпиленістю структури чорноземів, достатньо детально для свого часу враховував процес окультурювання ґрунтів у випадку удобрення гноєм.

1899 році Василь Васильович сформулював так званий «закон зональності», осмисливши «найщільніший зв'язок клімату, ґрунтів, тваринних та рослинних організмів» і «співвідношення між зонами природи взагалі й усім життям, усією діяльністю людини». Він підкреслював, що землеробське господарство повинно бути строго зональним. Слід пристосувати сівозміни, тваринництво, рослинництво, садівництво, плодівництво і лісівництво до зональних фізичних і сільськогосподарських умов. Лише на основі всебічного вивчення ґрунтів можливо досягти поліпшення сільськогосподарських культур; тільки фундаментальне, наукове вивчення нинішнього і минулого ґрунтів може дати відповідь про їхнє майбутнє.

У 1889 році Докучаєв підготував колекцію ґрунтів для Всесвітньої виставки в Парижі. Крім їх зразків, вона включала відповідні карти, зображення розрізів, таблиці, діаграми тощо (В. Докучаєв «Краткий научный обзор почвенной коллекции, выставленной в Париже»). Звісно, відвідувачі дивилися на все те, як на багатства й досягнення науки Російської імперії. Втім, варто додати, що в столиці Франції «як представник В. Докучаєва» даною експозицію опікувався й демонстрував колекцію українець, майбутній засновник вчення про біосферу Володимир Вернадський. Колекція отримала золоту медаль, а Василя Докучаєва, як організатора, було нагороджено орденом «За заслуги по землеробству». І тільки після цього тріумфу Докучаєв з’їздив до Парижа, Берліна, Відня.

Розробка вчення про зони природи є однією з найбільш значних наукових праць, вершиною наукової творчості В.В. Докучаєва. Воно було сформульовано в цілком закінченій формі тільки в останні роки наукової діяльності цього видатного вченого і являє собою, таким чином, загальний підсумок його багаторічних і різноманітних досліджень.

Сутність вчення про зони природи найбільш стисло викладено В.В. Докучаєвим так: «...завдяки відомому положенню нашої планети відносно Сонця, завдяки обертанню Землі, її кулястості – клімат, рослинність і тварини розподіляються по земній поверхні, по напрямку з півночі на південь, у строго визначеному порядку, із правильністю, що допускає поділ земної кулі на пояси – полярний, помірний, субтропічний, екваторіальний». Ці результати Докучаєв сформулював в книзі «Учение о зонах природы».

Ця книга мала бути одним із розділів задуманої ним праці «О соотношениях между живой и мертвой природой». Важка хвороба не дала можливості вченому закінчити ґрунтовну працю. Докучаєв помер 8 листопада 1903 року не здійснивши цього наміру. Але і те що ним зроблено, дає підставу вважати його основоположником вчення про географічні зони.

Працівниками бібліотеки підготовлено віртуальну виставку наукових праць вченого, що зберігаються у фонді бібліотеки університету. Запрошуємо до перегляду.

	Докучаев В. В. Избранные сочинения : в 3 т. Т. 1. Русский чорнозем / В. В. Докучаев. — М. : Сельхозгиз, 1948. — 480 с. У перший том із 3-томника «Вибраних творів» В.В. Докучаєва ввійшла його класична монографія «Російський чорнозем». Вибрані твори ґрунтознавця публікуються по першоджерелах. Дана робота друкується по виданню 1883 року. В історії ґрунтознавства це була перша закінчена робота на високому теоретичному рівні і насичена величезним фактичним матеріалом. В цій праці Докучаєв дав систематичний опис ґрунтів всієї чорноземної полоси Європейської Росії. В цьому томі видавництво повністю зберігає текст В.В. Докучаєва.
	Докучаев В. В. Избранные сочинения : в 3-х т. Т. 2. Труды по геологии и сельскому хозяйству / В. В. Докучаев. — М., 1949. — 426 с. У другий том із 3-тритомника ввійшли праці по геології і сільському господарстві. Об’єднання цих праць в один том пояснюється тим, що ідея утворення річкових долин, ярів, розвиток ландшафтів країни, викладені в монографії «Способи утворення річкових долин Європейської Росії», отримали подальший розвиток в знаменитій роботі «Наші степи раніше і тепер», яка має рівне значення як для геолога, ґрунтознавця, географа, так і для практичної діяльності агронома. Крім вказаних робіт, в цьому томі включені найголовніші статті і доповіді В.В. Докучаєва по питаннях сільського господарства, реалізації сільськогосподарської освіти і дослідної справи. Вибрані твори В.В. Докучаєва публікуються по першоджерелах.
	Докучаев В.В. Избранные сочинения : в 3 т. Т 3. Картография, генезис и классификация почв / В. В. Докучаев. — М. : Седьхозиз, 1949. — 444 с. Третій том вибраних творів В.В. Докучаєва містить праці по картографії, генезису і класифікації ґрунтів і найголовніші ґрунтоутворюючі породи, а також роботи присвячені проблемі зональності. До даного заключного тому вибраних творів є додаток: що містить дати життя і діяльності В.В. Докучаєва, бібліографія праць, а також зведений предметний і іменний покажчики.
	Докучаев В. В. Соченение : в 9 т. Т. 7. Статьи и доклады организация почвенных учереждений и вопросы сельского хозяйства в России. Популярные лекции 1800–1900. — М. : АН наук СССР. — 504 с. В 7 томі творів В.В. Докучаєва розміщені роботи, які відносяться до його науково організаційної і громадської діяльності Цей том, як всі справжні видання, друкуються по першоджерелах, по першому виданню і рукописним архівним матеріалам.
	Докучаев В. В. Сочинения : в 9 т. Т. 9. Жизнь и деятельность В. В.  Докучаева. Библиография трудов / В. В. Докучаев ; АН СССР ; отв. ред. И. В. Тюрин. — М. : АН СССР, 1961. — 327 с. Даний 9 том являється заключним томом академічного видання «Творів» В.В. Докучаєва. Сюди ввійшли: стаття професора С.С. Соболєва про розвиток головних ідей вченого і їх значення для сьогодення, складені Л.А. Чеботарьовою біографічний огляд «Василь Васильович Докучаєв» і «Основні дати життя і діяльності В.В. Докучаєва», а також архівні документи, що стосуються біографії вченого. Біографічний огляд містить ряд нових даних щодо життя та діяльності Докучаєва. Значна частина тому містить бібліографію творів, повідомлень і виступів ґрунтознавця (з їх анотаціями) і бібліографію робіт про життя та діяльність Докучаєва його сучасників (1875–1916 рр.) і наступного часу (1917–1958 рр.) – некрологи, спогади, статті. Опублікована бібліографія, яка охоплює всі праці Докучаєва і літературу про нього за багаторічний період, – беззаперечне свідчення значення творчості ґрунтознавця і його широкій популярності як ученого та громадського діяча.
	В.В. Докучаев и география, 1846–1946 / отв. ред.: А. А. Григорьев, И. П.  Герасимов. — М. : АН СССР, 1946. — 81 с. Книга «В.В. Докучаєв і географія» видана Інститутом географії Академії Наук СРСР до 100-річчя з дня народження науковця. Вона містить 6 статей-розповідей про вклад російського ґрунтознавця, агронома і геолога В.В. Докучаєва в географічну науку. Академік А.А. Григор’єв оцінює значення вченого для розвитку географії, І.П. Герасимов висвітлює вчення В.В. Докучаєва про зони природи. Географічні методи В.В. Докучаєва досліджуються в науковій статті Ю.А. Ліверовського. Стаття С.С. Соболєва знайомить читача з досягненнями вченого у геоморфології, а стаття Є.М. Лавренко «Значення робіт В.В. Докучаєва для розвитку російської геоботаніки» є свідченням того, що вчений працював і в області геоботаніки.  Заключною є стаття І.С. Лупинович «В.В. Докучаєв і землеробство».
	Докучаєв В. В. Наші степи колись і тепер : пер. з рос. / В. В. Докучаєв ; за ред. і з передм. В. Р. Вільямса і З. С. Філіповича. — К. ; Х. : Держ. вид-во с.-г. літ., 1979. — 140 с. Епіграфом до передмови своєї роботи «Наші степи колись і тепер» В.В. Докучаєв бере вислів «Natura non facit saltum» (Природа не робить стрибків). Цими словами автор підкреслює свої еволюційні погляди на геологічне формування українських степів Російської імперії, зокрема принцип про споконвічність степу і вчення про наступ лісу на степ. В першому розділі викладає останні найновіші на той час наукові думки та гіпотези в геології Російської імперії загалом та українського степу зокрема. Другий розділ дає детальну на той час географічну характеристику степів. У третьому розділі дано геологічну характеристику ґрунтів степів за географічною ознакою. В четвертому та п’ятому розділі автор аналізує, систематизує, узагальнює дані та знання про флору і фауну українського степу. Нарис клімату степу викладений В.В. Докучаєвим у шостому розділі цієї роботи. Останній розділ своєї праці автор присвятив проблемі водного господарства в степах тодішньої Росії. В.В. Докучаєв у книзі «Наші степи колись і тепер» накреслив заходи по перетворенню степів, поліпшення водного режиму ґрунтів, створення стійкого до посух степового землеробства. Праця на час її видання була важливою віхою в розвитку геології тогочасної Російської імперії.
	Докучаєв В. В. Учение о зонах природы / В. В. Докучаев. — М. : ОГИЗ, 1948. — 61 с. В книзі зібрані всі теоретичні статті, присвячені вченню про природно-історичні географічні зони.

Віра Побережець, провідний бібліотекар