Меліорація як засіб інтенсифікації сільськогосподарського виробництва

Меліорація це спрямоване поліпшення властивостей географічного середовища з метою максимального використання

природного потенціалу земель, вод, клімату, рельєфу,рослинності.

А. М.Шульгін

Стратегія сучасного розвитку землеробства полягає в найбільш повному і раціональному використанні існуючих природних ресурсів з одночасним забезпеченням екологічної безпеки вирощування сільськогосподарських культур шляхом оптимізації зовнішніх та внутрішніх умов. Найбільш дієвим и шляхами реалізації цієї мети є меліорація земель та управління процесами формування врожаю шляхом його програмування.

Основне завдання меліорації визначається необхідністю підвищення продуктивності існуючого та нововведеного меліоративного фонду держави. Критерієм оцінки ефективності меліоративного землеробства є вимога до реалізації меліорації як засобу інтенсифікації сільськогосподарського виробництва з усіма загальновідомими вимогами до нього.

В окремих галузях народного господарства виділяють меліорації сільського, лісового і водного господарства, для охорони здоров’я та відпочинку, містобудування і транспорту. Існують також багатоцільові (комплексні).

Меліорації для сільського господарства поділяють на водні, снігові, земельні, рослинні та тваринні (фіто й зоомеліорації). Кожний її рід є також методом впливу на природне середовище. Наприклад, водні меліорації збільшують вологозабезпеченість території, земельні поліпшують ґрунт і рельєф, фіто меліорації перетворюють ґрунтовий покрив, виконують полезахисні та водоохороні функції.

У свідомості багатьох людей склалась ілюзія невичерпності водних ресурсів. Вона спирається на тисячолітній досвід людства, що віками спостерігало за постійним поповненням води у річках і озерах. В умовах науково-технічного прогресу необхідно докорінно переглядати ставлення до невичерпаних природних багатств, у тому числі і до води – життєво важливого елемента середовища існування людини.

Розвиток сільського виробництва і стале землекористування неможливе без збереження та відтворення родючості ґрунтів.

Водні меліорації для сільського господарства бувають трьох основних видів: зрошення, обводнення та осушення. Залежно від технічних засобів і прийомів вони мають такі різновиди: зрошення буває регулярне, лиманне, вегетаційне, вологозарядне, очисне, промивне; обводнення – пасовищне і господарсько-побутове; осушення – польдерне, боліт, заболочених земель.

Водні меліорації – радикальний засіб боротьби з посушливістю та надлишком вологи, вони дозволяють усунути диспропорцію у відношенні природних факторів і створити оптимальний режим тепла і вологи, необхідний для землеробства. Вони повинні мати комплексний характер, вестись в одному напрямку з агротехнічними прийомами землеробства, забезпечувати раціональне використання водних ресурсів.

Одним з основних завдань осушувальної меліорації є розширення площ для виробництва сільськогосподарської продукції. Нині найдоцільніше використовувати ці угіддя як кормову базу тваринництва з пріоритетом на вирощування багаторічних трав.

У зоні надмірного природного зволоження осушувальні та водорегулюючі меліорації необхідно поєднувати з глибоким ґрунтовим розпушенням, вапнуванням, піскуванням, внесенням добрив, куль технічними роботами.

У зоні нестійкого природного зволоження комплекс меліорації повинен передбачати осушення земель у періоди надлишкового надходження вологи і зрошення їх при нестачі вологи (осушувально-зволожувальні меліорації), а також комплекс протиерозійних заходів з обов’язковими агротехнічними прийомами і внесення добрив.

У Степу з недостатнім природним зволоженням і слабким природним дренуванням земель зрошення слід поєднувати з штучним дренуванням, що забезпечує підтримування сприятливого водно-сольового режиму в кореневмісному шарі ґрунтів, а також створенням лісосмуг, гіпсування, внесення добрив, правильною агротехнікою.

Здоровий ґрунт здатен самостійно протистояти шкідникам і хворобам, забезпечує здоров’я рослин. Тож підтримати здоров’я ґрунту – одне з найважливіших завдань агрономії. Важливим заходом у цьому є хімічна меліорація, одним із прикладів якої може бути вапнування, що полягає несенні в ґрунт вапнякових меліорантів.

Значна частина ґрунтів півдня України має ознаки засолення або осолонцювання. Пов’язано це зі зрошенням земель, тому що за додаткового зволоження ґрунтів без урахування їх регіональних особливостей та якості зрошувальних вод основні показники родючості ґрунту погіршуються – проявляється фізична солонцюватість, порушується структура агрегатів ґрунту, активізуються процеси кіркоутворення, спостерігаються інші негативні явища, які зумовлені переважно змінами карбонатно-кальцієвого балансу. Ефективним засобом зниження засоленості ґрунтів є їх хімічна меліорація, зокрема гіпсування.

Підвищена кислотність ґрунтового розчину та недостатня кількість кальцію та магнію є одним з основних причин низької родючості ґрунту.

Відновлення та збереження родючості кислих ґрунтів є досить актуальним і важливим завданням аграрної науки та агропромислового виробництва. Родючість ґрунтів передусім залежить від урівноваженого вмісту кальцію у ґрунтово-вбирному комплексі. Для вирішення цього завдання потрібна розробка і впровадження сучасних технологій хімічної меліорації.

Зростаюча кислотність ґрунтового покрову є однією з найгостріших проблем сучасності та майбутнього  процесу підкислення підкислення  ґрунтів набуває глобальних масштабів, що призводить до негативних агротехнічних наслідків.

Для відтворення, регулювання продуктивності та збереження родючості кислих ґрунтів ефективним є застосування меліорантів та біологізації систем удобрення. Вирішення цих питань у сучасному землеробстві є особливо актуальним для регіонів де поширені кислі ґрунти.

Цьогоріч 5 червня, в першу неділю червня, меліоратори України відзначали своє професійне свято – День меліоратора. З цієї нагоди на абонементі наукової літератури представлена виставка «Меліорація як засіб інтенсифікації сільськогосподарського виробництва». Пропонуємо знайомитись з відеооглядом виставки тут.

Віра Побережець, провідний бібліотекар