Ліки навколо нас
Цілющі властивості рослин були відомі людині ще з давніх часів. Лікарські рослини – одне з основних джерел одержання лікувальних і профілактичних засобів сучасної медицини. Першим достовірним джерелом розпізнання і цілеспрямованого використання лікарських рослин є трактати Теофраста (372-287 р.р. до н.е). Давньогрецький учений залишив опис багатьох рослин. Розповів про застосування їх для лікування різних хвороб. Зокрема, при лікуванні захворювань серцево-судинної системи, печінки, шлунково-кишкового тракту і системи кровообігу вони займають домінуючу позицію. Початок застосування лікарських рослин в Україні сягає сивої давнини. Одухотворяючи багато явищ природи, тварин і рослини, стародавня людина вірила, що її можуть вилікувати молитвами та жертвоприношення. Поряд з цим вона вживала деякі трави. Властивості яких були добре відомі віщунам і волхам. Про роль останніх як народних лікарів свідчать літописи, в яких волхи згадуються як «зелейники» (наприклад, у «Синодальному списку» Володимира Святославовича). Звичними ліками вті часи були полин, кропива, хрін, яловець, подорожник, береза, чемериця, м’ята та ін.
З введенням християнства на Русі основними поширювачами медичних знань стали монахи. Вони спочатку вели заготівлю лікарських трав, а згодом почали вирощувати їх на монастирських городах.
При цілющі властивості рослин згадується в одній з перших пам’яток давньоруської писемності – «Ізборнику» Святослава. Перу онуки Володимира Мономаха Євпраксії, яка збирала різні трави і коріння, вивчала їхні властивості, приписують тракт «Алимма» («Мазі»).Видатні вчені – Г. Котормак з Дрогобича та Г. Скорина з Полоцька – у своїй практиці також використовували лікарські трави. Про них згадується в багатьох рукописних і друкованих виданнях, зокрема в лікарському пораднику, випущеному в Кракові у 1534 р. У стародавній Русі і пізніше в Україні лікування травами були досить поширене. Населення використовувало як місцеві дикорослі рослини, так і ті, що завозились з інших країн.
Велику роль у скорочені імпорту лікарських рослин відіграли городи засновані в 1730 р. при постійні аптеці в Лубнах. Починаючи із середини XVIII ст.Україна стає одним з основних районів культивування лікарських рослин.
В кінці XVIII-на початку XIX ст. зріс інтерес до вітчизняних лікарських рослин. Н.М. Амботік-Максимович опублікував свою багатотомну працю «Врачебное веществославие», в якій описано і змальовано в кольорі багато лікарських рослин. Збільшилися й заготівлі дикорослої сировини.
У кінці ХІХ – на початку ХХ століття були створені синтетичні препарати, які за своєю дією на організм деколи значно передували природнім препаратам. З’явилися лікарські речовини, аналогів яким не було в живій природі або їх ще просто не знайдено.
Незважаючи на значний прогрес синтетичної хімії, із рослин одержують майже 40% ліків, які застосовуються в лікарській практиці. Кожний третій лікарський препарат використаний сучасною медициною, одержаний із рослинної сировини або з її участю. Адже препарати рослинного походження діють на організм м’яко, краще переносяться організмом, рідко викликають алергічні реакції. В даний час простежується світова тенденція зростання обсягу зростання обсягу споживання ліків із рослинної сировини: в Німеччині ними користуються 25% хворих, у Франції – близько 30%, у США – 38%, в Англії – 45%. Відповідно збільшується асортимент лікарських рослин, які культивуються.
Україна дотепер збереглася галузь лікарське рослинництво. У господарствах консорціуму «Укрофітотерапія» нагромаджено значний досвід із вирощування алтеї лікарської, валер’яни, нагідок, шавлії, подорожника великого і блошиного, ромашки лікарської, кропиви (пустирник), череди, м’яти, ехінацеї – всього близько 40 видів, які не лише забезпечують лікарською сировиною потреби національної медичної промисловості, але й країни близького і далекого зарубіжжя.
Враховуючи актуальність даної тематики пропонуємо ознайомитись із віртуальною книжковою виставкою «ЛІКИ НАВКОЛО НАС».
Віра Побережець, провідний бібліотекар
