Генріх Карлович Брун – знакова постать в історії Головного училища садівництва

 25 травня 2016 року  виповнюється 210 річниця з дня народження відомого в Європі вченого з Одеси, математика, з ім’ям якого пов’язані роботи, що стосувались аналітичної геометрії, вищої алгебри, диференціального й інтегрального обчислення та теорії ймовірностей Генріха Карловича Бруна (1806–1854).

Сім’я Бруунів була одною з найзаможніших в місті мала вагомий вплив та потрібні зв’язки в суспільстві. Батько Генріха Вільгельма, Карл, був відомим комерсантом. В 1771 р. одружився з Елізабет – донькою бізнес-партнера Й.Фабріціуса, місцевого купця. У подружжя Карла (1748-1809) та Елізабети Бруун (1753-1802) народилося 16 дітей, деякі померли в юному віці, але більшість, і особливо їх нащадки, добилися значних успіхів – стали відомими купцями й промисловцями, військовими і державними діячами.

Вдруге Карл Бруун одружився, через півроку після смерті першої дружини, на 30-літній Крістіні Катаріні Векрут (1772-1813). Вона походила з дуже заможної шведської, купецької сім’ї. Про її батька Філіпа Векрута (1742-1798), власника лісопилень, смолокурень, верфі і кількох кам’яних будинків у середмісті Виборгу, в яких двічі зупинялася Катерина II, ще за життя складали легенди.

У подружжя Карла і Крістіни Катаріни Бруун народилося 5 дітей: дві дівчинки (одна померла немовлям) і три хлопця. Всі сини з часом закінчили університети і стали вченими. Генріх Вільгельм, народився 25 травня 1806 р., рідною мовою в сім’ї Брунів була шведська.

Втративши батька на п'ятому і мати на сьомому році життя, Г. Брун з семи років виховувався у свого дядька Г. Веркута (родича по материнській лінії), який і помітив у племінника багато обіцяючі здібності.

У 1814 р Веркут перевіз племінника в Петербург, і через рік, в дев'ятирічному віці Брун був поміщений в один з кращих Петербурзьких пансіонів пастора реформаторської церкви Жана фон Муральто. Викладання в пансіоні велося німецькою та  французькою  мовами. Серед викладачів пансіону були і відомі академіки, і наставники Великих князів. Навчання в пансіоні здійснювалося  на  високому  освітньому рівні,  з використанням  педагогічних  ідей  Песталоцці,  що  дозволяло  його  випускникам  претендувати  на  навчання  в  університетах. 

Майбутнього вченого, вже в цьому віці сильно привертала математика, якою він займався з великим задоволенням.

Після закінчення пансіону в 1821 р. юнак вступив до Сан-Петербурзького університету, але через рік  перейшов в медико-хірургічну академію де провчився, також, близько року і в 1823 р. поступив на філософський факультет Дерптського університету де навчався його брат Ф. Брун.

За офіційними даними, у 1825 р. випускні іспити в Дерптському університеті склало всього 8 студентів, і лише троє отримали кандидатський ступінь, що  прирівнювався  до X класу статської служби. Серед них були  Філіп Якоб та Генріх Вільгельм Бруни з Фінляндії.

У Російській імперії в 1819 р. для набуття учених ступенів були встановлені певні терміни. Кандидат допускався до іспитів на ступінь магістра через два роки після отримання атестата кандидата; магістр на ступінь доктора – через три роки. У той же час система учених ступенів у Німеччині  фактично звелася до одного докторського ступеню.

Тому здобувши ступінь кандидата філософії, Г. Брун поїхав до Німеччини де слухав лекції з природничих і філософських наук в Берліні, Гетінгені і Гейдельберзі.

Наукову діяльність Г. Брун розпочав 1828 р. в Гетінгені захистом докторської дисертації «De Cycloidis aequatione atque indole», яка дала змогу одержати ступінь доктора філософії і магістра вільних наук.  В 1831 р. Г. Бруна запросили працювати на кафедру фізики в Рішельєвському ліцеї, але незабаром він переходить на кафедру чистої математики де залишається до кінця життя (з перервою в один рік).

Будучи людиною енергійною, заповзятою, відповідальною, свою діяльність він  не обмежував заняттями, пов'язаними з роботою на кафедрі. Професор Г. Брун  також виконував обов'язки інспектора Рішельєвського ліцею (1843–1844), інспектора класів Одеського інституту шляхетних дівчат і Одеського дівочого училища.

У 1844 році в місті Одеса відкривається Головне училище садівництва (нині – Уманський національний університет садівництва), дбаючи про високий рівень навчання в учбовому закладі, адміністрацією на викладацькі посади запрошуються кращі науковці, зокрема і Г. Брун.

З великим захопленням учений прийняв запрошення директора училища А.Д. Нордмана викладати арифметику і геометрію «... професор з душевною готовністю прийняв на себе новий службовий обов’язок ... він якось особливо любив цей заклад, вбачаючи в ньому благодійну для тутешнього краю мету, яка, мабуть, досягалася в прекрасному стані училища ... », зазначено в журналі «Москвитянин». Незважаючи на свою зайнятість, Г. Брун знаходив час для плідних занять наукою. Велика кількість його наукових праць стосувалися всіх розділів математики.

В праці "О решении численных уравнений по способам Горнера и Греффе" (Одесса, 1851), вперше розв’язано рівняння 12-ї степені. Роботу вченого «Собрание задач и предложений, относящихся к линиям второй степени » (1838), що вивчала криві лінії 2-ї степені, було визнано гідною Демидівської премії.  

        У 1846 р Імператорська Академія наук присудила половину Демидівської премії роботі Г. Бруна «Руководство к политической    арифметике». Робота доктора філософії і математики, є однією з перших фундаментальних книг з політичної арифметики, в якій не  робиться основний наголос на вивчення статистики населення. Автор глибоко осмислив і систематизував результати більшості  досліджень з політичної арифметики, по довгостроковим фінансовим операціям, із страхування, опублікованих  до сорокових років XIX ст.  в зарубіжних книгах.

    Праця Г. Бруна отримала найвищу оцінку науковим товариством, була рекомендована до присудження Демидівської премії видатними    академіками В.Я. Буняковським і П.Н. Фусс.

 Після опублікування «Руководства к политической арифметике» Г. Бруна майже півстоліття в Росії не видавалися книги, присвяченій  політичній арифметиці.

Свої теоретичні відкриття він використовував у повсякденному житті, що ще більше підкреслювало їх практичну цінність: «… він не був одним лише теоретиком: він був самим енергійним пропагандистом різних страхувань і сам застрахував своє життя» – зазначав Філіппов у своїй статі «Профессоры братья Бруны. Из воспоминаний» (1898).

Будучи талановитим науковцем, отримуючи суттєві результати в наукових дослідженнях, він також до останку віддає всі свої сили і час навчальній справі, читає з блиском лекції і цікаво проводить заняття зі студентами. «У читаннях своїх він виявляв особливу здатність педагога, уміючого зацікавити учня самим інтересом науки, змусити полюбити її і зробити вивчення легким і привабливим. Участь, яку приймав він в успіхах своїх слухачів, поспішаючи задовольнити їх найменшу цікавість, підтримати і розвинути її, мала велике значення у відносинах його до учнів: вселяючи любов до наставника, вона змушувала їх полюбити і науку, яку викладав він».

  Незважаючи на свою зайнятість Г.К. Брун  був чудовим сім’янином, дуже любив свою дружину (одружився в 1833 р.) і дітей, намагаючись  кожен день проводити з ними час. Через 21 рік після весілля у нього було шестеро дітей, наймолодшому з яких було тільки три місяці, коли Г.К. Бруна не стало.

    29 січня 1854 вночі на 48 році життя Генріх Карлович Брун помер.

    Похований на Одеському 1-у Християнському кладовищі на території якого нині розташований Преображенський парк Одеси.

    Генріх Карлович Брун написав багато чудових робіт, що мають велику наукову і навчально-методичну цінність. Г. Брун був особистістю, яка є взірцем для сучасного науковця, а його життєвий шлях та наукова біографія повинні стати прикладом для наслідування.

Ірина Козлова,

бібліотекар Наукової бібліотеки