Безкомпромісний лицар національної ідеї
У 2023 року виповнюється 160 років від дня народження відомого українського письменника, вченого, педагога, освітнього і громадського діяча Бориса Дмитровича Грінченка. Борис Грінченко вважав: «Україна. У цьому слові для мене все», а за словами Івана Липи ім’я Бориса Грінченка «щодня було на вустах у тисячі людей, то тут, то там – скрізь по Україні, бо в яку тільки сферу українознавства не заглянеш, зустрінеш Б.Д. Грінченка»…
Тому 8 грудня в бібліотеці Уманського національного університету садівництва відбулась літературна година «Безкомпромісний лицар національної ідеї», присвячена 160 річниці від дня народження Бориса Грінченка. Захід пройшов за підтримки кафедри української та іноземних мов. З цікавими фактами з біографії і літературної спадщини Бориса Дмитровича Грінченка учасників заходу познайомила провідний бібліотекар Наталія Михайлова.
Бібліотекар розповіла присутнім, що Борис Грінченко, син Слобожанщини народився 9 грудня 1863 року, а за старим стилем 27 листопада, на хуторі Вільховий Яр під Харковом. Грінченки належали до старовинного дворянського роду.
У світ українського слова Бориса привів Шевченків «Кобзар»: «…Шевченко зробив з мене зараз же українського націонала (хоч і чудно се казати про хлопця 13–14 років). Він (Тарас) і досі стоїть перед мене на такому високому п’єдесталі, що торкаєцця головою до неба».
Єдиним навчальним закладом, де Грінченко навчався, було реальне училище у Харкові. За розповсюдження серед однокласників заборонених книг Бориса Грінченка виключили з навчального закладу і ув’язнили. Перед ним були закриті всі навчальні заклади і відібране право на подальшу освіту. Тому все життя він займався самоосвітою.
У 1881 році в журнал «Світ», редагований Іваном Франком, було опубліковано перші поезії Бориса Дмитровича під псевдонімом Іван Перекотиполе.
Потім були учительські курси, де Борис Грінченко познайомився з Марією Гладиліною, яка у 1884 році стала його дружиною. За словами Грінченка, вона стала його вірною помічницею у всіх важливих і важких справах. Перед одруженням він написав своїй коханій Марусі: «У мене тепер є тільки два кохання: Україна і ти». Подружжя Грінченків шість років працювали у Народній школі мецената Олексія Алчевського на Катеринославщині.
У 1894 року родина переїхала до Чернігова. У чернігівський період Борис Грінченко остаточно формує свої педагогічні погляди. Родина Грінченків упорядкувала музей Шевченка, організувала земську друкарню, видавала книжки для українців. Його ідеї української педагогіки – навчанням дитини рідною мовою –залишаються актуальними і сьогодні. Дружина Бориса Грінченка, теж вчителька і письменниця, згадує, що його учні «знали, що вони українці, знали історію і географію України, знали про всіх видатних письменників і про їх твори, знали про тяжке, безправне становище України». Перу Бориса Дмитровича належать підручники «Українська граматка» і «Рідне слово», за якими він навчав і власну доньку, і своїх учнів. У 20-ті-30-ті роки ХХ століття, в часи Української Народної Республіки цими підручниками користувались всі діти України.
Під час літературної години «Безкомпромісний лицар національної ідеї» бібліотекар Наталя Михайлова здійснила огляд літератури із фонду бібліотеки, автором якої є Грінченко. Зокрема вона познайомила слухачів із чотиритомним словником української мови, що став подвигом для Бориса Дмитровича. Велике значення для нас має тритомне видання «Етнографічних матеріалів, зібраних у Чернігівській і сусідніх з нею губерніях». Потім була книжка «З уст народу», яку сам письменник вважав четвертим томом етнографічних досліджень. Автор пишався тим, що її цитували вчені в Україні та Європі.
Вірші Бориса Грінченка були дороговказом для його сучасників. Їх переписували, вчили напам’ять і учні Уманського училища садівництва і землеробства. У підпільній бібліотеці зберігались випуски поетичної антології «Українська муза» під редакцією Олекси Коваленка. У 5-му випуску добірка поезій Бориса Дмитровича Грінченка. Зараз ми маємо змогу гортати факсимільне видання. Воно несе дух епохи, переносить нас у 1908 рік, де Борис Грінченко ще живий…
«Українська хата» у №9 за 1909 вмістила статтю Микити Шаповала, у якій автор написав про Б. Грінченка: «Тяжка виснажлива праця вела його в житті. Що тримало його в надлюдському виснаженні? Віра і мрія. Мрія про щастя України, віра в його прихід. Все життя – у праці. Праця – єдиний кумир. Праця задля інших. Підручники друкованими літерами – для дітей, видання книг – для освіти народу, етнографія, фольклор – для науки, каталог – для музею, статистика – для земства, поезія – для розвитку чуття, проза – для совісті, драми – для розвитку театру. А все це – загалом для України».
6 травня 1910 року обірвалося земне буття Бориса Дмитровича Грінченка.
З книжковими скарбами, що розкривають образ Бориса Грінченка, наші читачі можуть ознайомитись на абонементі художньої літератури і відчути душу великого українця:
