Чарівна квітка Буковини: до 160-річчя від дня народження Ольги Кобилянської

«Зміст усієї творчості О. Кобилянської – се музика…

Ся музика не усипляє, а вічно нагадуючи про красний світ, про гармонію, красу, – нагадує тобі самого тебе

і твій головний обов’язок: боротьбу за твою красну душу».

М.Євшан

Серед сузір’я імен талановитих митців кінця XIX – початку XX століття яскравою зіркою виділяється ім’я Ольги Кобилянської – автора численних новел і повістей, новаторських за змістом і формою.

Видатна українська письменниця Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року в містечку Гура-Гумора в Південній Буковині (нині територія Румунії) в багатодітній родині. Юліан Кобилянський походив з української галичанської родини і захоплювався українською культурою, народним фольклором. Мати з німецької родини Вернерів – тонка і поетична натура – все життя займалася вихованням дітей, яких було в неї семеро – п’ять синів і дві дочки. Всіх вона зігріла своїм теплом, всіх благословила на чесну дорогу життя. Ольга була четверта дитина.

У 1868 році родина Кобилянських переїхала до Кимпулунгу, там минули дитинство та юність Ольги. У Кимпулунзі вона навчалась у початковій школу, де навчання здійснювалося винятково німецькою мовою – офіційною мовою тогочасної Буковини.

З початкової школи Ольга перейшла до дівочої школи, в якій навчалася лише до п'ятого класу. Навчання було платним, але для оплати подальшого навчання доньки в батьків не було грошей. Повну освіту мали отримати її брати. Та Ольга продовжила навчання самостійно, ставши врешті однією з найосвіченіших жінок свого часу. Крім літератури, вона захоплювалася музикою.

Майбутня українська письменниця писала вірші німецькою мовою. У 1880 році  Ольга Кобилянська пише перше німецькомовне оповідання «Гортенза, або Нарис з життя одної дівчини». У 1883 році – «Доля чи воля?».

У 1885 році Ольга Кобилянська пише алегоричні замальовки «Видиво», у 1886 році – «Голубка і дуб», у 1886–1887 роках – оповідання «Вона вийшла заміж».

У 1888 році Ольга Кобилянська почала писати повість «Лореляй» німецькою мовою.  У 1896 році ця повість була опублікована українською мовою під назвою «Царівна». Завдяки цій повісті з творчістю Ольги Юліанівни знайомиться Леся Українка.

У 1891 році родина Кобилянських переїжджає з села Димці Серетського повіту до Чернівців, де Ольга Кобилянська житиме до самої смерті. Для письменниці почався новий період життя. Тут Кобилянська входить у коло прогресивної інтелігенції, глибше знайомиться з українським літературним життям.

У 1892 році вона пише працю «Рівноправність жінок», того ж року виступає в журналі «Народ» із нарисом «Жіноча вистава в Чикаго». Наступного року письменниця бере участь у виданні альманаху «Наша доля», вміщуючи в ньому оглядову статтю про жіночий рух у країнах Європи.

У 1894 р. О. Кобилянська друкує в журналі «Зоря» повість «Людина» (присвячена Н. Кобринській – відомій у Галичині письменниці й громадській діячці).

Упродовж наступних років вона активно пише повісті та оповідання: «Він і вона» (1895), «Що я любив» (1896), «Ніоба», «Некультурна», «Природа», (1898), «Земля» (1902), «У неділю рано зілля копала» (1909), «Через кладку», «За ситуаціями», «Апостол черні» та багато ін. творів.

У 1903 році Ольга Кобилянська зібралася вдруге поїхати до Києва – на ювілей М. Лисенка. Та важко захворіла мати, і вона змушена була залишитися вдома. Тяжка праця по господарству, а також простуда викликали хворобу в самої О. Кобилянської: наприкінці 1903 року її розбив частковий параліч. І хоча лікування на німецьких та чеських курортах до певної міри знешкодили наслідки недуги, починаючи з 1903 року вона постійно хворіла, а коштів на систематичне лікування не вистачало.

Протягом 1915–1923 років Ольга Кобилянська пише низку оповідань, новел, нарисів, у яких розкриває трагічну безвихідь, страждання, розпуку і біль, викликані драматизмом ситуації, породженої Першою світовою війною: «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Назустріч долі», «Юда» (1917), «Сниться» (1922), «Зійшов з розуму» (1923), які увійшли до збірки «Але Господь мовчить...» (1927).

У 1926–1929 pоках у Харкові вийшло дев'ятитомне зібрання творів письменниці.

У 1941 році румунська воєнна жандармерія встановила нагляд за Ольгою Кобилянською, готуючи судову розправу над нею.

Ольга Юліанівна Кобилянська померла 21 березня 1942 року. Окупаційна влада заборонила публікувати некролог українською мовою та виголошувати промови над могилою письменниці.

У Чернівцях у будинку, де жила О. Кобилянська, у 1944 році було відкрито меморіальний музей. До 100-річного ювілею письменниці її ім'я було надано Чернівецькому театрові, вулицям у містах Буковини.

У місті Умані є вулиця Кобилянської.

Найбільш знані твори Ольги Кобилянської: повісті «Людина», «Земля», «В неділю рано зілля копала», «Царівна», роман «Апостол черні».

На абонементі художньої літератури на шанувальників українського слова чекає книжкова виставка «Чарівна квітка Буковини». Нехай для кожного з нас дороговказом стануть слова Ольги Кобилянської: «Усі мої думки тобі, народе вільний, і пісня серця, музика душі тобі!»

Наталія Михайлова, провідний бібліотекар