Чародій сміху
13 листопада виповнюється 130 років від дня народження Остапа Вишні
Тоді на хуторі Чечва, що на Полтавщині, в родині відставного солдата Михайла Кіндратовича Губенка і його дружини Параски Олександрівни народилась дитина – хлопчик, наречений у миру Павлом. Павло був другим в родині, яка піднімала сімнадцять дітей.
У хаті Губенків, як сказав би Олександр Довженко, не звучали полонези й не влаштовувалися пишні бали. Тут думалося про хліб насущний, доводилося весь час сушити голову над одвічною батьківською проблемою – як виростити дітей, як їх прогодувати, а тим паче, як їх вивести в люди.
І, звичайно, тоді й на думку не спадало, що один з сімнадцяти Губенків, а саме Павло, через роки і простір прийде до нас, уже під літературним псевдонімом Остапа Вишні, видатним письменником-гумористом, а його творчість буде справжнім скарбом у скарбниці українського гумору.
Він прийшов в українську гумористику, щоб поставити своє красне слово, свій іскрометний сміх на сторожі добра і правди. Це було його життєвим кредо – допомагати людям своєю творчістю, подолати в собі все негативне і сіре, стати кращим, людянішим, світлішим.
Остап Вишня нерано розпочав літературну діяльність. Йому вже йшов четвертий десяток, коли в газеті з’явилися його перші твори – фейлетони й усмішки. Талант гумориста дедалі розквітав, і вже через кілька років його могутній сміх заволодів серцями мільйонів читачів.
І коли за всю мою роботу, за все те тяжке, що пережив я, мені пощастило хоч разочок, хоч на хвильку, на мить розгладити зморшки на чолі народу мого, весело заіскрити сумні його очі, ніякого більше «гонорару» мені не треба.
Остап Вишня
Всенародна популярність, живучість творчості Вишні зумовлюється перш за все великим, рідкісним талантом письменника; по-друге, глибоким і тонким знанням народного життя. Вишня знав його не з книг та розповідей – він сам був живою і дуже чутливою часткою цього життя, він сам вийшов з його глибин, а звідси – досконале знання персонажів своїх творів. Вони прийшли в його фейлетони, памфлети й гуморески теж із самого життя. По-третє, письменник тонко, прекрасно знав природу й закони гумору. При нагоді Павло Михайлович говорив своїм молодим колегам: «Пам’ятайте, що література, передусім гумор, - це дуже делікатна штука: недобереш – погано, перебереш – ще гірше. Треба, щоб було «саме враз». Цієї мудрості Вишня завжди дотримувався у своїй творчості.
З роками не старів талант Вишні. До останніх днів він був енергійним і діяльним. Любив життя в усіх його проявах: спілкування, читачів, книги, молодих авторів, природу, футбол, квіти… Все людське, все прекрасне, земне було любе його творчій душі.
Але література була його найбільшою пристрастю і найбільшою стихією. На літературу він дивився, як на священний храм, де все має бути непорочним, піднесеним і чистим.
Без гучних прожив він декламацій, -
А в душі поезія цвіла!
Друг людини, друг природи й праці,
Грізний ворог нечисті і зла.
М.Рильський
Остап Вишня і сьогодні залишається самобутнім майстром гумористичного жанру, а його творчість – усмішкою рідного народу.
Олена Рудковська, бібліотекар ІІ категорії
