День Соборності України – єднання сили й духу народу
Січень у ХХ сторіччі подарував нам, українцям, дві славні події, якими наші героїчні предки заявили про появу української нації на політичній мапі Європи в якості окремого гравця. Мова йде про проголошення ІV Універсалом Центральної Ради незалежності УНР в 1918 році та Акт Злуки УНР та ЗУНР в 1919 році . Обидва вони припадають на один день – 22 січня, з різницею в рік.
Цей день в історії неможливо забути. У Києві на Софіївській площі відбулися урочисті збори, на яких був проголошений Акт Злуки (об’єднання) українських земель, засвідчений Універсалом про об’єднання УНР і ЗУНР в єдину Велику Україну. Цій даті судилося навічно вкарбуватися в історію України величним національним святом.
…Того історичного зимового дня Київ мав особливо урочистий вигляд, дізнаємося із спогадів очевидців. Зокрема, в книзі «На схилу віку» Левка Лукашевича (побачила світ у США 1982 року) читаємо: «Скрізь національні прапори і транспаранти. На балконах будинків розвішано килими й полотна з яскравими українськими малюнками, портрети Тараса Шевченка… Зібралася велика кількість народу, заповнила всю площу й сусідні вулиці…Були хресні ходи з усіх київських церков».
Соборність, як державна ідея і патріотичне переконання, почала формуватися після об’єднання земель Давньої Русі навколо княжого престолу у Києві. Саме цю мету переслідували українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Пилип Орлик.
Цілі століття територія України була роз’єднана між іншими державами. Багато часу й зусиль знадобилось українцям аби об’єднатися і здобути незалежність.
Особливо гостро питання соборності і неділимості постало в XVIII – на початку XX століття, коли територія тодішньої України була поділена між Польщею, Румунією і Австро-Угорщиною.
Акт Злуки став історичним об’єднанням українських земель в одній державі. Він увінчав соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття. Це була основоположна подія для українського державотворення.
Перше по справжньому масштабне відзначення свята Соборності відбулося 22 січня 1939 року в Карпатській Україні в місті Хусті. Таким чином закарпатці нагадали про волю українців, висловлену на з’їзді Всенародних зборів у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в Києві. Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців за участю понад 30 тисяч осіб, що з’їхались до столиці Карпатської України.
21 січня 1990 року в Україні відбулася одна з найбільших у Центрально-Східній Європі масових акцій – «живий ланцюг» як символ єдності східних і західних земель України. Вона була приурочена 71-й річниці Акта Злуки. Тоді понад мільйон людей, узявшись за руки, створили безперервний ланцюг від Івано-Франківська через Львів до Києва. Живий людський ланцюг символізував єдність західних і східних земель України, єдність духовної культури українського народу, єднання церков.
Акт Злуки став символом і легендою для наступних поколінь борців за Україну. Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР питання цілісності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилося під сумнів. Упродовж багатьох десятиліть Акт залишався символом віри, ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну державу.
Соборність передбачає не лише пам’ять про минуле, а й потребує згуртованої спільної праці та взаємодії в сучасній Україні, коли ми, з різних регіонів, спілкуємося, разом працюємо, створюємо знакове і важливе.
Сьогодні Україна продовжує боротьбу за незалежність. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань.
Світлана Прокопенко, заступник директора бібліотеки
