День виноградаря і винороба

Вино напитком вечности играет,

Испей того, что радость в мир являет,

Хоть, как огонь, вино нас обжигает,

Но, как вода живая, воскрешает!

                                          Омар Хайям 

У 2020 році в Україні вперше відзначають професійне свято виноградарі та винороби. Про це сказав президент Володимир Зеленський під час поїздки на Закарпаття 25 вересня: «Сьогодні я підписав указ, який встановлює в Україні офіційне свято – День виноградаря і винороба. Я знаю, що це важливо для людей, які працюють в цій галузі».

Згідно з наказом № 403 День в виноградаря і винороба відзначатиметься щорічно у другу неділю листопада. У 2020 році свято припало на 8 листопада.

Майже 140 років тому в Уманському училищі садівництва почали виготовляти плодові вина. Було розпочато закладання виноградників, частина урожаїв яких йшла на приготування перших виноградних вин.

Велика плеяда виноробів отримала перші знання та навички, перший практичний досвід в різні історичні періоди у нашому навчальному закладі: В.В. Пашкевич, М.І. Воінов, С.Ф. Охріменко, І. Слива, М.Ф. Марінченко, М.Є. Софронов, А.В. Петцельт, І.І. Корабльов, В.В. Скрипник, А.Ю. Токар та багато інших.

Особливе місце в історії виноробства займають вихованці Уманського училища садівництва.

У 1869 році закінчив Уманське училище садівництва Микола Іванович Воінов.

Через 20 років у Гурзуфі він напише книгу «Краткое практическое виноградарство», примірник якої подарує рідній альма-матер: «Уманскому училищу садоводства и земледелия от бывшего воспитаника училища».

У ній лише 42 сторінки стислого тексту з малюнками. Книга користувалась попитом і неодноразово передруковувалась, доповнювалась, збільшувалась кількість сторінок, і кожного разу автор надсилав кілька екземплярів до Умані.

Микола Іванович був одним з тих, хто закладав у 1898 році Алешковський виноградний розсадник. Під час праці у розсаднику він не втрачав зв'язок з літературним і науковим світом, брав участь у з’їздах виноградарів у Херсоні, Одесі та інших містах. Микола Іванович відвідував Угорщину з метою вивчення виноградарства на пісках. «За обширный ассортимент прекрасного качества винограда» Микола Іванович на Екатиронославській виставці (1911 рік) отримав велику срібну медаль. Воінов завжди намагався розповсюджувати культуру винограду серед місцевого населення.

Сергій Охременко у 1875 році вступає до Уманського училища садівництва і отримує звання «ученого садовода» у 1880 році.

17 вересня 1880 року Сергія Федоровича зараховують до числа практикантів Нікітського ботанічного cаду. Стажування триває до 21 серпня 1882 року у Магарачі під керівництвом відомого на той час винороба А.П. Сербуленко.

У 1886 році за вимогою директора Нікітського саду А.І. Базарова Сергій Федорович отримує від Департаменту Землеробста закордонне відрядження «для усовершенствования в области виноделия» терміном на 1 рік, з призначенням на цей термін стипендії у розмірі 1200 руб. Разом з Охременко на такий самий термін їде Іван Слива, випускник Уманського училища 1876 року, який на той час працював виноробом в маєтку «Оріанда» Великого Князя Костянтина Миколайовича. Спочатку вони перебувають у Франції, вивчаючи роботу на відомих виноградниках Монпельє.

З 22 лютого по 5 червня 1887 року молоді винороби слухають лекції у місцевій землеробській школі, якою тоді керував Фоекс. У своєму звіті Департаменту Землеробства Сергій Федорович повідомляє багато цікавого з питань виноградарства, боротьби з шкідниками, знайомить з найбільш актуальними проблемами, що існували на той час серед виноградарів.

Потім були Бордо та Медок, де Охременко і Слива вивчають досвід колег-виноробів у відомих господарствах «Шато Лафіт», «Шато Марго» та «Шато Латур». Потім була Бургундія, Кло-де-Вужо, Романе-Конті, Шамбертен та інші відомі виноробські місцевості. Можливо, що саме тоді Сергій Федорович вирішив створити самостійні типи вин у Криму, використовуючи досвід французів.

Відвідавши Шампань, Охременко і Слива їдуть до Німеччини. Оселившись у Гейзенгеймі, вони навчаються у школі виноградарства і плодівництва, відвідують виноробні місцевості на Рейні. Повертаючись до Росії, знайомляться з роботою зразкової виноградної школи у С.-Михеле у південному Тиролі, побували у Клостернойбурзі біля Відня і подивились знамениті вині підвали столиці Австрії.

У 1900 році на Всесвітній виставці у Парижі десертні вина марки «Магарач», створені Охременком отримали високі нагороди. Його вина були визнані найкращими у Турині на Міжнародній виставці 1911 року.

Наприкінці XIX ст. за підтримки князя Голіцина винороби Щербаков М.Ф., Охременко С.Ф., Дологанов С.Д., Дубінін З.Л. та інші розробили технологію виготовлення вин типу кагор. Його основою стали кримські сорти винограду. Були створені відомі марки вин «Церковное», «Соборное», «Пасхальное». Ці вина були навіть кращі за французькі.

Сергій Федорович першим став виготовляти вино з сорту винограду «Аліканта» досить високої якості під назвою «Мускат черный»; до нього з цього винограду робили тільки дешеве червоне вино. Так само він почав робити вино з сорту винограду «Бастрадо»: у Росії цей сорт не вважався винним. Він готував високоякісні і, зрозуміло, дорогі вина з тих сортів винограду, з яких зазвичай готували столові вина, це – Аліготе, Семільон, Сапераві, Мальбек та інші.

1 жовтня 1890 року він повертається на посаду головного винороба Нікітського саду. Охременко починає реорганізацію всієї справи: виробничої, технічної та навчальної. З цього часу він постійно турбується про покращення, розширення та обладнання підвалу, де зберігаються колекційні вина. Сергій Федорович вперше в історії російського та українського виноробства розробив методику спиртування. З колегами «Масандри» розробив нову технологію високоякісних міцних та десертних вин.

Приблизно у 1892 році Сергій Федорович починає вести свої «Записки по виноделию». Протягом багатьох років ці «Записки» були чи не єдиним посібником для учнів Нікітського училища, де з 1891 року він працював викладачем виноробства. С.Ф. Охременко підготував більше 300 спеціалістів-виноробів.

Шелестять пожовклі сторінки книжок минулих століть, намагаючись з’єднати минуле і сучасне. Дозріли виноградні грона, даруючи радість новим поколінням виноградарів. Сподіваємось, що нове свято – День виноградаря і винороба стане доброю традицією згадувати тих, хто починав цю цікаву справу і тих, хто продовжує вирощувати тендітні лози на нашій землі.

 Наталія Михайлова, провідний бібліотекар