-= Меню =-

Дивовижний духовний скарб Олени Пчілки

Так довго сподівана, ждана година
Настала для рідного слова мого:
Не так, як приборкана, смутна пташина,
Озветься воно із затишку свого;
Не так, — весняним жайворонком у полі
Вкраїнськая мова тепер залуна
І гомоном вільним по всьому роздоллі,
По всій Україні озветься вона.
Дарма, що по небу весняному тучі
Громадою темною швидко летять,
Не страшно пташині ні грому, ні бучі -
Крізь хмари бо промені сонця мигтять!
Дзвінкий жайворонок то вгору, до сонця,
Зів’ється, де сяє йому любий рай,
То пісню співа й до людського віконця... -
Лети ж, рідне слово, лети в рідний край!

                                                                                                Олена Пчілка

У рік святкування 175 річниці від дня заснування Уманського національного університету садівництва цікаво співставити історичні факти та зробити припущення стосовно обізнаності учнів Уманського училища садіваництва з творчісттю Олени Пчілки. Досліджуючи сучасне факсимільне видання «Української Музи» випуск №5 1908 року, відчуваю подих минулого.

Отримаючи заборонені видання з нелегальної бібліотеки училища прогресивні майбутні садівники-агрономи дізнавались про письменників з якими жили в один час. Вірогідно, що редактор поетичної антології Олексій Коваленко узгоджував матеріал з персоналіями. Тож 111 років потому викладачі та учні училища могли прочитати:

«Олена Пчілка. (Справжнє имья Ольга Петровна Косач) Род. 1852 р. (що не співпадає з роком осучасненої біографії).

     Ольга Петровна Косач, рідна сестра Михайла Драгоманова, писать почала по українські під впливом М.П.Старицького – переклала кілька казок Андерсена. Живучи на Волині, записала багато українського етнографичного матеріялу, і з того запасу подала де-які знадоби для великих праць: для «Історичних пісень малорусскаго народа», які Драгоманов упорядкував разом з Антоновичем (вид. 1874-1875 р.); для «Очерков звуковой исторіи малорусск. наръчія» (1876 р.); «Малорусских народних преданій и разсказов» (1876 р.) і инш. Багато передала  М.Лисенкові мотівів пісень, що ввійшли в його збірники. Працювала в Київі разом з иншими над українським словарем. На Волині зібрала багато узорів і видала альбом їх, під назвою «Український народній орнамент» (зразки вишивання, ткання, писанок), з передмовою про наукове значіння зібраного матеріалу. Це й була перша видана її праця (1876 р.). «Українські узори» вийшли вже третім виданням. Твори свої Олена Пчілка друкувала в «Зорі», в альманахах: «Перший Вінок», який видавала разом з Наталею Кобринською (Львів, 1887 р.); «Рада» і инш. Вона помагала Старицькому поправляти і в значній мірі  й редактувати альманах «Рада». В своїх оповіданнях Олена Пчілка малює життя української інтелігенції другої половини 60-х і 70-х років, і пробудження в ній національної самосвідомості. Крім оригінальних творів, поетичних і прозових, Олена Пчілка перекладала де-які твори М.Гоголя, Сирокомлі, Пушкина, Лєрмонтова. В 1880 році вона видала «Співомовки Руданського» з передмовою до них. В 1884 р. написала драму в 4-х діях «Світова річ».В 1886 р. видала вона збірник своїх поезій під назвою «Думки мережанки». Під час заборони української літератури була співробітницею часописів, що видавались українцями російською мовою: писала в київській часописі «Труд» (під именем О.Пчілка, Гни-біда, Ковалько й инш.), в місячнику «Київська Старина» (в цій часописі видатніші писання її: «Національные типы в украинской народной словесности», «Украинскія колядки», «Н.Стороженко», критична росправа; «Памяти товарища», біографія і разом критичний огляд творів М. Старицького). Родилась Олена Пчілка 17 червня 1852 року в сімьї дідича. Вчиласьв київському «образцовому пансіоні благородних дівиць». В 1868 р. вийшла заміж за П.Косача. Тепер вона живе в Київі, видає і редактує часописі «Рідний край» і «Молоду Україну».

 

  З творами Олени Пчілки учні та викладачі училища мали змогу познайомитись у  фундаментальній бібліотеці училища, переглядаючи щомісячний історико-етнографічний та літературний часопис «Киевская старина»:

Умань повязана з родиною Олени Пчілки. У 1898 році у листах Лесі Українки з Умані до Л. М. Драгоманової (дядині) та  матері Ольги  Косач-Драгомановій вона пише, що зупинялась у «наших». Скоріш за все, це були тітка Саша (Олександра Антонівна Косач-Шимановська, сестра батька Лесі Українки) та її сини Павло і Антон Шимановські, які у 1893-1900 рр. навчались в Уманському училищі землеробства і садівництва.

Можливо, що брати Шимановські, коли гостювали в Косачів  у селі Колодяжному смакували  незвичайне «виховне» варення Ольги Петрівни. Науковий співробітник музею Лесі Українки в с. Колодяжному Ірина Лукашик розповідаючи про родине виховання, наводила такий приклад, що Олена Пчілка: «…збирала своїх дітей і варила варення, а варення готувалося під читання книги, бо хтось перебирав ягоди, а хтось варив варення, і хто краще з дітей прочитає уривочок з книги – той отримував винагороду – шумовиння з цього варення».

Який гарний приклад для сучасних батьків…

Діти, племінники займали значне місце  у житті Олени Пчілки: "Діти – се наш дорогий скарб, се наша надія, се – молода Україна", — неодноразово повторювала вона. Все своє життя Олена Пчілка присвятила справі розвитку української культури, відродженню української нації. Їй судилось пережити чоловіка і двох дітей – Михайла і Лесю. В останні роки життя, коли почалися сталінські репресії проти української інтелігенції, Ольга Петрівна Косач зазнала переслідувань.

Олена Пчілка пішла з життя 4 жовтня 1930 року в Києві.

Завітайте на абонемент художньої літератури, де на Вас чекає дивовижний духовний скарб Олени Пчілки, яку свого часу намагалися викреслити з історії української літератури.

Наталія Михайлова, провідний бібліотекар

и

Останні новини Наукової бібліотеки


  • 11.10.2019 День українського козацтва

  • 10.10.2019 До 165 річниці від дня народження Поггенполя В.О., агронома, кліматолога, фенолога.

  • 04.10.2019 Європейська освіта – крок до якісного життя