Євген Олександрович Кивлицький – історик, педагог, бібліотекознавець
8 лютого 2021 року виповнюється 160 років від дня народження Євгена Олександровича Кивлицького – історика, педагога, бібліотекознавця. Він стояв у витоках формування системи українських бібліотек. Саме Євгену Кивлицькому ми завдячуємо тим, що Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського, колишня Всенародна бібліотека України (ВБУ), є справжнім компасом науки в Україні.
Євген Олександрович Кивлицький, народився у дворянській сім’ї. У 1877–1880 роках навчався в Новозабківському реальному училищі. В 1880 році вступив на державну службу до канцелярії дворянського депутатського зібрання. Навчався на природничому (1881–1882) та історико-філологічному (1883–1889) факультетах Київського університету.
20 листопада 1889 року начальник головного управління Є. Феклістов надав дозвіл дійсному студенту університету св. Володимира Євгену Кивлицькому підписуватись «за редактора» журналу «Киевская старина». На той чай йому виповнилося 28 років. Саме з «Киевской стариной» було пов’язане становлення Кивлицького як науковця, культурного і громадського діяча. Працюючи спочатку секретарем редакції, а в 1890 – перша половина 1893 р. – виконуючим обов’язки редактора журналу, мав можливість спілкуватися з такими відомими людьми, вченими та непересічними особистостями як В. Антонович, О. Лазаревський, Г. Житецький, В. Науменко. Як згадував Г. Житецький: «Він був посередником між старшим поколінням і «молодшею братією»».
Крім того, у цей період Євген Олександрович активно займався педагогічною діяльністю. Викладав історію та географію в 4-ї Київській гімназії, у Київському кадетському корпусі. Був членом багатьох наукових та культурно-освітніх товариств: Київського товариства грамотності, історичного товариства Нестора Літописця, Київського літературно-артистичного товариства в Києві.
Набутий педагогічний та громадський досвід Кивлицького дозволив йому в часи української революції 1917–1920 рр. посісти низку відповідальних посад у Київському навчальному окрузі та міністерстві народної освіти УНР, а також взяти участь у заснуванні Всенародної бібліотеки України при УАН.
Г. Житецький писав, що «вже в університетські роки компетентна, стримана постать Євгена Олександровича була чимало відома професорам та студентам і прізвисько «містер» ствердилося ним по життю і надалі». Трохи старший від більшості своїх колег, він і тоді вже був визнаний «муж совісті». Є.О. Кивлицький виступив також як автор низки публікацій у журналі, які найчастіше підписував Е.К. Більшість їх хронологічно припала на 1894–1900 роки, тобто на той час коли він уже залишив пост редактора.
З 1891 по 1898 рік Євген Кивлицький працює помічником бібліотекаря університету св. Володимира й одночасно викладає історію та географію.
21 лютого 1919 року тимчасовий комітет для керівництва внутрішньою організацією праці в Всенародній бібліотеці України створює раду бібліотекарів, яка мала виконувати поточні справи – розробляти інструкції, правила, плани, розміщувати книжкові фонди, обробляти літературу, здійснювати каталогізацію. Рада постановила: «Директора не обирати, а обрати Голову Ради, який би виконував директорські обов’язки». Комітет призначає головою Євгена Олександровича Кивлицького, покладаючи на нього адміністративне та організаційне керівництво установою. Отже, з жовтня 1919 до вересень 1929 року він фактично очолює Раду, тобто виконує обов’язки директора Всенародної бібліотеки України. У бухгалтерському кошторисі за 1920 рік його посада називається директорською.
Не маючи постійного будинку, бібліотека змінювала місце розташування сім разів. Укладанням договорів на оренду приміщень з установами та приватними особами займалися Тимчасовий комітет і Кивлицький.
Бібліотечний фонд формувався у складних умовах політичних подій 1918–1919 років та зміни влади. Гинули склади, фонди, книгозбірні. Кивлицький згадує: «При таких умовах службовці бібліотеки змушені були продавати свої речі та вишукувати можливості, щоб існувати, але і в цих умовах вони не припиняли праці і тільки прохали дозволу раз чи два на тиждень кожному не приходити до бібліотеки, щоб мати час улаштувати свої справи».
У перші роки Всенародна бібліотека України зазнала значних фінансових труднощів. Бракувало коштів на закупівлю книжок, на операційно-пошукові та господарські потреби. Співробітники по кілька місяців не отримували платні. Коли матеріальна скрута змусила їх прохати в Губхарчкому допомоги, то звернення підписав Є.О. Кивлицький. Діяльність його, як завідувача бібліотекою, була справді подвижницькою. Навіть у роки, які С. Пастернак назвав «ходінням по муках», вдалося накопичити 300 тис. томів літератури з різних галузей знань. Колекції, зібрання, окремі книги надходили з Київської духовної академії, університету св. Володимира, з приватних бібліотек С. Єфремова, Д. Баглія, М. Петрова. Наприкінці 1920 року фонд сягнув 465977 томів.
Євген Олександрович безпосередньо займався створенням книжкового фонду Всенародної бібліотеки України, про що свідчать його звернення до Правління Академіїї наук видати кошти на придбання бібліотек М. Молчанова та Ю. Кулаковського. Саме ним було закладено основи збереження і систематизації фондів.
Самовіддана праця Ради та співрорбітників бібліотеки дала змогу 23 серпня 1920 року відкрити читальню. У вільному доступі було 25 тис. томів. На них було складено алфавітний каталог.
На початок 1920 року фонд бібліотеки складався з наукової літератури різних напрямів знань на багатьох мовах світу. Для групування по галузях організовуються перші відділи: україністики та загальний (колишній бібліотечний, очолюваний Кивлицьким), співробітники якого мали розібрати весь книжковий фонд (700-800 тис. томів), опрацювати нові надходження, каталогізувати книжки, які залишилися в загальному фонді. Фонди недостатньо опрацьовувалися через відсутність каталожних карток.
Чимало зусиль доклав Євген Кивлицький, щоб бібліотека отримувала періодичні видання. З цього приводу він листувався з багатьма редакціями, зокрема з видавництвом «Союз» при Київському університеті та газети «Красная армия».
Тимчасовий комітет довго не вирішував питання щодо системи каталогізації і тільки у 1919 році розпочалося запровадження десяткової системи. Здійснювались перші етапи по створенню каталогу desiderata.
У 1919 році з ініціативи Кивлицького починає виходити часопис «Книжковий вісник» (редактор – Г. Житецький). На жаль, побачили світ тільки номери за січень-березень та квітень-червень, а підготовлений за липень-вересень не вийшов. З червня 1920 року починають виходити «Хроніка щоденої праці», «Хроніка місячної праці».
Бібліотека все впененіше ставала на ноги завдяки титанічній праці Євгена Кивлицького. У жовтні 1920 року він здає справи голови Ради, але продовжує керувати загальним відділом, брати участь у засіданнях ради. У грудні він подає на звільнення.
17 січня 1921 року Євген Олександрович Кивлицький пішов з життя, залишивши по собі створену ним бібліотеку, яка стала осередком культури і науки – Національну бібліотеку України імені В.І. Вернадського.
Вікторія Гейко-Черних, бібліотекар II категорії
