Формування бібліографічного опису. ДСТУ ГОСТ 7.1:2006

Оперативно ознайомитися з великою кількістю документних зібрань можна, якщо коротко навести основні відомості про кожний документ у своєрідній довідці, тобто подати інформацію у «згорнутому» вигляді. Стиснення, згортання інформації здійснюється в ході наукової обробки документів.

Наукова обробка документів здійснюється сьогодні всюди, де людина має з ними справу. Процеси складання бібліографічних описів, систематизації, предметизації, анотування, складання бібліографічних оглядів широко використовуються в бібліотеках. Без них неможливо комплектувати й організовувати бібліотечний фонд, неможливо інформувати читачів про склад і зміст цього фонду.

Бібліографічний опис – це сукупність бібліографічних відомостей про документ (автор, назва документу, місце і рік видання, загальна кількість сторінок тощо), записаних за певними правилами й призначених для його ідентифікації та загальної характеристики. Бібліографічний опис дає уявлення про зміст, вид, читацьке призначення документа. Без нього неможливо написати рецензію, реферат, огляд літератури, послатися на певне дослідження у науковому, навчальному дослідженні. Завдяки цьому бібліографічний опис широко використовується у науковій та інформаційній діяльності.

Для уніфікації складання бібліографічного опису на міжнародному рівні, забезпечення можливості обміну результатами каталогізації розроблено національний стандарт ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання», який набув чинності з 1 липня 2007 року. Стандарт відповідає рекомендаціям IFLA «Міжнародний стандартний бібліографічний опис – ISBD (G) – Загальне керівництво» і регламентує складання бібліографічного запису всіх видів документів, незалежно від форми існування, матеріального носія й знакової природи інформації.

В основі стандарту лежить концепція універсальності правил описування для всіх видів документів у частині структури, набору областей і елементів, вибору мови та графіки, застосування правил орфографії, пунктуації, скорочення слів.

Усі зміни в стандарті обумовлено прагненням максимально точно дотримуватися основних принципів ISBD: наводити відомості в записі в тій формі, як вони представлені в документі. Такий підхід дозволяє всім суб’єктам інформаційного ринку створювати однозначно зрозумілі бібліографічні записи, що легко порівнюються й упроваджуються в усі 3 інформаційні бази даних як на регіональному, вітчизняному, так і на міжнародному рівнях.

Стандарт є базовим для всієй системи стандартів, правил, методичних посібників з каталогізації. Предметом цього стандарту є складання основної частини бібліографічного запису – бібліографічного опису.

У ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 чітко розмежовано заголовок бібліографічного запису та бібліографічний опис. Їх визначено як окремі елементи бібліографічного запису.

Бібліографічний запис (БЗ) – це елемент (компонент) бібліографічної інформації, що фіксує відомості про документ – об’єкт запису і дозволяє його ідентифікувати, розкрити його склад і зміст для бібліографічного пошуку.

Бібліографічний опис (БО) – це сукупність бібліографічних відомостей про документ, наведених за обумовленими правилами, що визначають порядок розташування й наповнення областей і елементів, призначених для ідентифікації та загальної характеристики документа. Бібліографічний опис є основною частиною бібліографічного запису.

Бібліографічний опис складається з елементів опису. Елемент опису – найменша структурна одиниця, що містить одну або кілька певних бібліографічних відомостей. Близькі за змістом і функціями елементи опису згруповано в області, яких вісім.

До складу бібліографічного опису входять такі області:

- область назви і відомості про відповідальність;

- область видання;

- область специфічних відомостей;

- область фізичної характеристики;

- область серії;

- область приміток;

- область стандартного номера (або його альтернативи) та умов доступності.

Області опису діляться на обов’язкові та факультатівні елементи. В описі можуть бути тільки обов’язкові елементи або обов’язкові та 4 факультативні. Обов’язкові елементи вміщують бібліографічні відомості, що забезпечують ідентифікацію документа. Їх наводять у будь-якому описі.

Факультативні елементи вміщують бібліографічні відомості, що дають додаткову інформацію про документ. Необхідність застосування факультативних елементів та їхній набір визнаначає установа, в якій складається опис. Набір елементів має бути постійним для певного інформаційного масиву (бази даних, каталога, покажчика, списку літератури).

Перед елементами та областями у бібліографічному описі ставлять знаки приписаної пунктуації (за старою термінологією – умовні розділові знаки). На відміну від звичайних граматичних знаків, знаки приписаної пунктуації виконують розпізнавальні функції областей та елементів.

Заголовок від опису відділяють крапкою, а області одну від іншої крапкою й тире. Якщо область наводиться з абзацу, то знак тире не ставлять. При повторенні окремих областей повторяють крапку й тире, за винятком області серії. При повторенні області серії відомості про кожну серію беруть у круглі дужки без знака крапка й тире між ними. Наприклад:

(Архівні зібрання України. Спеціальні довідники) (Серія «Шляхта України»)

У середині елементів наводять звичайні граматичні розділові знаки, наприклад:

Операція «Сафарі» : гумор і сатира

При поєднанні граматичного, приписного знаків пунктуації в описі наводять обидва знаки, наприклад:

Благослови, душе моя, любовь! : вірші

Бібліографічні відомості наводяться в описі в тому вигляді, в якому вони подані у джерелі інформації. Джерелом інформації для складання бібліографічного опису є документ в цілому.

Головним джерелом інформації є елемент документа, який вміщує основні вихідні та аналогічні їм відомості – титульний аркуш, титульний екран, етикетка, наклейка тощо. Якщо головне джерело інформації відсутнє (наприклад, етикетка на аудівізуальному документі) чи недоступне (наприклад, титульний екран електронного ресурсу), вибирають джерело інформації, альтернативне головному.

Головне джерело інформації вибирається для складання опису в цілому, а для кожної області опису встановлено приписане, залежно від виду докумета. Наприклад, для плакатів джерелом для області назви і відомостей про відповідальність є все видання, для газет – перша і остання полоса, для книг – титульна сторінка, а за її відсутності – альтернативне джерело: обкладинка, суперобкладинка, задній бік палітурки.

Мова бібліографічного опису, як правило, відповідає мові вихідних відомостей документів. Бібліографічний опис може бути багатомовним і містити дані двома і більше природними мовами. Багатомовний бібліографічний опис складається також, якщо:

- дані основного титульного аркуша мають паралельні відомості іншою мовою (паралельний титульний аркуш);

- мова даних основного титульного аркуша має альтернативні варіанти, у т.ч. різномовні, в інших елементах оформлення документа – обкладинці, корінці тощо;

- текст і вихідні дані наведено різними мовами;

- документ є перекладом іншого твору;

- документ складається з кількох паралельних текстів або має вихідні дані двома та більше мовами.

Наприклад:

Російсько-український словник для ділових людей [Текст] = Русско- украинский словарь для делових людей.

При складанні бібліографічного опису можно застосовувати скорочення слів і словосполучень, які мають відповідати вимогам ДСТУ 3582-97 «Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила», ГОСТ 7.12-93 «Библиографическая запись. Сокращения слов на русском языке. Общие требования и правила» та ДСТУ 7093:2009 «ССІБВС. Бібліографічний запис. Скорочення слів і словосполук, поданих іноземними європейськими мовами».

У ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 чітко сформульовані межі застосування правил скорочення слів: поряд з основною назвою твору не допустимо скорочувати будь-які назви основної назви та будь якої іншої (наприклад, паралельної, альтернативної, основної назви серії та підсерії). Виняток зроблено для аналітичного опису: у відомостях про документ, що містить складову частину, скорочують типову назву багатотомного чи 6 продовжуваного документа (наприклад: Зібр. творів, Зб. наук. пр., Вибр. твори), назву періодичного документа (газети або журналу).

Не скорочується також загальне позначення матеріалу: відомості, що відносяться до назви, якщо вони складаються з одного слова (наприклад: підручник, посібник, довідник, енціклопедія).

Дозволяється одне й те саме слово у бібліографічному описі або скорочувати, або писати повністю. Це пояснюється недоцільністю скорочувати слова в тих випадках, коли це може змінити або зробити неясним зміст тексту опису, ускладнити його розуміння.

Деякі наявні у джерелі інформації відомості можна не наводити в бібліографічному описі і не зазначати їхній пропуск (наприклад: назви орденів, почесні військові та наукові звання, терміни, що вказують на правовий статус організації, дані про схвалення, допущення тощо).

При наявності у джерелі інформації явних помилок, в тому числі й друкарських, які не змінюють зміст тексту, відомості в описі наводять у виправленому виді. Пропущені букви або цифри вставляють, взявши їх у квадратні дужки. Ті ж з помилок, які змінюють зміст тексту, а також усі помилки в прізвищах, ініціалах осіб, які брали участь у створенні документа, відтворюють у бібліографічному описі без змін. Після них у квадратних дужках наводять правильне написання. Відомості, що викликають сумнів, наводять в описі із заком запитання, взятим у квадратні дужки.

Числівники в описі, як правило, наводять так, як вони подані у джерелі інформації – римськими, арабськими цифрами або в словесній формі, наприклад:

XVI сухомлинські читання

Російсько-український словник : 50 000 слів

Математика. 5 клас

100 народних усмішок

Сто українських народних пісень

Числівники римськими цифрами або в словесній формі замінюються арабськими цифрами для позначення:

- класів або курсів навчальних закладів;

- порядкових номерів видань;

 - дата виходу документа;

- номерів томів, випусків багатотомних, серіальних і продовжуваних ресурсів;

- відомостей у зоні фізічної характеристики, не пагінації;

- номеров туристичних маршрутів;

- кількості актів або дій сценічних творів;

- порядкових номерів музичних творів;

- кількості інструментів, голосів тощо,

наприклад:

У джерелі інформації. Для V класу

В описі : для 5-го кл.

У джерелі інформації. Випуск XVII

В описі ; вип. 17

У джерелі інформації. MCMLXXXIV

В описі , 1984

Римські цифри зберігаються в іменах осіб і назвах організацій, якщо вони ідентифікуються цими цифрами; при позначенні століть, номерів з’їздів, конференцій, конкурсів тощо; в усіх назвах, зокрема уніфікованих, якщо римські цифри є невід’ємною частиною назв творів; у кількісній характеристиці при позначенні пагінації, наприклад:

Від Петра І до Павла І

Україна. ХХІ століття

Числівники в словесній формі зберігаються в назвах організацій, якщо специфічні правила не вимагають іншого, а також у будь-якій назві, якщо вони є її невід’ємною частиною, наприклад:

/ Восьма наукова конференція

Українська Центральна Рада й її Універсали: перший і другий 8 Кількісні числівники наводяться, як правило, з нарощенням закінчення або з крапкою замість закінчення згідно з правилами граматики відповідної мови, наприклад:

українська 1-й, 1-ша, 2-ге, 3-тє

Без нарощування закінчення наводяться порядкові номери томів, глав, сторінок, класів, курсів, якщо родове слово (том, глава тощо) передує порядковому номеру, наприклад:

Т. 2 : П’єси

: кн. 3

Розд. 2

С. 8

Об’єктами опису можуть бути всі види опублікованих (у тому числі й депонованих) і неопублікованих документів на будь-яких носіях – книги, серіальні та інші продовжувані ресурси, нотні, картографічні, аудіовізуальні, образотворчі, нормативні і технічні документи, мікроформи, електронні ресурси, інші тривимірні штучні чи природні об’єкти, складові частини докуметів, групи однорідних і різнорідних документів.

Об’єкти опису можуть складатися з однієї частини (одночастинні об’єкти) або двох чи більше частин (багаточастинні об’єкти). Залежно від структури опису відрізняють однорівневий і багаторівневий бібліографічний опис.

Однорівневий опис містить один рівень. Його складають, як правило, на одночастинний документ або окрему фізичну одиницю багаточастинного документа (книгу, окремий том або випуск багатотомного, серіального видання, окремо виданий стандарт, географічну карту, електронний ресурс тощо). В однойменному розділі ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 викладені правила складання опису на однотомний документ чи окремий том (випуск) багатотомного або серіального документа.

Багаторівневий опис містить два і більше рівнів. Його складають на багаточастинний документ або на окрему одиницю чи групу фізичних одиниць багаточастинного документа – один чи декілька томів (випусків, номерів, частин) багатотомного чи серіального документа.

На першому рівні (в загальній частині) багаторівневого опису наводять відомості, характерні для всіх чи більшості фізичних одиниць – 9 томів (випусків, номерів), що входять до складу багаточастинного документа.

На другому рівні (в специфікації) багаторівневого опису наводять відомості, що відносяться до окремих фізичних одиниць – томів (випусків, номерів), що входять до складу багаточастинного документа.

Всі ті зміни, які були прийняті для однорівневого опису, поширюються й на багаторівневий опис багатотомних серіальних документів. Багаторівневий опис багаточастинного документа складають за правилами однорівневого опису із урахуванням особливостей, розглянутих послідовно для першого і другого рівнів.

На частину документу складається аналітичний бібліографічний опис. До складових частин відносяться: самостійні твори; частина твору, що має самостійну назву; частина твору, що немає назви, але виділена для бібліографічної ідентифікації. Статті, а також інші публікації в газетах, журналах, продовжуваних виданнях тощо є складовими частинами документів.

У ДСТУ ГОСТ 7.1: 2006 об’єкт аналітичного опису розширено за рахунок можливості складати опис на частину твору, яка не має самостійної назви. При описі фрагменту документу, який не має назви, основна назва цього фрагменту може бути сформована на основі аналізу документу й наведена у квадратних дужках.

Документ, у якому вміщена складова, є ідентифікатором публікації і називається ідентифікуючим документом.

Якщо відомості про відповідальність складової частини документа збігаються із заголовком запису, їх можна не повторювати в області назви і відомостей про відповідальність. Це допускається лише для аналітичного бібліографічного запису.

Аналітичний бібліографічний опис складають за такою схемою:

Відомості про складову частину документу // Відомості про ідентифікуючий документ. – Відомості про місце знаходження складової частини в документі. – Примітки.

В аналітичному бібліографічному описі допускається крапку і тире між областями бібліографічного опису замінювати крапкою.

Порядок наведення бібліографічних відомостей про складову частину документа та ідентифікуючий документ аналогічний нормам складання однорівневого бібліографічного опису.

ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 має суттєві відмінності від попередніх стандартів.

У стандарті вперше підкреслено, що для розрізнення приписної та граматичної пунктуації застосовують проміжок в один друкований знак до і після приписного знака. Виняток становлять крапка і кома – проміжок ставлять тільки після них. Знаки крапка з комою та три крапки до винятку не відносяться.

У стандарті змінені правила вживання великої та малої літер. Перші слова відомостей, що відносяться до назви та відомостей про відповідальність записуються з малої літери, якщо вони не є власними назвами, першими словами назви чи цитатами. Винятком є загальне позначення матеріалу та будь-які назви у всіх областях опису.

Кам’янець на Поділлі [Текст] : турист. путівник / [авт.-упоряд. О. Расщупкін, С. Трубчанінов]. – Кам’янець-Подільський : Оіюм, 2006. – [16] с. : іл. ; 24 см. – 2000 пр. – ISBN 966-7975-71-1.

У ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 розширився набір обов’язкових елементів бібліографічного опису. Елементи, що набули статусу обов’язкових:

- перші відомості про відповідальність в усіх областях (області назви та відомостей про відповідальність, області видання, області серії);

- додаткові відомості про видання;

- ім’я видавця, розповсюджувача; - основна назва серії та підсерії;

- Міжнародний стандартний номер серіального видання, що було надано серії чи підсерії (ІSSN);

- номер випуску серії чи підсерії;

- окремі примітки в описі певних видів документів (в описі електронних ресурсів – примітки про джерело основної назви, примітки про системні вимоги).

Факультативні елементи дають додаткову інформацію про документ і наводяться в описі, якщо в цьому є необхідність. Необхідність застосування та набір факультативних елементів визначається бібліографувальною установою.

До області назви і відомостей про відповідальність уперше уведено новий елемент – загальне визначення матеріалу. Це факультативний елемент, який доцільно наводити в описі для інформаційних масивів, що вміщують відомості про документи різних видів (текст, ноти, карти, зображення, шрифт Брайля) чи фізичну форму об’єкта опису (мікроформа, електронний ресурс). Загальне позначення матеріалу наводять в установленій формі, вибираючи із даного в національному стандарті ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 списку один із відповідних термінів:

- відеозапис

- звукозапис

- образотворчий матеріал

- карти

- комплект

- мікроформа

- мульмедіа

- ноти

- предмет

- рукопис

- текст

- шрифт Брайля - електронний ресурс

Загальне позначення матеріалу наводять після основної назви з великої літери у квадратних дужках, наприклад:

Неопубліковані гуцульські п’єси [Текст]

Богородиця з дитям і похвалою [Образотворчий матеріал]

Антологія лемківcької пісні [Ноти]

Житомирська область [Карти]

Україна 2010: події, документи, факти [Електронний ресурс]

Зміни, що стосуються відомостей про відповідальність. У відповідності до основних принципів ISBD, відомості у бібліографічному описі слід наводити в тому вигляді, в якому вони зазначені в документі. За старими нормами авторів твору, що зазначені у заголовку бібліографічного запису, не наводили у відомостях про відповідальність, тому в описі були відсутні перші відомості про відповідальність у тій формі та обсязі, як вони були зазначені в документі.

Якщо опис доповнюється заголовком бібліографічного запису, ім’я особи в заголовку находять у формалізованому вигляді: спочатку прізвище, потім ім’я (можливо ім’я та по батькові) або псевдонім. Тільки у відомостях про відповідальність є можливість зазначити, в якому вигляді особа, що несе інтелектуальну чи іншу відповідальність за документ, представлена в документі. Заголовок запису – факультативний елемент, відомості про відповідальність – обов’язковий елемент опису, у відповідності до положень ISBD. У прийнятій системі координат логічно запропована така модель запису, в якій відомості про відповідальність обов’язково зазначають, навіть якщо вони збігаються із заголовком, наприклад:

Мосіяшенко В.А. Українська етнопедагогіка [Текст] : навч. посіб. / В.А. Мосіяшенко. – Суми : Унів. кн., 2005. – 174 с. : табл. ; 20 см. – 1000 пр. – ISBN 966-680-198-1 (опр.).

Зміни, що стосуються області видання, полягають в тому, що відомості про видання наводять у формулюваннях та в послідовності, зазначеній у джерелі інформації: порядковий номер видання не виноситься на перше місце, як раніше. Додаткові відомості про видання (виправлене, доповнене, стереотипне, перероблено тощо) та перші відомості про відповідальність, що відносяться до конкретного зміненого видання твору, є обов’язковими, наприклад:

– Вид. 5-те, доповн.

– 7-ме вид. стер.

– 2-ге вид., переробл. та допов.

Після області видання в описі розміщена область спеціфічних відомостей, яка є новою для загального переліку областей. Вона використовується під час опису об’єктів, що є особливим видом публікацій або розміщені на специфічному носії (картографічні, нотні, серіальні 13 документи; стандарти та технічні умови; патентні документи, а також електронні ресурси), нарпиклад:

Системи екологічного керування. Вимоги та настанови щодо застосування [Текст] : (ISO 14001:2004, IDT) : ДСТУ ISO 14001:2004. – [На заміну ДСТУ ISO 14001-97 ; чинний від 2006-05-15]. – К. Держспоживстандарт України, 2006. – VI, 20 с. : табл. ; 29 см. – (Національний стандарт України).

Зміни в області вихідних відомостей пов’язані з формою представлення відомостей про місце видання, ім’я видавця: їх слід наводити у формі та відмінку, зазначених у джерелі інформації, а не лише в називному відмінку.

Назву місця видання наводять у формі й відмінкові, зазначених у джерелі інформації, наприклад:

.– Львів

. – У Миколаєві

Якщо зазначено декілька місць видання, наводять назву, виділену поліграфічним способом чи вказану першою в джерелі інформації. Випущені відомості відзначають скороченням «[та ін., і ін.]». Можуть бути наведені назви другого й наступного місць видання, що віділяються одна від іншої крапкою з комою, наприклад:

. – К. [та ін.]

. – К. ; Львів

Відомості про видавця за новим стандартом мають статус обов’язкового елемента. Відомості наводять так, як вони зазначені в приписаному джерелі інформації, зберігаючі слова або фрази, що вказують функції, виконувані особою чи організацією. Відомості про видавничі функції організації виражені словами «видавництво», «видавничий дім», «видавнича організація», «видавець» тощо випускають при наявності тематичної назви, але зберігають, якщо ім’я (найменування) видавця і ці слова граматично пов’язані.

Відомості про форму власності видавця, розповсюджувача тощо (АТ, ВАТ, ТОВ, ЗАТ, LTD) зазвичай випускають. Наприклад:

У джерелі інформації: Видавництво «Дніпро»

В описі : Дніпро

У джерелі інформації: ВАТ «Білоцерківська друкарня»

В описі : Білоцерківська друкарня

У джерелі інформації: Видавництво ім. Олени Теліги

В описі : Вид-во ім. Олени Теліги

Рік видання, навіть тоді, коли відомості про нього відсутні в документі повинен бути встановлений хоча б приблизно. В таких випадках дату видання наводять у квадратних дужках разом зі знаком запитання, наприклад: [2009?] Позначення «б.р.» (без року) в описі не наводять.

В області фізичної характеристики введено новий елемент – специфічне позначення матеріалу. Після відомостей про кількість фізичних одиниць зазначають позначення фізичного носія документа, наприклад:

- 1 електрон. опт. диск

- 1 папка (24 окр. арк.)

Відомості про пагінацію наводять тими цифрами (римськими чи арабськими), які використано в об’єкті опису; невраховані аркуші перераховують і записують арабськими цифрами у квадратних дужках в кінці пагінації. Не враховують і не уводять до опису сторінки, які вміщують рекламу, призначені для «нотаток», «для записів».

Як інші фізичні характеристики об’єкта опису можуть бути наведені відомості про ілюстрації, про матеріал, з якого виготовлено об’єкт опису. Перед відомостями ставлять двокрапку. Кожні наступні відомості відділяють від попередних комою, наприклад:

. – ХХІ, 117, [3] арк. іл.

. – 3 електрон. опт. диски ( CD-ROM) : звук, колір

. – 1 зв. диск (120 хв.) : цифровий, стерео

У разі необхідності зазначають розміри об’єкта опису, перед якими ставлять знак крапка з комою. Якщо об’єкт опису знаходиться в контейнері, можуть бути наведені розміри контейнера або ж тільки розміри контейнера.

Останнім елементом області є відомості про супроводжувальний матеріал, перд яким ставлять знак плюс. Арабськими цифрами зазначають кількість фізичних одиниць, назву супроводжувального матеріалу, а також відомості про його обсяг і розмір, наприклад:

. – 56 с. : іл + 1 електрон опт. диск

. – 2 електрон опт. диска ( CD-ROM) : 12 см. + 1 брош. (5 с. ; 13 см.)

Зміни в області серії пов’язані зі збільшенням кількості обов’язкових елементів. Обов’язковими елементами області серії є: основна назва серії та підсерії; Міжнародний стандартний номер серіального видання (ISSN); номер випуску серії та підсерії.

Ще одне нововведення в області серії: це правило зазначення декількох серій. Відомості про кожну беруться у круглі дужки та відокремлюються проміжком.

Деякі зміни відбулися в області приміток. Область приміток вміщує додаткову інформацію про об’єкт опису, яка не була зазначена в інших елементах опису. Відомості, що наводяться в області, запозичують з будь- якого джерела інформації і беруть у квадратні дужки. Перед кожною приміткою ставлять знак крапка і тире або примітку розпочинають з нового рядка.

Необхідно відзначити, що область приміток в цілому факультативна, але під час опису деяких об’єктів окремі примітки є обов’язковими: примітки про джерело основної назви, про системні вимоги в описі електронних ресурсів, відомості про депонування в описі депонованої наукової роботи, наприклад:

. – Деп. В ДНТБ України 17.10.1992, № 1677-УК92

На відміну від ГОСТ 7.1-84, у ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 відомості про тираж треба зазначати в області приміток. Перед ними можливе наведення примітки про наявність палітурки, якщо в описі не зазначено ISBN видання. За наявності ISBN відомості про палітурку зазначають після нього в області стандартного номера (чи його альтернативи) та умов доступності.

Людмила Бондаренко,
провідний бібліотекар інформаційно-бібліографічного відділу