Гарне насіння знань – родить сторицею
Проект історичної пам’яті Наукової бібліотеки поповнився ще одним дослідженням життя і наукової діяльності колишнього викладача нашого навчального закладу Бонецького Сигізмунда Людомировича. Робота була надрукована у збірнику «Історія освіти, науки і техніки в Україні: матеріали ХІІІ Всеукраїнської конференції молодих учених та спеціалістів». ХІІІ Всеукраїнська конференція відбулась 18 травня 2018 року.
ПРОЕКТ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ «…ІМЕНА ВЕЛИКИХ І НЕЗНАНИХ»
БОНЕЦЬКИЙ СИГИЗМУНД ЛЮДОМИРОВИЧ
ДО 135-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
Михайлова Н.В.
Уманський національний університет садівництва (м. Умань Черкаської області)
Гарне насіння знань – родить сторицею.
Лариса Цимбровська.
Нещодавно до моїх рук потрапила книга С. Бонецького «Квітництво промислове та присадибне», яка побачила світ у харківському видавництві «Радянський селянин» 1927 року. Малий тираж – всього 3000 примірників і рік видання свідчили про цінність видання. Коротка передмова закінчувалась датою і місцем написання книги: «Січень, 1927 р. Гумань». Мене вразила мова автора – так говорила моя бабуся і завжди підкреслювала, що народилась саме в Гумані.
У передмові Сигизмунд Людомирович пише: «Не дивлячись на дефекти, які автор гостро відчуває, він має надію, що його роботу з галузі квітництва як першу, складену українською мовою, успішно використовуватимуть аматори квітникарі та починаючі промисловці, а також, як підручник, учні проф. та трудшкіл».
2017 рік ювілейний не тільки для книги «Квітництво промислове та присадибне», а і для її автора.
Бонецький Сигизмунд Людомирович народився 1882 року у місті Балта Херсонської губернії (сучасної Одеської області). Батько, маючи економічну освіту працював на хазяїв у багатих маєтках. Мати померла, залишивши напівсиротами шістьох дітей, коли маленькому Сигизмунду виповнився лише рік.
Освіту, можливо за порадою батька, Сигизмунд Бонецький здобував у Одеській школі садівництва та городництва. Після отримання атестату у 1904 році працював спеціалістом на військових городах у Маньчжурії.
Через рік набуває досвід роботи садівничим у приватних садах, згодом завідує розсадником. До 1912 викладає ботаніку у приватній Березівській школі садових робітників В.Ф.Долинського у с.Березівка Балтського повіту.
Про початок уманського періоду в житті Бонецького свідчить лист з Департаменту землеробства до директора Уманського училища садівництва і землеробства: «…не имъется препятствій къ оставленію окончившаго курсъ Одесской школы садоводства С.Л.Бонецкаго исполняющимъ по найму обязанности помощника Управляющаго Царицыномъ Садомъ, къ исполненію каковыхъ г.Бонецкій допущенъ Вами съ 1октября 1913 года». В цей час Бонецький вивчає досконало плодівництво і технічну переробку плодів та овочів при Уманському училищі садівництва і землеробства.
У 1921 році Уманське середнє училище землеробства і садівництва реорганізовано в Уманський агрополітехнікум. В цей час Бонецький обіймає посаду помічника завідуючого садовим господарством, виконує обов’язки заступника декана плодоовочевого факультету нашого навчального закладу. У 1922 році був призначений завідувачем парково-оранжерейним господарством. Плідно Сигизмунд Людомирович працює над описом видового складу Царициного саду, який на той час був підпорядкований агрополітехнікуму.
Бонецький С.Л. з учнями
Про 20-ті роки Бонецький пише у передмові книги «Квітництво промислове та присадибне»: «Перевантаженість автора іншою працею з одного боку, та де - які об’єктивні причини – з другого, не дали змоги надати цій роботі потрібного обсягу та стараннішої обробки».
З якою любов’ю автор пише у першому розділі про «Значіння декоративного садівництва та квітникарства»:
«Декоративне садівництво не складає предмету розкоши*, але є предметом першорядної потреби і служить на першорядної потреби і служить на втіху не окремим людям, а приступне для всіх.
Деревні насадження, особливо по містах, освіжають повітря, отруєне сотнями фабрик і численним населенням; вони дають затінок; серед них знаходять притулок безліч кволих міських дітей. Деревні насадження утворюють захисні смуги, допомагають боротися з посухою і т. инш*.»
«На Україні, через природжену любов народу до квіток, а також у зв’язку з багатством природи, – воно було розвинене краще, ніж по инших частинах колишньої Росії (за винятком північно-західніх народів –фінів, латишів т. инш.)».
Ще одна думка автора на сторінках цього видання стане руйнівною у його долі:
«На Україні, крім того, можна надати розвиткові квітництва того національного характеру, що сам собою намітився ще в давнину. Кому не відомо, що українське селянство виробило свій певний асортимент квіткових рослин, що їх воно культивувало при своїх садибах. Такими є: улюблені купчаки або чорнобривці (Tadetes patula L.), рожі (Alethea rosea Cav), м’ята, рута (Ruta), та де-які инші*. Отже, слід не тільки не спиняти цю течію, але, навпаки, надати їй найширшого розвитку».
У 1934 році на сторінках першого номеру журналу «Сад та город» була надрукована рецензія І.Лисенко «Націоналістична контрабанда С. Бонецького». Посилаючись на виступ тов. Косіора на листопадовому пленумі ЦК і ЦКК КП /б/ У 1933 р. автор пасквіля пише: «Шкідницькі буржуазно-націоналістичні елементи провадили свою роботу і розставляли свої сили в усіх галузях нашого соцбудівництва. Надзвичайно характерними з погляду протаскування махрового націоналізму у вузько фахових дисциплінах є контрабанда С. Бонецького /працює тепер в Уманському плодо-ягідному інституті/ в його брошурі «Квітництво промислове та присадибне», вид-во «Радянський селянин», 1927року, якою тепер користуються студенти і учні даної вертикалі».
Це був попереджувальний постріл. «4 грудня 1934 року Бонецького С.Л. було звільнено з посади завідуючого декоративного відділу «…який не забезпечив керівництво галуззю як організаційно, так і ідеологічно».
Книги «Квітництво промислове та присадибне» були вилучені з бібліотеки Уманського плодо-ягідного інституту і з усіх бібліотек країни. Єдиний, на сьогоднішній день, екземпляр книги потрапив до наукового фонду 12.IV. 1951. В особистій папці С.Бонецького, що зберігається в документальних фондах музею історії Уманського національного університету садівництва є ще одне видання. Зараз важко сказати, яким чином книга потрапила до музею. Маю припущення, що її передав власник, відомий історик, краєзнавець Микола Федорович Комарницький. На титульному листі і на 17 сторінці печатки особистої бібліотеки з інвентарним номером власника.
Примірник видання, який належав Комарницькому М.Ф.
У 1935 році родина Бонецьких була вимушена переїхати до м. Таганрог. Сигизмунд Людомирович працює у «Горземсадтресте». Саме на адресу цієї організації йому пише листа Михайло Євграфович Софронов. Вони зустрілись у 1921 році, коли Софронов повернувся до Умані. Михайло Євграфович 1908-1911рр. був директором Уманського училища садівництва і землеробства, він автор фундаментального історичного нарису «Уманское училище садоводства и земледелия» (1910). У листі, датованому 3.VIII.1936 (рік з конверта) з міста Кисловодська Михайло Євграфович пише: «Пишу Вам, а не Наташе, так как 1) Вы глава дома и 2) я забыл Ваш адрес и думаю, что Вы более известны, чем Наташа».
Лист Софронова М.Є.
Вперше читаючи цей лист, я подумала, що дружина Бонецького якимось чином пав’язана з родиною Софронова. Скоріш за все це дочка Михайла Євграфовича. Про це свідчить запис зроблений зав. музеєм інституту Н. Гаташ 6.X. 1966р. у м. Одесі «со слов жены Н.М.Софроновой». Можливо вона не змінювала прізвище після одруження, або повернула дівоче після арешту чоловіка. У цій же записці є цікавий факт: «Очень много сделал полезного для парка. Младшая елка на площади Собраний посажена им в парке «Софиевка». Он заметил, что старая ель начинает подсыхать. Студенты писали ему много писем».
Після ретельних досліджень стало відомо, що Наталія Михайлівна дійсно дочка М.Є.Софронова і до 1935 року працювала в Уманському плодо-ягідному інституті. Наташа була не тільки дружиною, а і помічницею у роботі над книгою «Квітництво промислове та присадибне».У передмові вчений написав:
«Нарешті, автор складає щиру подяку своїй дружині, що активно допомагала йому в роботі».
27 березня 1938 року по неправдивому доносу і на основі попереднього звинувачення у «націоналізмі і контрабанді» Бонецький був заарештований і засуджений до 10 років з відбуванням у виправно-трудовому таборі м. Тавда Свердловської області. Мине дуже багато часу і « определением Военного Трибунала Северо-Кавказского военного округа от 23 август 1957 года дело в отношении Бонецкого С.Л. прекращено по п.5 ст.4 УПК РСФСР и он полностью реабилитирован».
Ювілейна виставка 2017 рік. Музейна кімнта.
22 роки відданого служіння науці в нашому навчальному закладі і у парку «Софіївка» заслуговують шанобливої згадки про Бонецького Сигизмунда Людомировича. А книга «Квітництво промислове та присадибне» у почесному 90-літньому віці, як насінина, посаджена добрими руками – проросте сторицею. Хай буде так!
* – по тексту оригіналу.
Джерела та література
1. Белоус И.И., Белоус Ир. И. Уманский сельскохозяйственный институт.– К.: Вища школа, 1976 –с.32.
2. Косаравский И.А. Государственный заповедник» Софиевка».– К.: Академия архитектуры УССР, 1951.– 55с.
3. Косенко І.С. Уманський дендрологічний парк «Софіївка» НАН України: минуле, сучасне, майбутнє. //Теоретичні та прикладні аспекти інтродукції рослин і зеленого будівництва. – Умань – 2002.–С.16-20.
4. Бонецкий А.С., Бонецкая А.А., Возианова Н.Г. Бонецкий Сигизмунд Людомирович. //Старовинні парки і ботанічні сади – наукові центри збереження біорізноманіття та охорони історико-культурної спадщини: Матеріали Міжнародної наукової конференції. – К. : Академперіодика, 2006 – С. 58-62.
5. Документальні фонди музею історії Уманського національного університету садівництва. Інв. № 81-РП
