Гречана заметіль

Природа завжди давала натхнення і розраду людині у будь-які часи. Рослини, висаджені у полі, городі і в садку, дають надію на майбутній врожай. А чи звернули ви увагу, що останніми днями рясно квітне гречане поле, яке добре видно з вікон Наукової бібліотеки?

Захват від побаченого змінився цікавістю. Це спонукало відкрити книги. Сто років тому український поет Максим Тадейович Рильський написав вірш, який і нині викликає сердечний щем:

На білу гречку впали роси,
Веселі бджоли одгули,
Замовкло поле стоголосе
В обіймах золотої мли.
Дорога в'ється між полями...
Ти не прийдеш, не прилетиш
І тільки дальніми піснями
В моєму серці продзвениш.
1911—1918

Цікавість до події спонукала звернутись до фонду музейної кімнати Наукової бібліотеки. За каталогом в фондах музейної кімнати зберігається брошура столітньої давнини «100 пудів гречки з гектара» – на титульній сторінці зазначено Київ-Харків 1918 рік.

Але передмова спростовує мої сподівання. Це не початок минулого століття, а середина! У постановах уряду (1947 р.)

« вказується на необхідність значного розширення посівних площ під культурою гречки й різкого підвищення її врожайності».

У виданні мова йде про досвід «багаторічної практики орденоносного колгоспу села Летава Чемеровецького району, Кам’янець - Подільської області». «Тепер це «сільськогосподарський кооператив «Летава» (село Летава, Чемеровецький район, Хмельницька область), створений у 2000 році на базі реформованого колгоспу». Невеличкий екскурс в історію.

«У перші повоєнні роки в колгоспі нараховувалось 765 робітників, з них — 717 жінок. Картина Т. Н. Яблонської «Хліб» (1948), написана в Летаві, живе уособлення тодішньої дійсності: золота гора збіжжя, жінки крутять віялки, вантажать мішки. Всі роботи — на жіночих плечах, і тільки воду для жниварів привозив хлопчик ».(Інтернетдовідка)

Автор брошури кандидат с.-г. наук К.А. Савицький у передмові написав «В результаті багаторічної праці колгоспники мають тепер свій місцевий сорт гречки під назвою Летавська, що має низку переваг перед іншими сортами». Тоді, у 1947 році, колгоспники одержали «десятки тон високоякісного і цінного зерна, яке по праву називають «північним рисом». У друкарні Державного видавництва сільськогосподарської літератури УРСР «Комуніст» помилились з титулкою. Адже видання було підписано до друку I.VII. 1948 року, та з плином часу ця помилка у 30 років робить його рідкісним! А ще тираж – 25000 екземплярів. Скільки таких примірників зберігається нині в інших бібліотеках?

Біохімічний склад гречки забезпечує її унікальне продовольче і лікувальне використання. Гречка – єдина зернова культура, що містить рутин. Гречка цвіте майже місяць, що дозволяє зібрати бджолам чудовий мед.

На наші землі гречка потрапила у VII столітті з Індіїї. З «чорного рису» у Київській Русі виготовляли крупу та борошно. Гречкою, рослину стали називати через те, що її сіяли на монастирських ланах грецькі монахи.

До Європи гречка потрапила після Хрестових походів. Та на теперішній час – sarrasin (французькою) не дуже прижилась у європейських країнах. Але, гортаючи видання минулих століть, мені було цікаво дізнатись що: «Греча татарская (Fagopyrum tatarikum) была выписана отъ Вильморена въ Парижъ, въ количестве 6 пуд., и обошлась по 4 р.95 к. за пудъ. Этим количеством съмян засъяна была одна десятина въ концъ апръля, какъ разъ подъ засуху, которую эта гречиха перенесла отлично и выросла до 1 ¾ арш. вышины. Получено 58 пуд. семянъ, которыя по наружному виду ничъм не отличаются отъ заграничныхъ». Про це писав у своїй кореспонденції Л.А.Черноглазов з Полтавської губернії, яку надрукувала «Земледъльческая газета» у №1-2 за 1887 рік.

Можливо, що полтавське насіння використовували на полях Уманського училища землеробства. Вірогідніше за все, гречка використовувалась на фермі училища, як корм для худоби і птиці – дрібне зерно, гречана полова, силос з зеленої маси гречки. Вулики училищної пасіки щорічно наповнювались гречаним медом.

Відкриємо працю відомого вченого професора І.І. Корабльова «Главнъйшія медоносныя растенія и культура ихъ».У музейній кімнаті зберігається два видання: 1913 року, яке було надруковане у типографії І.І. Цейтліна м. Умань і видання 1917 року, яке побачило світ у видавництві А.Ф. Деврієна м. Петроград.

І.І. Корабльов писав: «Гречиха (Poligonum fagopirum) относится къ числу первокласныхъ медоносныхъ растеній. Недаром ее называютъ: «царицей медоносовъ».

В раціоні харчування учнів училища обов’язковою була гречана каша. Пошук таких відомостей триває. Треба перегорнути сотні сторінок видань минулого, але воно того варте.

Сьогодні студенти агрономічного факультету досконало вивчають культуру гречки, про це свідчать помітки на полях підручника «Рослинництво», за редакцією професора О.І. Зінченка.

Каталоги Наукової бібліотеки стануть у нагоді тим, кого цікавить все про культуру гречки.

А на університетському полі достигає урожай гречки сорту «Українка», якою опікуються студенти під керівництвом професора кафедри рослинництва Сергія Полторецького. "Нехай буде гречка, аніж суперечка" нагадує нам народна мудрість. До порозуміння і злагоди запрошують вишукані стебла рослини, що пам’ятає сиву давнину. А трудівниці бджоли неспішно гудуть про вічне і непорушне, як синє небо і матінка природа.

Наталія Михайлова,
провідний бібліотекар