Хвойні та їх роль в житті людини: до Дня вічнозелених рослин
19 грудня проводиться День вічнозелених рослин. Свято започатковане задля збереження рослин, що з приходом зими не скидають листя, припадає на День святого Миколая. До вічнозелених рослин належать не тільки хвойні, а й кактуси, чагарники (лавровишня, самшит), квітучі рододендрони та вереси, юкки і магонії, а ще багато-багато тропічних рослин, що живуть на наших з вами підвіконнях.
Хвойні відіграють велику роль в утворенні ландшафтів Землі. Майже 95% лісів земної кулі складаються або лише з хвойних або є мішаними. У північній півкулі на величезних просторах ростуть хвойні ліси, утворені з різних видів сосни, ялиці, ялини, модрини, ялівцю тощо.
Практичне значення сучасних хвойних дуже велике. Вони дають цінну деревину, що має широке і практичне застосування. Деревина хвойних – цінна сировинна для хімічної промисловості. З неї добувають скипидар, метиловий і етиловий спирт, оцтову кислоту, дубильні речовини, камфору, ацетон і багато інших продуктів, що йдуть на виготовлення різних предметів господарського культурного і побутового призначення. Більшість хвойних є також високо декоративними рослинами, що використовуються в парковому будівництві, для озеленення населених пунктів.
До найбільш поширених хвойних, які мають високі географічні ареали відносяться: сосна, ялина або смерека, ялиця, яловець. Відносно вузькими географічними ареалами характеризуються: псевдотсуга, тсуга, туя, кедр, тис.
У флорі України налічується близько 13 видів сосни (всього близько 120 видів). Найбільш відомі з них сосна звичайна, сосна гірська, сосна кримська (Палласа), сосна Банкса, сосна сибірська, сосна Веймутова тощо.
Сосну називають перлиною лісу. За давньою грецькою легендою жила колись чарівна німфа Пітіс. Була вона молода, вродлива і весела. За щиру вдачу сподобалась вона богові північних вітрів Бореєві. Надумав він заволодіти дівчиною і перенести її з квітучих нив на снігові простори. Злякалася Пітіс і почала благати лісового бога пана сховати її. Укрив лісовик зеленим гіллям німфу, а сам пішов по своїх справах. У цю мить налетів Борей. Дерева розхитує кущі гне, між ними красуню шукає. Від холодного вітру померзли трави, опало листя, лише шати Пітіс зеленіють, не вмирають. Не витримала німфа, задерев’яніла від холоду, замерзла деревом-красунею з вічнозеленими голками. А сльози її стали прозорою смолою на стовбурі.
Сосна звичайна займає майже третину лісів України. Це вічнозелене, довговічне дерево витримує температуру повітря до мінус 65 градусів, доживає до 500-600 років. Не випадково у фінів сосна – символ життя.
Сосна дуже чутливий індикатор чистоти повітря. Якщо дерево чахне, це означає, що в повітрі дуже багато отруйних речовин, якщо жовтіє хвоя – підвищена радіоактивність.
Соснова хвоя містить багато вітамінів, особливо багато вітаміну С. Цікаво, що кількість його збільшується з пониженням температури повітря.
Людина давно звернула увагу на чудові властивості соснової хвої. Під час археологічних розкопок центрального міста стародавнього Шумеру було знайдено велику кількість глиняних табличок, покреслених кленописом. І серед них – висушена хвоя сосни. Шумерські лікарі приписували хвою для компресів та припарок. Ці лікарські поради мають вік понад 5000 років. Тепер в кожній аптеці можна знайти ліки виготовлені із сосни. Це й ароматні смолисті бруньки, хвойні екстракти, а також лікувальні зубні пасти та мило.
Галенові препарати з бруньок сосни мають дезінфікуючі та жовчогінні властивості. Відваром бруньок лікують бронхіти, хронічні запалення легень, ревматизм, подагру, ниркокам’яну хворобу, очищають кров. Настій хвої є ефективним засобом для профілактики й лікування цинги. При захворюваннях нервової та серцево-судинної системи, шкірних захворюваннях використовують екстракт хвої для лікувальних ван. Сосновий дьоготь входить до складу препаратів для лікування екземи, псоріазу.
У тяжкі роки війни вітамінний напій із соснової хвої врятував життя тисячам людей. Він поновлював сили пораненим, підтримував життя виснаженим.
У ХVІІІ столітті у Ландах на біля узбережжя на південному заході Франції були вирубані соснові ліси. Піщані дюни, які утримувалися соснами, почали руйнуватися із величезною швидкістю насуватися на місто Бордо. Майже 150 метрів кожного дня долали піски. І тільки знову посаджені сосни врятували місто від загибелі.
На заході України можна побачити лісові насадження сосни веймутової. Походить вона з Північної Америки. До Європи завезена майже 300 років тому. Дуже приваблива сосна веймутова в паркових насадженнях. Культивують у парках і сосну Банкса, яка родом теж з Північної Америки, де росте на схилах Скелястих гір, а в Україні є окрасою парків завдяки своїй оригінальності.
Деякі види сосни мають їстівні плоди. У Мексиці ростуть невеликі сосни до 10 метрів заввишки. Їх насіння досягає до двох сантиметрів, яке полюбляють куштувати мешканці цих місць. Але першість за смаковими якостями одержали плоди сосни італійської. Це дерево – одне з перших, що культивує людина. Ще давні етруски разом з карфагенцями вели торгівлю горіхами цієї сосни з грецькими колоніями та народами, що мешкали на Піренейському півострові. У нашій країні сосна італійська з’явилася в 1914 році. Саме з цього часу її почали розмножувати на півдні. Вона прикрашає і гірські пейзажі, і вулиці, і парки. Висока, з густою кроною. Подібною до величезної парасольки, вона – окраса насаджень у містах. Шишки пінії – великі, щільні, важкі. А насіння – безкриле. Схоже на всім відомі кедрові горішки. Вони дуже поживні, смачні. Це – знамениті пініоли.
Дуже цінна деревина сосни. Це – основний будівельний матеріал у житловому й промисловому будівництві. Телеграфні і телефоні стовпи, набережні мости, портові споруди та кріплення вугільних шахт, дамби та греблі, ферми та балки, підлоги, сходи та віконні рами. Будинки з сосни не руйнуються більше 150 років. Славляться довговічністю і пароплави збудовані зі соснової деревини. Смола, що міститься в деревині має бактерицидні властивості. ЇЇ використовували для бальзамування ще давні єгиптяни.
Відомий давньогрецький історик Геродот розповідав, як живицею смоли наповнювали чани, накривали їх баранячими шкурами та підігрівали від чого зверху з’являвся шар світлої пахучої рідини, а знизу темно-жовтий, в’язкий залишок. Це були всім відомі скипидар та каніфоль.
З одного дерева можна одержати до 1 кг живиці. Скипидар використовують для виробництва лаків, фарб, духів. Виготовляють з нього і технічну камфору, що використовується у гумовій та фармацевтичній промисловості, у виробництві пластмас, кіно фотоплівок. При окислені скипидару на повітрі, утворюється озон. Тому так легко дихається у сосновому лісі. У ньому у 10 разів менше мікробів, ніж у березовому гаю.
Каніфоль використовується у 70 галузях промисловості: для смичків струнних паяння радіоелементів, у виготовленні лаку та сургучу,при виробництві електричних ламп, в поліграфії, вона закріплює відбиті літери на папері. Папір обробляють каніфоллю, щоб не вбирав вологу та був рівний.
Розповідаючи про сосну, не можна не сказати про янтар. Цей славнозвісний самоцвіт є і на Україні. Ще на початку ХІІІ ст. з місцевого янтарю виготовляли різні прикраси. На Волині, в Житомирі, на Рівненщині, поблизу Києва були кустарні майстерні, де обробляли янтар. У музеях країни можна побачити більше як 200 його зразків. Багато легенд існує про походження янтарю. Науково довели його рослинну природу К. Лінней та М.В. Ломоносов.
На місці теперішніх фінно-скандінавських гір колись була велика рівнина, де панувала неймовірна спека, росли дрімучі ліси, які спускались до узбережжя моря. Сонце витоплювало смолу з вічнозелених сосен. Дерева падали та потрапляли у море. Кам’яніючи, соснова смола зберігала прозорість і ясність. Зовні янтар нагадує камінь, він твердий, не розчиняється у воді. Тому його вважали мінералом геологічного походження.
Янтар містить до 7% янтарної кислоти, яка застосовується для вичинки штучної шкіри, для фарбування пластмас. Янтарним лаком покривають меблі, деки скрипок. Чи знаєте ви, що янтар перешкоджає руйнуванню кров’яних тілець? Тому з нього виготовляють медичний посуд та інструменти для переливання крові, використовують в лазерній техніці.
Якщо спостерігати за ялиною, можна помітити, що на ній ростуть різні шишечки. Одні на кінцях торішніх пагонів, подовжені, червонуваті, а інші – на молодих гілочках, малинові або зеленуваті. Ялина – рослина дводомна. На кожному дереві ростуть і чоловічі і жіночі шишечки, які запилюються в травні, а вже восени можна збирати урожай достиглого насіння невеличкі буруваті зернятка з гострим носиком та світло коричневим крильцем.
З насіння можна добувати жирну олію. Яка придатна для виготовлення оліфи. Щоб отримати 1 кг насіння треба зібрати 50 кг шишок. Деревина ялини є найкращою сировиною для виготовлення целюлози, паперу, клейонки, штучного шовку. З ялини виготовляють човни, бочки під мінеральні масла та рибу, меблі, А з рідкісних резонансних ялин – музичні інструменти з благородним звучанням. Таку можна знайти одну з 200 дерев.
У народній медицині відвар з зібраних рано навесні ялинових бруньок, використовуються при лікуванні хвороб серця та при туберкульозі легенів, а мазь із смоли, жиру й воску при фурункулах і наривах.
Щорічно з ялиною входять до нашого дому радість. веселощі, подарунки. Ялинкові гілки людина прикрашала ще в сиву давнину, благаючи про здоров’я, щастя, силу
Вічнозелене дерево – ялівець з родини кипарисових. Ягоди ялівцю містять багато цукру, ефірної олії, смолу, пектинові та дубильні речовини, протеїн, різні кислоти. Плоди ялівцю використовують для виготовлення різних напоїв. В війну з них варили цукровий сироп та добавляючи кору фарбували солдатський одяг у колір хакі. Також плоди ялівцю вживали для лікування малярії, хвороб печінки, ревматизму, набряків, хворобах шкіри. Ефірною олією ялівцю стерилізували нитки, якими зашивають рани після хірургічних операцій. Зараз олію ялівцю використовують у парфюрмерії та як препарат проти молі.
Ялівець виділяє фітонциди. Один гектар ялівцю за літній день виділяє у повітря 30 кг фітонцидів. Такої кількості достатньо, що очистити та знезаразити повітря середнього міста. Одяг людини, яка гуляє в ялівцевих гаях стає стерильним. Дихаючи повітрям насиченим фітонцидами ялівцю, можна вилікувати ревматизм, астму, туберкульоз.
Колись підлогу та стіни дерев’яних хатин натирали гілками ялівцю, щоб позбутися комах-паразитів, знезаражували бочки для соління овочів, тару для зберігання сала та ковбас. Під час епідемій приміщення обкурювали димом ялівцевих гілок.
З деревини ялівцю виготовляють іграшки, меблі, скриньки, посуд, найкращі олівці, підставки для гарячого посуду. В війну під деревом ялівцю робили операції.
Рід Ялиця налічує близько 40 видів. В Україні є один вид, а як декоративні дерева вирощують близько 20 видів. Ялиці стрункі, красиві, могутні дерева. Висота їх може досягати до 60-100 м., вік до 700 років. З деревини виготовляють папір та віскозу, з кори – смолу, з молодих гілок ялицеву олію, яка застосовується в медицині і мікроскопічній техніці, з неї одержують штучну медичну камфору.
Висока декоративність ялиць спричинилася до високої інтродукції їх у дендраріях, ботанічних садах і парках.
Кедри найбільш поширені на Близькому Сході (Ліван, Сірія) у Малій Азії та Північній Африці (гори Атлас). Це великі дерева до 20-50 м заввишки.
Кедр ліванський (зображений на гербі Лівану) та кедр гімалайський на батьківщині вважаються священими деревами. Здавна ціниться дорогоцінна, ароматна, приємного кольору деревина кедрів. З кедра ліванського раніше споруджували храми, палаци царів Давида і Соломона, виготовили різьблені ворота Версальського палацу, дерев’яні деталі саркофагів єгипетських фараонів, зокрема Тутанхамона. Ця деревина залишається непошкодженою вже протягом тисячоліть. Як декоративні дерева з1826 року культивуються в садах і парках Південного берега Криму.
Туя походить з Північної Америки, налічує 5 видів. На батьківщині її називають «американським деревом життя». Як декоративна рослина широко культивується майже в усіх країнах світу, має понад 120 садових форм. Аборигени виготовляли з туї каное. Ефірні олії туї використовуються в парфюрмерії та медицині.
Перші тисові дерева з’явились на планеті 200 мільйонів років тому. За міцністю деревина тису може порівнятись з залізом. Гуцули з гілок та трісок тису вистругували цвяхи. З тису робили найцінніші меблі, лемеші, лопати, фанеру, фундаменти водяних млинів, мостів, греблі, рукоятки кинджалів та мечів, луки, стріли, списи. Недоліком тису є його дуже повільний ріст. Товщина річних кілець не більше одного сантиметра.
В давнину тис називали деревом суму і журби, гілочки тису були звичайною річчю на жалобних церемоніях, в тисових саркофагах хоронили єгипетських фараонів. Наші предки називали тис «деревом смерті». Справа в тому, хвоя, паростки і насіння дуже отруйні. Винуватцем є алкалоїд таксин, який уражує нервову систему і органи травлення. Правильно приготовлений настій хвої тису народна медицина використовує для лікування хвороб серця та проти укусу гадюк.
Український народ завжди був спостережливий до життя дерев. Проникаючи в таємниці рослинного світу, наші предки одухотворювали життя зелених красунь. До дерев ставилися як до живих істот. Багато таємничого і надзвичайного таїть в собі світ дерев. Відвар із кедрових гілок давали пити вівцям, щоб відігнати від них нечисту силу. Ялівець теж був помічний у боротьбі з нечистю, бо він має силу виганяти з будинку злих духів і охороняти від чарів та обмов. У старовину, коли селяни працювали в лісі, вони залишали спати малих дітей під кущами ялівцю, вважаючи цю місцину безпечною. Є повір’я, що гілка ялини під ліжком врятує від блискавки.
Ми всі сьогодні несемо відповідальність за природу перед нащадками. Тому потрібно зберігати, охороняти, збільшувати лісові багатства. А щедра природа віддячить нам сторицею.
Марія Фіткаленко, провідний бібліотекар
