Історичне досьє «Пилип Орлик: шляхом пера і булави»
Напередодні 14 жовтня – Дня Козацтва – відділ комплектування та наукової обробки документів підготував для користувачів бібліотеки історичне досьє «Пилип Орлик: шляхом пера і булави». Пилип Орлик – це неординарна постать, яку неодмінно слід згадати цього дня. Про його надзвичайну освіченість, першу Українську конституцію та роль у розбудові української державності читайте далі.
Пилип Орлик – український політичний, державний і військовий діяч, Генеральний писар, Гетьман Війська Запорозького у вигнанні (1710-1742), поет, публіцист – народився 11 жовтня 1672 року в селі Косуті Ошмянського повіту на Віленщині в Литві. Родина Орликів походила з давнього чеського баронського роду, одного з представників якого доля закинула до Речі Посполитої. У молоді роки Пилип Орлик навчався у Віленському єзуїтському колегіумі, пізніше – у Києво-Могилянській академії, був учнем Стефана Яворського.
Києво-Могилянську академію Пилип Орлик закінчив у 1694 році. Навчався відмінно, проявив поетичний талант та талант ораторства, цікавився філософією й літературою, добре володів українською, польською, церковнослов’янською, болгарською, італійською та іншими мовами.
Завдяки своїм визначним здібностям випускник академії починає працювати в консисторії Київської митрополії, пізніше – старшим військовим канцеляристом і регентом справами в Генеральній військовій канцелярії, а згодом обіймає посаду генерального писаря.
Він не мав в Україні родових коренів, що в той час у середовищі старшини вже було неабияким важелем для просування по щаблях службової кар'єри. Щоправда, одруження 23 листопада 1698 р. з донькою полтавського полковника Павла Герцика Анною, дало йому змогу ввійти до кола козацької аристократії Гетьманщини. Жінка принесла йому в посаг села на Стародубщині, Чернігівщині й Полтавщині, що дало змогу йому стати заможним "державцем".
Гетьман Мазепа одразу помітив і оцінив його непересічні здібності, інтелект і гострий розум. Незважаючи на відносно молодий вік, був однією з найбільш близьких до Івана Мазепи осіб, продовжувачем справи життя великого Гетьмана.
Досить скоро Орлика направляють на дипломатичну службу в Москву. Саме Пилипу Орлику вдалося впродовж тривалого часу не тільки вправно приховувати факт перемовин між Мазепою і шведським королем Карлом ХІІ щодо військового і політичного альянсу, але й переконати царя Петра І та його оточення, що доноси, які на Мазепу безперестанно писали Іскра і Кочубей, попереджаючи російського царя про зраду – неправдиві й наклепницькі. І Петро вірив до останнього…
Втім, то був підйом, відкривалися перспективи. Але ж і після поразки під Полтавою в 1709 році Орлик не зрікся гетьмана Мазепи, зберіг йому вірність до кінця.
5 квітня 1710 року на козацькій раді, скликаній у Бендерах, його обрали Гетьманом – і це було справедливо. Позбавлений будь-яких засобів до існування – спеціальна комісія, призначена королем Швеції, визнала спадкоємцем усього майна Мазепи його племінника Андрія Войнаровського. Пилипу Орлику вдалося фактично «з нуля» створити український уряд у вигнанні: були призначені генеральний писар, генеральний суддя, генеральний осавул тощо. Підтримав нового гетьмана і кошовий отаман Кость Гордієнко – теж політичний вигнанець. Усім їм, ризикни вони повернутися в Україну, загрожувала б смерть. Але не одразу, а через тортури і допити в катівнях Петра І. Прикметно, що за рік до того, як одні українці у вигнанні приймали першу Конституцію, переймаючись долею України, інші славили Петра.
Пилип Орлик був українським державником, який ніколи не забував про справжню ціну Москві. Йому це, так само як і вірність Мазепі, також не пробачили. Недарма ж у російські столиці – в старій і в новій – робилося все, щоби його ім’я було забуте на Батьківщині. І до певної міри їм це вдалося. Аж 250 років, майже до кінця ХХ століття, про Гетьмана Орлика публічно не згадували навіть історики.
По собі П. Орлик залишив велику писемну спадщину – особистий щоденник («Діаріуш подорожній»), листи до можновладців тогочасної Європи, договори, декларації, серед яких два надзвичайно цікаві документи, що характеризують не лише його як політичного мислителя, але й рівень політичної культури козацької еліти, що опинилась у вигнанні, та розуміння ними ролі і призначення України в тогочасному європейському політичному просторі – це «Маніфест до європейських урядів» та «Вивід прав України». Але найважливішим його писемним доробком безумовно стала так звана Бендерська Конституція, або Конституція Пилипа Орлика, написана ним у співавторстві з іншими представниками козацької старшини.
Конституція Пилипа Орлика – документ великої значущості в історії українського державотворення, перша українська та одна з перших європейських конституцій.
Документ складався з чотирьох частин: вступу-преамбули, 16 статей, присяги гетьмана і хартії-підтвердження Карлом ХІІ гетьманства Орлика і свого протекторату. Текст був написаний двома мовами: староукраїнською і латинською. Більшу частину Договору склав сам Пилип Орлик, він же здійснив його остаточне редагування.
Конституція обмежувала привілеї гетьмана та старшини, вирівнювала козаків у правах, зберігаючи при цьому окремий статус запорожців. Окрім того, передбачала політичну незалежність України від Московії та розбудову незалежної української Церкви.
Чим важливий цей документ? По-перше, тим, що це була саме конституція всієї України, а не лише Запорозького війська, про що свідчить чимало статей, у яких, зокрема, окреслено засади непідлеглості Української держави Московії та Речі Посполитій;
По-друге, визначено кордони, що відповідали кордонам часів Богдана Хмельницького;
По-третє, запроваджено своєрідний козацький парламент, у якому мали засідати представники від кожного адміністративно-територіального округу та військового полку. Цей парламент – Генеральна (старшинська) рада – мав збиратися на свої засідання тричі на рік і розв’язувати певні питання, які раніше перебували виключно у віданні гетьмана. Тобто, Україна фактично трактувалася як гетьмансько-парламентська республіка.
Суд за Конституцією мав бути незалежний. Уперше Орлик застосовує поняття «вільний народ», тобто населення конкретної території, яке має самоврядні права.
Основною релігією затверджувалося православ’я, з підпорядкуванням Константинопольському, а не Московському патріарху.
Документ також проголошував причини переходу Війська Запорозького під протекторат Шведського королівства. Він був скріплений присягою Пилипа Орлика, його підписом і державною печаткою Війська Запорозького. Згодом його затвердив «протектор України» – король Швеції Карл ХІІ.
Так, Швеція безальтернативно наближалася до поразки у Північній війні, однак вибору в Орлика не було. Але те, що Українську державу було де-юре інституціоналізовано окремішньо від Москви, що вона визначалася, як частина європейського Заходу, що в документі були закладені початкові демократичні засади – то й була перемога Пилипа Орлика. І саме за це йому завжди будуть вдячні нащадки.
Український Гетьман залишався вірним своїй меті до кінця днів. У своїх останніх листах він стверджував, що ніколи не перестане шукати всіх легальних способів, щоб «заявляти мої права і права моєї нації на Україну». Пилип Орлик помер у Яссах 24 травня 1742 р.
До останніх своїх днів великий Гетьман невтомно шукав підтримки української державності у володарів Франції, Великої Британії, Ватикану, Саксонії, Прусії, привертав увагу європейських володарів до трагічної долі рідної країни, розділеної між зажерливими сусідами. Більше ніж три десятки років життя, боротьби і поневірянь в еміграції не принесли Пилипу Орлику очікуваного ним результату – Європа не бажала вступати в протистояння з Російською імперією задля реалізації прав українського народу на державну самостійність. І все ж його зусилля не минули марно – його політична спадщина стала свідченням політичної зрілості всієї української нації, його ідеї стали основою для подальших теоретичних пошуків українських політичних мислителів державницької орієнтації.
Де зберігається Конституція Пилипа Орлика?
Документ зберігся у декількох варіантах: основний та скорочений тексти латинською мовою, а також два тексти староукраїнською мовою.
Рукописи скороченого варіанту (16 статей Договору) і преамбули основного варіанту латиною зберігаються у Національному архіві Швеції. Загорнутий у сувій документ знайшли у глиняному горщику. Існує думка, що його переписав син Пилипа Орлика Григорій для вручення дипломатам європейських держав, але через певні обставини, документ змушені були закопати.
Оригінальний рукопис договору, написаний старокнижною українською мовою, а також його пізніша копія (приблизно кінець ХVІІІ – початок ХІХ століття) зберігаються у Російському державному архіві давніх актів у Москві. В Україні є копії обох цих документів.
Україномовний текст документу включає оригінальний текст Конституції Пилипа Орлика, складений староукраїнською мовою, а також оригінальний підтверджувальний диплом Карла ХІІ на обрання Орлика Гетьманом. На документах стоїть власноручний підпис Карла ХІІ, а також Пилипа Орлика. Є також печатка Війська Запорозького на рожевому воску з червоною стрічкою; королівська печатка на дипломі не збереглася.
Олена Діденко, бібліотекар І категорії
