Історія і легенди старого парку

У старовинному місті Умань Черкаської області знаходиться одна з найвизначніших пам’яток ландшафтного мистецтва – Національний дендрологічний парк «Софіївка». Восени цього року всесвітньовідомий парк відмічає 225-річчя початку його будівництва.

З цієї нагоди 21 вересня у затишній атмосфері музейної кімнати бібліотеки Уманського національного університету садівництва відбулась історична година «Історія і легенди старого парку». На захід завітали студенти-першокурсники факультету лісового і садово-паркового господарства з заступником декана факультету з виховної роботи Валентиною Мамчур. Захід провела провідний бібліотекар Наталія Михайлова. Свій виступ вона побудувала на історичних фактах, підкріплених літературними джерелами, які були представлені на книжковій виставці.

Кохання творить дива. Хто хоч раз відвідав чарівний уманський парк, привабливий у будь-яку пору року, і хоч трохи знає про його виникнення, розуміє – це рукотворний гімн коханню. Тут переплелись казка та реальність, легенди і міфи, поезія і музика.

Парк був заснований в 1796 році графом Станіславом Феліксом Щесним Потоцьким на території його володінь в Правобережній Україні в місті Умань. Відкриття «Софіївки» відбулося в травні 1800 року і було приурочене до іменин дружини графа Софії Глявоне-Вітт-Потоцької, на честь якої й названо парк.

Про все це у книзі Павла Наніїва «Тричі продана». В анотації до роману читаємо: «Цей роман, написаний переважно на історичних документах і архівних свідченнях очевидців, присвячено подіям другої половини XVIII – початку XIX ст. ст. Центральна постать роману – Софія Потоцька.

Жінка неймовірної краси, проникливого розуму, з найаристократичними манерами.

Жінка – легенда.

На її честь найсановитіші люди Європи влаштовували бали. Її ласкою тішились королі Франції і Польщі.

Вона стала козирною картою в руках політиків, які виношували таємні плани переділу світу.

Вона була тричі продана.

Рідною мамою-гречанкою. Польським послом. До безтями закоханим чоловіком.

Останнім її покупцем і її жертвою став наймогутніший польський магнат Потоцький.

Події роману охоплюють Україну, Польщу, Францію, Туреччину, Росію, Молдову, Грецію.

Твір адресується масовому читачеві».

Будувати Софіївський парк було доручено польському артилерійському офіцеру Людвику Метцелю, котрий мав за плечима великий досвід в військовій топографії та інженерії. Однак, саме дендропарк Софіївка став вінцем його кар’єри та найвизначнішим проектом всього життя – на його могилі у Варшаві викарбувані слова: «Людвиг Метцель, бувший державний радник, шеф інженерів шляхів сполучення водних і сухопутних, кавалер військового хреста, член Варшавського наукового товариства (далі: дати народження і смерті 2 липня 1764 – 21 листопада 1848). Тут спочиває будівничий Софіївки, прославлений Трембецьким».

На жаль не збереглися до наших часів схеми планувань парку і це породило головний міф «Софіївки» про те, що плануванням і будівництвом займались кріпосні Потоцького.

У фонді нашої бібліотеки є книга Леоніда Смілянського, де надруковано оповідання «Сад», написане письменником у 1951 році. Це –творча фантазія автора про кріпака Зарембу (без імені), який вивчився на зодчого, знав навіть латинську та грецьку мови. Історик-краєзнавець Григорій Юхимович Храбан стверджував, що збудували «Софіївку» уманські кріпаки під керівництом талановитого архітектора Л. Метцеля, помічником у якого із садівництва був іноземець Оліва.

Під час заходу студентам була рекомендована книга архітектора-художника Косаревського І.А. «Государственный заповедник «Софиевка»», яка побачила світ у видавництві Академії архітектури УРСР, місто Київ, у 1951 році. Книга містить багато цікавих історичних фотографій і креслення окремих споруд.

Про цікавий опис «Софіївки» студенти дізнались з книги князя Долгорукова І.М. «Славны бубны за горами или путешествие моё кое-куда 1810 года».

У 1815 році поема «Zofiówka», написана у 1806 році польським письменником Станіславом Трембецьким і перекладена на французьку мову, видається у Парижі і приносить парку загальноєвропейську славу.

А у бібліотеці зберігається машинописний рукопис з дарчим написом автора українського перекладу Григорія Юхимовича Храбана.

Після смерті Софії Потоцької маєток переходить до її сина Олександра, який повертає «Софієвці» колишню привабливість, доповнює архітектуру парку новими витворами. У 1829 році Анджиєвським А. складається опис флори парку. Після польського повстання 1831 року Олександра Потоцького звинувачують у зв’язках з повстанцями. Його майно і маєтки були реквізовані на користь держави.

З 1836 по 1859 рік парк «Софіївка» знаходиться у ведені Управління військових поселень. Головним садівничим в той час був Карл Ферре. До цього періоду можно віднести «Отчет адъюнкт-профессора Рего о путешествии по южным губерниям России, для обозрения садовых заведений, летом 1853 года», де читаємо, що парк уже називають «Царициним садом в Умані». Іде детальний опис рослин, оранжерей, теплиць. Всім цим опікується відомий вчений садівник Штейгер. 

За вказівкою імператора Олександра II в 1859 році «Софіївка» була перейменована в «Уманський сад Головного училища садівництва» після її передачі навчальному закладу.

У 1889-1890 роках за проектом Пашкевича Василя Васильовича (на той час головний садівник) в парку на площі 2 га закладається дендрарій. Вся робота того періоду спрямована на підтримку парку у первісному стані. 18 грудня 1893 року Пашкевич виступає з доповіддю «Уманский Царицын сад» на загальних зборах Імператорського Російського Товариства Садівників, яка була надрукована у фаховому журналі товариства. Доповідь закінчувалась такими словами: «…Царицын сад представляет помологический материал и наилучшие, быть может во всей России, условия для помологической станции, в особенности, при богатстве библиотеки и музея училища».

Загальна площа парку у 1897 році становила 152 га, а кількість декоративних і плодових дерев досягала 382 тисяч.

Парк «Софіївка» завжди відкритий для подорожувальників. Для майбутні садівників було цікаво дізнатись про враження від екскурсії «предпринятой членами Одесского отдела Императорского Российского Общества Садоводства 22 и 23 июля 1891 г.».

Провідний бібліотека Наталія Михайлова розповідала студентам про інші книги, представлені на книжковій виставці, серед яких були наукові, науково-популярні видання, художні і поетичні твори.

Час заходу спливав. З портрета, подарованого Музею історії університету випускниками 1977 року, загадково посміхалась Софія Потоцька і в книжковій тиші лунали поетичні рядки уманської поетеси Ольги Діденко:

Перед портретом

Чи мучениця ти, чи грішниця була,

Цього ніхто не знає нині.

І що їй було до добра чи зла?

Їй, тричі проданій рабині?

Погасли очі пристрасні й невинні,

Розстав серпанок навколо чола.

Та на землі, де та краса жила,

Лишився слід краси грекині.

 Віки ідуть і пам’ятають люди,

І про красу шумить зелене чудо.

І лиш пісень не чуть графині богорівній.

Дорожче нам живий      вогонь і гнів

І сам народ вінок безсмертя сплів

Скривавленій і гордій Бондарівні.