Історія та традиції свята Дня вишиванки

Для українця вишиванка – не просто одяг. Вишивка – символ, який зберігає його коріння. Це наша історія: міфологія, релігія, давнє мистецтво наших предків, душа нашого народу. У вишивці зашифровано наш генетичний код.

Всесвітній День вишиванки відзначається щороку у третій четвер травня. Це свято покликане популяризувати нашу культуру і традиції. І у 2021 році припадає на 20 травня.

Ідею акції «Всесвітній день вишиванки» запропонувала у 2006 році студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького університету Леся Воронюк. Поштовхом до цього стала вишиванка студента Ігоря Житарюка, яку він регулярно одягав на пари, як і чимало інших студентів. Леся запропонувала одногрупникам та студентам обрати один день і всім разом одягнути вишиванки. Спочатку вишиванки одягнули кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету. Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, до нього почала долучатися українська діаспора.

В Україні вишивати вміли у всіх регіонах. Кожна область, інколи навіть село володіли своєю технікою вишивання, яка була унікальна. Із наймолодшого віку дівчаток привчали до цього заняття. У деяких областях вишивати вміли навіть чоловіки.

Здавна вишиванки носили жінки, діти, чоловіки, пани і кріпаки, міщани і селяни. За вишиванкою можна було визначити статус людини. Матеріали, з яких здавна виготовляли вишиванки, були тканини з овечої вовни, льону та конопель. Для жінок сорочки пряли тільки з льону та конопель. Вважалося, що ці тканини захищають майбутню матір та її ще ненароджене дитя.

До весілля готували спеціальну скриню, в яку роками збирали посаг. Всі дівчата – від найбідніших до багатих мали від 30 до 100 або й більше сорочок. За повір’ям сорочку для немовляти мала вишивати мати або бабуся. При цьому молилися та співали пісень. Вважалося, що так сорочка стає оберегом.

У вишивці сакральне значення має все: від ниток, походження тканини до орнаменту, кількості стебків і кольору вишивки. Найдавнішою є вишивка білим по білому. Нитки для цього вибілювали 3 роки. Фарбували нитки для вишивання природними барвниками, всім, що було під рукою: корінням, листям, квітами, корою. Для закріплення кольору нитки запікали у ржаному тісті. Таким чином забарвлення не втрачалося протягом десятиліть. Українським майстриням відомо близько 250 видів вишивальних швів, які базуються на 20 техніках. Вишивальниці кожного регіону мали свої візерунки. Також вони мали й своє свято – День Варвари 17 грудня. В цей день не можна було нічого робити – ні глину місити, ні прати, ні прибирати, а тільки вишивати.

У 19-му столітті Іван Франко почав поєднувати вишиванку з європейським костюмом і цим започаткував своєрідну моду. У кінці ХІХ століття про український традиційний одяг знала вся Європа. В 1876 році Олена Пчілка видала альбом українських вишивок. Українські орнаменти зачарували тамтешніх модниць, а в самій Україні розпочалися перші наукові дослідження української вишивки.

Вишивка Черкащини – дуже красива витончена вишивка, яка потребувала неабиякого вміння та великих витрат часу. Дрібні стібки утворювали складний, переважно геометричний візерунок. Узорні лінії на рукавах жіночих сорочок розміщувались горизонтально. Кольори були від золотисто-жовтого до вишневого.

І кожен рік у День вишиванки наш Уманський національний університет садівництва стає квітучим садом – викладачі, співробітники, студенти – всі хизуються українськими орнаментами на своїх вишиванках.

Наталія Чернова, бібліотекар I категорії