Його твори – ціла епоха в українській драматургії
Іван Карпенко-Карий (літературний псевдонім Івана Карповича Тобілевича) посідає найвизначніше місце в українській драматургії та історії українського театру другої половини XIX ст. Псевдонім Карпенко-Карий поєднує в собі ім’я батька та прізвище улюбленого літературного героя Гната Карого з п’єси Т.Г. Шевченка «Назар Стодоля».
Народився Іван Тобілевич 29 вересня 1845 року в с. Арсенівці, колишнього Бобринецького повіту на Херсонщині. Дитинство драматурга припадає на часи кріпацтва. Батько був управителем поміщицького маєтку і хлопець чув розповіді про жорстоких панів. Він бачив тяжку працю і страждання кріпаків. До заміжжя його мати була кріпачкою.
Грамоті малий Іван навчався у сільського дяка. Згодом Іван Тобілевич вступив до трикласного Бобринецького повітового училища, яке він закінчив з відзнакою «за успіхи в науках» у 1859 році. Іван Тобілевич починає працювати писарчуком, канцеляристом в різних державних установах.
Ще в дитинстві Іван зацікавився театральним мистецтвом. Він з захопленням слухав розповіді матері, Євдокії Зіновіївни, про вистави «Наталки Полтавки» у виконанні мандрівних труп. Своє захоплення театром мати передала й дітям. Тож невипадково з родини Тобілевичів вийшли видатні діячі української сцени. Обидва молодші брати і сестра Івана Карповича також виступали під псевдонімами: Микола і Марія вибрали собі театральні псевдоніми Садовських, скориставшись дівочим прізвищем матері, а Панас – псевдонім Саксаганський (на честь містечка Саксагань, звідки Євдокія Зіновіївна була родом). Спочатку Іван Тобілевич спробував себе на сцені, будучи активним учасником аматорського гуртка, організованого М.Л. Кропивницьким у Бобринцях.
Потім театральна діяльність у м. Єлісаветограді (тепер Кропивницький), куди він переїхав 1865 року. Театральну майстерність набував у трупі М. Старицького (1883). 1884 роком датується його перша драма «Чабан». У 1886-1887 роках широкому колу читачів стають доступні надруковані п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Мартин Боруля». 1899 року була написана історична трагедія «Сава Чалий», де були змальовані події гайдамацького руху XVIII ст. 1900-1904 роках створив власну трупу. У ці ж роки були написані ним п’єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».
Царизм жорстоко переслідував реалістичні твори українських і російських класиків. Спроби учасників драматичного гуртка Уманського училища землеробства і садівництва поставити на сцені деякі твори І. Карпенка-Карого були приречені. Звичайно учні мріяли подивитись спектаклі трупи прогресивного драматурга. Цікаво, що було написано у енциклопедичному видані 1895 року про І. Карпенка-Карого доступного майбутнім агрономам садівникам:
У 1905 році Іван Карпович невиліковно захворів. Довгий час перебував на лікуванні в Криму. Але в січні 1907 року трупа Карпенка-Карого гастролює в Умані. Прославленого актора і драматурга буквально носить на руках вдячна публіка, його засипають квітами з оранжерей Уманського училища землеробства і садівництва.
Підмостки уманської сцени стали останніми у житті Івана Карповича. У серпні 1907 року він виїхав до Берліна на обстеження та лікування у професора Боаза. На жаль 15 вересня І. Карпенко-Карий помирає. Тіло його було перевезено і поховано поблизу хутора Надія на Кіровоградщині.
І. Франко писав: «Цільність драматургічної творчості Карпенка-Карого наповнює нас почуттям подиву для його таланту. Обняти такий широкий горизонт, заселити його таким множеством живих людських типів міг тільки першорядний поетичний талант і великий обсерватор людського життя».
Про ці та інші цікаві факти з біографії великого драматурга є можливість у наших читачів дізнатись з матеріалів книжкової виставки «Його твори – ціла епоха в українській літературі» на абонементі художньої літератури.
Наталія Михайлова, провідний бібліотекар
