Книжкова виставка до 175-річчя від дня народження Панаса Мирного

«З появою романів і повістей Панаса Мирного в українську художню прозу ринула повінь народного життя з усім розмаїттям людських характерів, із істинністю народного мислення, з незвичайно багатим емоційним світом простих людей.»

                                                                                                                              Олесь Гончар

Бібліотека Уманського національного університету садівництва до 175-річчя від дня народження Панаса Мирного презентує на абонементі художньої літератури книжкову виставку «Основоположник українського соціально-психологічного роману». Шановні читачі, на Вас чекає зустріч з безсмертними літературними творами Панаса Мирного, які давно стали золотим фондом духовності нашого народу. 

Панас Мирний (літературний псевдонім Панаса Яковича Рудченка) – український письменник, публіцист, драматург автор і основоположник соціально-психологічного роману.

Літературна спадщина Панаса Мирного – це унікальні для свого часу твори, що не втратили своєї актуальності сьогодні.

Панас Мирний народився 13 травня 1849 року в родині бухгалтера повітового казначейства в місті Миргороді на Полтавщині. Кілька років навчався в Миргородському парафіяльному, а згодом у Гадяцькому повітовому училищі.

У 1863 році Панас Рудченко починає працювати в Гадяцькому повітовому суді. 1864 року займає посаду помічника бухгалтера у повітовому казначействі, а з часом отримує таку ж посаду в Миргородському казначействі. З 1871 року Панас Рудченко живе і працює в Полтаві, займаючи різні посади в місцевій казенній палаті.

Перші його твори (вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав»), під псевдонім Панас Мирний, друкуються у львівському журналі «Правда» за 1872 рік у № 5.

У ранній повісті «Лихий попутав» розповідається про життя дівчини сироти, яка цілий вік робить на людей і просвітку не знає. Панас Мирний протягом усього свого життя вболівав за жіночу долю. 19 лютого 1970 року він записує у щоденнику: «Я часто задумуюсь над жіночою долею: та ж людина, а життя зробило з неї рабу-невільницю. Накипівша у серці туга, надломлюючи душу болість від витребеньків свого повелителя часто і густо виливається тим живим сріблом, тією щирою пшеницею – тихим, тяжким і важким поспів’ям…»

Панас Мирний також створив нові теми в українській літературі. Так, вже у повісті «П’яниця» (1874) він розповів про трагічну долю дрібного чиновника, вихідця із селянського середовища. Крім дослідження психології персонажа, Мирний вперше ставить проблему адаптації простої порядної людини з села до міста. Пізніше ця тема буде розвинена в геніальному романі «Повія» на прикладі долі селянки, що потрапила до міста.

Традиційна тема взаємовідносин селянства і дворянства письменником по-новому розкривається в повістях «За водою», «Голодна воля», «Лихо давнє й сьогочасне», багатоплановому романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

Тема «маленької людини» яскраво відображена у таких творах Панаса Мирного: «Анюта», «Жидівка», «Народолюбець», «П’яниця», «Повія» та ін.

Ласкаво й ніжно Панас Мирний писав про дітей, про їхні чисті жадання, мрії, добрі порухи серця. Отаким чудовим і сердечним є семилітній хлопчик Пилипко з оповідання «Морозенко». Читача глибоко вражає трагічний зміст цього твору.

Крім прози, Панас Мирний створив ряд драматургічних творів, один з яких «Лимерівна» був поставлений на сцені. Також перекладав українською мовою «Король Лір» В. Шекспіра, «Пісню про Гайавату» Г. Лонгфелло, здійснив оригінальний переспів «Слова о полку Ігоревім» – «Дума про військо Ігореве».

Також написав близько 300 віршів. Але свою поезію Панас Мирний називав «нікчемним віршуванням».

Проникливі рядки з вірша «До музи» Панаса Мирного дають сучасному читачеві відповідь, чим може стати його літературна творчість для кожного з нас:

Наталія Михайлова, провідний бібліотекар