Ліна Костенко – символ незламного духу України

19 березня свій 95-й ювілейний день народження святкує письменниця, поетеса-шестидесятниця, класикиня української літератури Ліна Костенко. Роль Ліни Василівни для української літератури важко переоцінити, адже навіть на її честь названа одна з малих планет Сонячної системи «Лінакостенко».

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві, що неподалік від Києва, у сім’ї вчителів.

Її батько, Василь Костенко, був педагогом і поліглотом, який самостійно вивчив 12 мов і викладав у місцевій школі майже всі предмети. У 1936 році його звинуватили як «ворога народу» та засудили до 10 років у концтаборах. Коли прийшли з обшуком і вимагали показати, де він ховає зброю, Василь Костенко лише усміхнувся і вказав на колиску, де мирно спала маленька Ліна.

У 1936 році родина переїхала до Києва, де Ліна закінчила школу. Вона з дитинства захоплювалася літературою, а вже у підлітковому віці почала писати вірші.

Після закінчення середньої школи вступила до Київського педагогічного інституту, але згодом перевелася до Московського літературного інституту, який закінчила у 1956 році. Її дебютна збірка віршів «Проміння землі» вийшла друком у 1957 році, а пізніше з’явилися ще дві – «Вітрила» (1958) та «Мандрівки серця» (1961).

Ліна Костенко являється однією з ключових постатей українського шістдесятництва, виступала за свободу слова та збереження національної культури. Через свою принципову громадянську позицію потрапила під заборону: майже 16 років її твори не друкували. Попри це, вона продовжувала працювати і в 1977 році завершила історичний роман у віршах «Маруся Чурай», який згодом отримав Шевченківську премію.

Окрім «Марусі Чурай», того ж року побачила світ збірка «Неповторність», яка стала ще одним доказом її майстерності.

«Поезія – це завжди неповторність,

Якийсь безсмертний дотик до душі».

У 1980-х роках поетеса активно підтримувала національно-визвольний рух, а в 1990-х продовжила літературну діяльність. Її твори – це глибока філософія, ліричність і любов до України. У 1987 році вийшла збірка «Сад нетанучих скульптур», а після довгої перерви, у 2010 році, – роман «Записки українського самашедшого», що викликав значний резонанс у суспільстві. Це був її перший і поки єдиний прозовий твір, де вона торкнулася теми політичної нестабільності, війни та інформаційного хаосу. Ліна Василівна ще у 2010 році передбачила майбутні потрясіння та хаос інформаційного світу:

«Нам треба жити кожним днем,

немов останнім днем горіти,

любити ближнього, як себе,

а себе – як ближнього любити».

Після здобуття Україною незалежності Ліна Костенко залишилася моральним авторитетом нації. Вона не займалася політикою, але завжди активно висловлювалася на важливі суспільні теми. Вона відмовилася від звання Героя України, мотивуючи це тим, що не приймає нагород від держави, яку критикує.

«Україна – це не хтось і десь.

Я – теж Україна».

Ліна Василівна також підтримувала Революцію Гідності та події на Майдані, залишаючись символом незламності духу.

Ліна Костенко завжди була моральним авторитетом для українців, і хоча вона веде усамітнений спосіб життя, її позиція щодо подій сьогодення залишається чіткою та патріотичною.

З початком російсько-української війни слова Ліни Василівни стали ще більш актуальними. Вона ніколи не мирилася з несправедливістю і завжди підтримувала Україну, що знайшло відображення в її творчості:

«А ви думали, що Україна так просто?

Україна – це супер.

Україна – це ексклюзив.

По ній пройшли всі катки історії,

на ній відпрацювали всі експерименти.

Але вона вистояла і живе».

Попри поважний вік, Ліна Василівна гостро сприймає сучасні події. Її твори надихають захисників України, адже багато її поезій звучать, як заклик до боротьби:

«І не злякати.

Дурні! Ми ж – нація!

Ми ж – вічність.

Ми ж – у Бога під крилом!»

Пропонуємо Вашій увазі відео-вірш «І буде мир…», який став духовним щитом і оберегом для наших захисників та усіх нас! Вірш був написаний 17 березня 2022 року та присвячений боротьбі українського народу на Київщині під час військової навали 24 лютого 2022 року.

Ліна Костенко завжди була на боці простих людей, які борються за свободу та справедливість. Її мовчання в публічному просторі не означає байдужості – вона ніколи не займалася політикою, але її слово має більший вплив, ніж багато гучних заяв.

Ліна Костенко – це голос української нації, її совість і моральний орієнтир. Її слово залишається актуальним у будь-які часи, надихаючи, пробуджуючи і змушуючи замислитися. Вона навчила нас цінувати свободу, любити рідну землю та залишатися вірними своїм принципам.

«Нехай живі живуть, а мертві не вмирають».

Творчість Ліни Василівни Костенко – це спадщина, яка надихатиме ще багато поколінь.

Наталя Олейніченко, заступник директора бібліотеки