Літературно-краєзнавча година в музейній кімнаті

Все йде, все минає… В історії залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам`ятає і шанує все людство. До них належить ім`я великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Вже традиційно в березневі дні проходять заходи, присвячені великому сину українського народу.

Вперше в музейній кімнаті Наукової бібліотеки для студентів факультету агрономії була проведена літературно-краєзнавча година «Тарас Шевченко і Умань».

Настрій заходу визначила пісня, написана на слова Тараса Шевченко «Думи мої». Вона перенесла слухачів у минуле, адже атмосфера музейної кімнати пронизана духом сторіч.

Шевченко був у нашому місті ще в дитинстві, а також 1845 р. У повісті «Княгиня» він згадував, що бачив знаменитий уманський парк «Софіївка»: «Видал я на своем веку такие порядочные сады, как например Уманский и Петергофский…» Шевченко описав взяття Умані гайдамаками в поемі «Гайдамаки», згадки про це місто є в поезії «Холодний Яр», повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» та в інших творах. Ім`ям поета названо гуманітарно-педагогічний коледж, вулиця та провулок. До речі, перший пам`ятник поету в Умані був встановлений в «Софіївці».

Третє видання «Кобзаря» було надруковане у 1860 році коштом Платона Симиренка. З родиною Симиренків пов`язана історія нашого навчального закладу. Його онук Володимир був професором Уманського сільськогосподарського інституту 1832-1833 рр. Дочка Володимира Левковича Тетяна згадувала: «Мого батька арештували 7 січня 1933 року. Всю ніч чинили трус у домі і палили в каміні наш родинний архів. Горіли козацькі грамоти, листування, малюнки Шевченка…» Можливо тоді були втрачені малюнки, зроблені Тарасом Григоровичем в Умані.

В музейній кімнаті зберігається книга В.И. Яковено «Т.Г. Шевченко: его жизнь и литературная деятельность. Биографический очерк», яка була надрукована у Петербурзі 1894 року у серії «Жизнь замечательных людей».

Як і 123 роки тому сучасний читач з гордістю вдивляється в текст видання: «… как позже в киргизских степях, так и теперь в Петербургской светской пустыне у Шевченка была одна святыня, которой он поклонялся– это его Украина».

Творами Шевченка, які друкувались у журналі «Киевская старина», зачитувались свого часу і учні, і викладачі училища. І сьогодні вони представлені на книжково-ілюстративній виставці у музейній кімнаті.

Студенти дізнались, що у 1909 році учні й деякі вчителі уманських навчальних закладів до 48-ї річниці з дня смерті Т.Г. Шевченка влаштували 19 лютого (за старим стилем) Шевченківський вечір. Туди ввірвались поліцейські, переписали учасників і потім всіх розігнали. В тих списках були і прізвища учнів Уманського училища садівництва. За вільнодумство деяких учнів і викладачів поплатився посадою наприкінці 1908 року директор училища Павло Михайлович Дубровський. Він не приховував своїх поглядів щодо культурної автономії України. Не переслідував учнів старших класів, які створили підпільну бібліотеку заборонених видань, бо вони не могли зберігатись в училищній бібліотеці. Серед таких видань була «Українська Муза. Поетична антологія. Од початку до наших днів. Під редакцією Олекси Коваленка. Вип. 2. 1908 року» Цей випуск історичної хрестоматії починається з Т.Г. Шевченка. Студенти, що були присутні на заході, мали змогу познайомитись з сучасним факсимільним виданням 1993 року.

Слухачам було цікаво дізнатись про постановку Лесем Курбасом вистави «Гайдамаки» на уманській сцені. В масових сценах брали участь драмгуртківці училища.

У березні 1921 року в Умані та Уманському повіті було широко відзначено 60-ті роковини смерті Т.Г. Шевченка. Далі, вже регулярно щороку (за винятком 1943-1944 рр. – роки окупації Умані) відзначаються Шевченківські дні.

Пам`ять про Великого Кобзаря в Умані це – вулиця Шевченка, яка гордо носить ім`я поета з 1916 року, пам`ятник по вул. Незалежності, відкритий 9 березня 1981, вишневий садок в нашому університеті, посаджений в рамках проекту «Садок вишневий коло хати» до 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича.

Як і 100 років потому майбутні агрономи з натхненням читали поезії Кобзаря.

Коли б не проводились зібрання підпільні чи урочисті, присвячені пам`яті Т. Г.Шевченка, завжди тихенько або голосно, і велично лунає пісня «Реве та стогне Дніпр широкий».

Потім була традиційна загальна фотографія.