Мірюта Юрій Петрович – видатний вчений вавіловської плеяди вчених
25 лютого виповнюється 115 років від дня народження доктора біологічних наук, професора Юрія Петровича Мірюти – видатного вченого-селекціонера педагога, одного з найяскравіших представників вавіловської наукової школи генетики рослин.
Народився Юрій Петрович у с. Мациївка Прилуцького району Полтавської області в сім’ї сільського вчителя.
У 1914 році був зарахований до першого класу Прилуцької чоловічої гімназії. По закінченню школи повертається в батьківський дім, де бондарює, допомагає батькові на садовій ділянці, бере активну участь у громадській роботі на селі. Починає серйозно цікавитись садівництвом.
В 1924 році вступає на садово-городній факультет Уманського сільськогосподарського технікуму. Юрію Петровичу легко давалося навчання, він наполегливо засвоював нові предмети, брав активну участь у житті технікуму. Окрім навчальної роботи студенти підключалися до наукових досліджень викладачів. Виділений професором Софроновим, як один з кращих студентів, був запрошений лаборантом на кафедру селекції.
Юрій Петрович, беручи участь у розробці удосконалених програм теоретичних і практичних занять з генетики, крім менделевських закономірностей, основ цитології і математичних методів вивчення мінливості, додає нові теми – вчення про хромосоми та їх взаємодію до всієї сукупності генів, статеві хромосоми і пов’язана із статтю спадковість, віддалена гібридизація, про успадковування у популяціях і чистих лініях, мутації.
Видає методичні посібники по кожній темі курсів генетики.
Перша наукова стаття Ю.П. Мірюти «До методу селекції помідорів», надрукована У «Віснику садівництва, виноградарства та городництва» 1927 р., № 7 – 8, збережена у фондах бібліотеки УНУС.
У 1929 році Мірюта Ю.П. попадає під «чистку» викладачів «не пролетарського» походження.
Молодому фахівцеві важко було стикатися з демагогією, обмовляннями, заздрістю. Він прийняв запрошення Укррадуправління на роботу у великий радгосп в Артемівському районі Донецької області і приступив до роботи техноруком у радгоспі ім. Куйбишева. Паралельно викладав садівництво і ботаніку у Каменському сільськогосподарському технікумі.
Після реорганізації середніх сільськогосподарських навчальних закладів Луганський с/г технікум рільництва реорганізовується у Ворошиловградський інститут рільництва в 1929 р., а восени 1930 – в інститут овочівництва. За конкурсом Ворошиловградського інституту Ю.П. Мірюту обирають на посаду доцента, де він очолює кафедру селекції і насінництва.
З березня 1931 р. працює в Середньоазіатському плодоовочевому інституті на посаді завідуючого кафедри селекції і насінництва.
Працюючи в різних навчальних закладах Ю.П. Мірюта значно підвищив свою педагогічну кваліфікацію, але потяг до наукової роботи переміг і у 1933 р. Юрій Петрович вступив до аспірантури Всесоюзного інституту рослинництва за спеціальністю загальна генетика.
У 1937 році закінчив аспірантуру і захистив дисертацію з генетики статі у рослин. Згодом, за рекомендацією М.І. Вавилова, навчається в спеціальній аспірантурі (докторантурі) Інституту генетики АН СРСР. Пізніше він відмовляється від докторантури, переїздить до м. Краснодар, де у 1937р. приймає завідування лабораторією цитології і генетики у Всесоюзному науково-дослідному інституті олійних культур, широко розгортає експериментальні дослідження. Не залишає Юрій Петрович і педагогічну роботу – він викладає курс селекції та насінництва в Краснодарському СГІ.
У 1939 році відбувся черговий наступ на генетику (друга дискусія), що закінчився репресіями для багатьох вчених. Юрій Петрович в цей час їде до м. Горький, там його прийняли на посаду доцента кафедри генетики у Горьківському державному університеті. Почалася війна.
Після звільнення України від фашистських загарбників Юрій Мірюта у 1944 р. приїздить до Одеси, де виконує обов’язки завідуючого кафедри селекції та насінництва Одеського сільськогосподарського інституту і працює по сумісництву доцентом кафедри зоології хребетних Одеського державного університету.
У 1947 році підготував дисертацію на тему: «Генетична сутність гетерозису». Розвиток уявлень про гетерозис, викладених Ю. Мірютою, дозволив поставити питання про можливість закріплення гетерозису шляхом подвоєння числа хромосом у високогетерозисних гібридів між формами, які відрізняються великою кількістю ознак. Це один із шляхів вирішення проблеми розщеплення у гібридів. З доброї руки академіка М.П. Дубініна, феномен вибіркової кон’югації ідентичних хромосом у рослин поліплоїдів отримав назву «ефект Мірюти». Докторська Дисертація була прийнята до захисту вченою радою Інституту селекції і генетики АН УРСР, але він уже не міг відбутися. Ішов 1948.
У жовтні 1948 р. він влаштовується на роботу в інститут генетики і селекції АН УРСР (м. Харків). У 1956 р. цей інститут був реорганізований в Український інститут рослинництва, селекції і генетики. Тут Юрій Петрович створив і керував лабораторією гетерозису. Проводив роботу з вивчення ефекту гетерозису в міжсортових, міжлінійних та індивідуальних реципрокних гібридів кукурудзи, розробив метод індивідуального добору при виведені самозапилених ліній і гібридів кукурудзи, виявив наявність природного самозапилення у неї, вивчав рисову кукурудзу як вихідний матеріал для гібридизації. На жаль його метод не визнавався .
У 1956 р. президент Академії наук СРСР А.Н. Несміянов санкціонував організацію Лабораторії радіаційної генетики, яку очолював М.П. Дубінін, йому ж у 1957 році пропонують організувати Інститут цитології і генетики.
Починається період відновлення генетики. Дубінін запрошує в Інститут відомих представників. Серед них був і Юрій Мірюта. Тут він організовує лабораторію гетерозису, розробляє гіпотезу про періодичну зміну інбридингу і кросбридингу в рослин. Отримано перші експериментальні дані на користь цієї гіпотези.
На багато розробок, виконаних у лабораторії, отримано авторські свідоцтва на винаходи.
У 1966 р. Юрію Петровичу без захисту було присуджено науковий ступінь доктора біологічних наук і у цьому ж році учене звання професора. А через рік його запросили в Український науково-дослідний інститут землеробства, де він організував лабораторію генетики. Тут проводилися широкомасштабні дослідження.
На основі нових експериментальних даних та узагальнення численних дослідів професор Ю.П. Мірюта сформулював закон «Періодичної зміни інбридингу і кросбридингу за природного розмноження рослин» і встановив генетичні механізми такої періодичної зміни: гомозиготний стан гаметофітних генів забезпечує за наявності чужого пилку кросбредне потомство, а гогетерозиготний стан усіх або більшості гаметофітних генів зумовлює вибірковість родинного походження пилку при запиленні і спрямовує розмноження у річище інбридингу до настання гомозиготності за гаметофітними генами.
Пішов з життя Юрій Петрович несподівано – у 1976 р. не витримало серце під час операції: давалися взнаки роки постійної боротьби за генетику.
Світлана Прокопенко, заступник директора бібліотеки
