Мова та писемність – категорії вічні: до Дня слов’янської писемності та культури
Як парость виноградної лози,Плекайте мову. Пильно й ненастанноПоліть бур'ян. Чистіша від сльозиВона хай буде. Вірно і слухняноНехай вона щоразу служить вам,Хоч і живе своїм живим життям.Максим Рильський
24 травня в Україні відзначають День слов'янської писемності і культури. Свято встановлене згідно з Указом Президента від 17 вересня 2004 року, в день вшанування пам’яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія – просвітників, що відіграли визначну роль у розвитку й становленні слов’янського письменства і культури, покровителів Європи.
Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії будь-якого народу. Це одне з найістотніших знарядь культури, яке у просторі і часі розширює функціонування мови. Проблема виникнення письма у слов'ян дуже складна. Протягом багатьох років учених цікавлять такі питання: коли і як народилася слов'янська писемність, слов'янська абетка, і чи мали наші предки до цього якісь інші писемні знаки.
Тривалий час побутувала думка, що наша писемність з'явилася лише після хрещення Русі, коли з Візантії і Болгарії було завезено богослужебні книги. Ось як, наприклад, писав Аврелій Августин, відомий як Августин Блаженний (354-430 р. н.е.): «Те суб'єктивно розумне, що існує в нас, тобто те, що розумом обдароване й розумно-об'єктивне творить чи керується ним, пов'язується певними природними зв'язками спілкування з тими, з ким у неї цей розум спільний. Але оскільки людина не могла б установити надійного спілкування з іншою людиною, якби вони між собою не розмовляли і таким чином не передавали одна одній свої почуття й думки, то це об'єктивно-розумне знайшло потрібним позначити предмети словами, тобто певними звуками, що є знаками...».
У багатьох місцях, де колись селилися наші пращури, особливо в Північному Причорномор'ї, археологи не раз знаходили на кам'яних плитах, амфорах таємничі, незрозумілі знаки. Але питання про існування писемності в ті давні часи залишається відкритим.
Перший історик давньої слов'янської писемності болгарський книжник, учений-чернець Чорноризець Храбр, який жив у X столітті при дворі болгарського царя Симеона, у книзі «Про письмена» розповідає про два етапи розвитку слов'янського письма. Перший етап – коли слов'яни ще були язичниками, отож користувалися рисками й зарубками. Другий етап – після прийняття християнства, коли вони почали писати римськими й грецькими письменами. І було так доти, поки великими просвітителями слов'ян – братами Кирилом і Мефодієм не був створений алфавіт.
Також 24 травня православна церква згадує святих рівноапостольних братів Кирила і Мефодія. Брати були православними ченцями, слов’янську абетку створили у грецькому монастирі.
Слов’янська писемність була створена в IX столітті, близько 862 року. Новий алфавіт отримав назву «кирилиця» на ім’я візантійця Костянтина, який, прийнявши чернецтво, став Кирилом. А допомагав йому в богоугодній справі освіти слов’янських народів старший брат Мефодій.
Кирило створив слов’янську абетку на основі грецької, суттєво змінивши її, щоб передати слов’янську звукову систему. Були створені дві абетки – глаголиця і кирилиця.
Глаголиця – то давня система слов'янського письма, укладена Святим Кирилом. Немає даних про систематичне вживання глаголиці в Україні, однак вона була відома за часів існування Київської держави в рукописах XI-XV століть.
Кирилиця є вдосконаленою системою письма, названою на честь Кирила. Ця слов'янська азбука вживалася протягом сотень років і стала основою сучасної азбуки багатьох слов'янських народів. Імена Кирила й Мефодія навічно записані в історію слов'ян.
Мова, яку запровадили Кирило й Мефодій, стала мовою східнослов'янських народів, отже, й українського. Кирилиця прийшла до Київської Русі з Болгарії разом із старослов’янськими богослужними книгами після офіційного прийняття християнства у 988 році. Найдавнішою кириличною книгою є Новгородський кодекс (також «Новгородський псалтир», – найстародавніша книга Русі, яка була знайдена у 2000 році.
Складається із липових дощечок з чотирма вощаними сторінками. За стратиграфічними, палеографічними даними, вощаним кодексом послуговувалися у першій чверті ХІ століття і, можливо, починаючи з останніх років Х століття. Таким чином, він на кілька десятиліть старший від «Остромирового Євангелія», яке вважалося найстарадавнішою книгою Руси, із точно встановленою датою написання – 1056–1057роки.
«Остромирове Євангеліє» містить євангельські читання для неділі та свят. Матеріали «Остромирового Євангелія» були використані, в певній мірі, для створення сучасних граматики і словників старослов'янської мови.
На відміну від інших пам'яток XI ст. в «Остромировому Євангелії» спостерігається правильна передача редукованих голосних звуків літерами «ъ», «ь».
У 1932 році у відділі рукописів Державної публічної бібліотеки імені Салтикова-Щедріна (колишня Імператорська публічна бібліотека) зіпсувався водопровід. Чоловік, який прийшов лагодити його, побачив срібний оклад, розбив скло вітрини, здер оклад, а книгу закинув в шафу. У той же день злочинця знайшли, а Євангеліє вирішили більше не переплітати.
Кириличний алфавіт з ХІ століття широко застосовується в духовній і світській літературі східних слов`ян. Від давньоруського періоду його успадкували три східнослов`янські народи: український, білоруський, російський. В історії кириличного письма розрізняють три періоди: устав, півустав і скоропис.
У середині ХVІ століття у східних слов`ян виникає друкарство, друкований алфавіт створений на основі півуставного письма. Перша книга під назвою «Апостол» надрукована у Москві в 1564р., в Україні – у Львові – 1574 р. Іваном Федоровим. У 1708 році старий друкарський алфавіт зазнав реформ. Була введена нова система знаків – гражданка.
Ознаки української мови фіксуються в пам`ятках, починаючи з найдавніших джерел, датованих ХІ століттям. Існує два погляди на зародження і розвиток української мови як окремої слов`янської: українська мова виникла після розпаду давньоруської мови (ХІV століття); джерелом української мови виступає праслав`янська мова, розпад якої розпочався в VІІ столітті.
Сучасна українська літературна мова пов`язується з конкретною датою – виданням «Енеїди» Івана Котляревського у 1798 році. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою.
Ще одна дата – 1840 рік, коли вперше було видано твори Тараса Шевченка, – може вважатися доленосною: з того часу українська літературна мова стала на шлях розвитку і нормативної стабілізації. На цьому шляху і перепони, і заборони, і кров та сльози найкращих синів України.
Українська мова в колі слов’янських мов посідає особливе місце, адже наявність у ній значної кількості фонетичних і морфологічних відмінностей свідчить про самостійний шлях її розвитку як окремої мови впродовж надзвичайно тривалого часу, українською сьогодні розмовляють понад 44 мільйони осіб. За кількістю носіїв вона посідає 15-20-е місце у світі. Українська мова – надзвичайно багата, її словниковий запас нараховує близько 500 тисяч лексем, та є однією із наймелодійніших мов світу.
«Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу».
Ліна Костенко
Наше слово передається з уст в уста, протистоїть ворожій пропаганді та століттями захищає національні цінності. Завдяки збереженню мови Україна вистояла на тернистому шляху до становлення сильної самостійної держави.
Любіть й вивчайте українську мову, спілкуйтеся і творіть нею, плекайте і розвивайте її, пам’ятайте нашу історію, примножуйте культурну спадщину свого народу, бо ж підтримуючи цей наш скарб, ми об’єднуємо і зміцнюємо Україну.
Марія Фіткаленко, провідний бібліотекар
