Не спійманий світом. Вшановуючи пам’ять Григорія Сковороди
У 2022 році минає 300 років від дня народження видатного українського філософа, поета, богослова, музиканта Григорія Сковороди. Праці його вивчають в університетах, а ім’я його відомо по всьому світу.
6 травня 2022 року російська ракета влучила в Національний літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди в селі Сковородинівка на Харківщині. На відновлення цього музею українці вже зібрали більше 350 тис. грн. ЮНЕСКО теж збирається допомогти в відновленні музею.
Сковорода народився 3 грудня 1722 р. в містечку Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. Батьки його, Сава і Пелагея славились чесністю і працьовитістю, справедливістю і гостинністю. В сім років Григорія віддали в церковно-парафіяьну школу в Чорнухах, де він сильно вирізнявся здібністю до навчання. Там він здобував ази науки, навчався музичній грамоті під керівництвом дяка, співав у церковному хорі.
В 1734 році Григорій Сковорода вступає до Києво-Могилянської академії, яка на той час перебувала на вершині свого розквіту. Там спочатку вивчались у першому класі українська книжна мова, польська, поступово переходили на латину, також вивчали церковнослов’янську. Далі були граматичні класи, де продовжували вивчати латину, вивчали поетичні та прозови твори цією мовою. Потім були класи поетики і риторики, а також починали вчити грецьку, давньоєврейську, німецьку мови. Потім схема навчання передбачала клас філософії тривалістю два роки, де вивчались діалектика, логіка, етика, фізика, метафізика. В 1741 році, не завершивши клас філософії, Сковорода у Глухові пройшов конкурсний відбір до придворної капели імператриці Єлізавети у Санкт-Петербурзі. Там він виконував партії альта в операх, літургіях, різних урочистостях. Годували хористів добре, ще й платили по 25 карбованців у рік і це перебування могло стати початком кар’єри хлопця, але йому не подобався Петербург, не подобались світські плітки. І коли Єлізавета приїхала з капелою в Києв, він зміг звільнитися і продовжити навчання в академії.
Незабаром йому посміхнулась вдача. Допитливий студент давно вже мріяв побачити міста освіченої Европи. Генералу Ф. Вишневському було доручено вивчити в Угорщині технологію виробництва токайських вин і закупити значну партію. Знадобився перекладач. Сковорода відвідав звідти Австрію, Словаччину, Італію, Німеччину, займався самоосвітою в бібліотеках, бував на лекціях в університетах. Як писав його перший біограф, учень і друг М. Ковалинський, повернувся Сковорода в Україну, сповнений новими знаннями, але з порожнім гаманцем.
В 1750–1751 роках він викладає поетику в Переяславській семінарії. Там Сковорода відкрито виступає проти норм церковної поетики, навчає своїх учнів писати не довгі панегірики, а вірші від серця, за що і був звільнений. В 1751–1753 роках Григорій повертається до академії, продовжує навчання, але повністю академію він не закінчив. Звідси, з класів богослов’я його як кращого студента митрополіт Т. Щербацький рекомендує домашнім учителем до 8-річного сина багатого поміщика з Переяславщини С. Томари в його помістя в селі Коврай. Учитель вчив свого учня бачити небо і зорі, слухати як росте трава, записувати свої думки, аналізувати. Один раз він, розсердившись на неналежне виконання завдання, назвав Василя «свинячою головою» і жінка Томари вигнала Сковороду. Томара приїзжав перепрошувати, Григорія сонного навіть загорнули в килим і привезли в помістя. Учителеві стало шкода свого учня та і зима починалась, він залишився. В Ковраї Сковорода почав записувати свої пісні. А Василь став потім відомим дипломатом, представником Росії в Туреччині та Ірані і завжди поважав, і пам’ятав свого учителя.
В 1759 р. Сковорода починає викладати поетику, а потім новий предмет – катехізис, до якого він написав підручник, в Харківському колегіумі. Тричі його звільняли за вільнодумство. За його словами, довго «відбивався він на диспутах і канцеляріях від ченців і невігласів». А учні, всюди, де він викладав, його дуже любили – незвичайного, іронічного, різкого. До речі, коли В. Каразин збирав кошти на відкриття Харківського університету в 1804 р., більшу частину коштів дали бувші його учні.
З 1769 р. Сковорода офіційно більше ніде не працює, а стає самітнім мандрівником до самої смерті. З тих пір на дорогах України, більше всього Слобожанщини, з’явився незвичайний подорожній в сірій світині, смушковій шапці, з сумкою через плече. Він навчає людей грамоті, грає на сопілці, співає пісень. В ці роки Сковорода починає писати свої філософські трактати та діалоги, залишаючи рукописи у приятелів. Там же або в монастирях він проводив зиму. Поголос про мандрівного філософа пішов по всій Україні. Всі хотіли його слухати. У шкільних підручниках його змальовують як аскета, відлюдника, мораліста, але він таким не був. З часів Токайської експедиції Сковорода полюбляв токайське вино, сир, іноді просив друзів прислати йому сиру. Коли йому було 43 роки, він ледве не женився, полюбивши дочку поміщика, але втік з-під вінця, не захотівши спокійного розміреного життя, а більше люблячи свободу.
Головною в його філософії була етика. Він розмірковував над тим, як людині досягти щастя і дійшов висновку, що тільки «сродна праця», праця, до якої природа прописала людину, може зробити її щасливою, а життєвий шлях людина може вибрати, тільки пізнавши себе. Про це його твори, такі як «Наркіс», «Асхань», вони про самопізнання. Крім «сродної праці», ніякі багатства і чини не роблять людину щасливою.
Сковорода був також педагогом-новатором, пропагував досвід, практику, свідоме засвоєння знань, замість зубріння вчив мислити, аналізувати, тобто навчав навчатися.
Помер Григорій Савич 9 листопада 1794 р., передбачивши, за легендою свою смерть і самотужки викопавши собі могилу в селі Пан-Іванівка. Він заповів поховати себе не на кладовищі, а на пагорбі, недалеко від свого улюбленого дуба. Заповів поставити на своїй могилі камінь з написом «Світ ловив мене, але не впіймав».
Світ пам’тає цього незвичайного філософа. До його 300-річчя в Парижі відкрито тематичну виставку. Укрпошта випустила марку, а Національний банк – монету. В Україні в багатьох містах і селищах є пам’ятники Сковороді, до його багатьох пісень написана музика, яку виконують і сучасні кобзарі. І разом з І. Фаріон можемо сказати «Сковорода вічний, як вічна ідея України».
Наталія Чернова, бібліотекар І категорії
