Нестор Літописець – послідовник творців слов’янської писемності

«Що стосується Літопису Нестора, Слова про похід Ігоря і т.д., то ці твори були безпосередніми плодами місцевого життя стародавньої України. Ці твори започатковують українську літературу».

Михайло Драгоманов

27 жовтня день вшанування пам’яті Нестора Літописця – письменника, першого історика Київської Русі, основоположника давньоруської історіографії, вченого і мислителя, покровителя тих, хто вчить і навчається.

Нестор Літописець (Нестор Печерський) – монах Києво-Печерської лаври, автор найдавнішого літопису України, укладеного на початку ХІІ-го століття – «Повісті временних літ». Цей твір є головним джерелом вивчення стародавньої історії України.

Людина у пошуках щоденного хліба стала забувати про хліб насущний. В епоху життя преподобного Нестора все було не так. Християни у Київській Русі-Україні вміли гармонійно поєднувати життя духовне із життям буденним та повсякденним. Небезпек, викликів, війн, тривог за майбутнє, тоді також не бракувало. Але люди жили в Бозі і з Богом. З часом ми цю святість життя перших століть києво-руського християнства стали втрачати, замінювати на примарні, химерні блага.

Нестор Літописець вмів бачити причини всіх бід і негараздів тодішнього києво-руського суспільства. Кожне горе, кожна кара, напад ворогів, чи природне явище розглядалося преподобним, як попущення Боже за наші гріхи. Враз проводились у тексті літопису паралелі із Священною Історією і автор міг дати точний прогноз, що може бути з народом, який роз’єднаний, який не слухається Бога.

Народився Нестор Літописець 1056 року в Києві. У той час, коли преподобний Антоній у безмовній тиші печери вимолював прощення для роду людського, а блаженний Феодосій розбудовував монастир, прийшов Нестор сімнадцятирічним юнаком до святої обителі. З молодих літ він явив навики в усіх чернечих чеснотах: у постійному прагненні і дотриманні чистоти тілесної й душевної, в добровільній бідності, глибокому смиренні, безвідмовній покорі, суворому пості, безперервній молитві на вічних рівноангельських подвигах, яскравим прикладом яких служили життя перших святих Печерських – Антонія і Феодосія. Свій постриг Нестор прийняв за ігумена Стефана (1074–1075) і згодом був висвячений на ієродиякона. Маючи перед собою великі праведні діла двох світил Православія, він натхненно возвеличував і прославляв Бога «в тілесі своїм і в душі своїй». З роками гамуючи тілесні пристрасті, чесноти його зростали, але ченцеві хотілося зовсім звільнитися тілесної плоті і досягти абсолютної духовності, щоб стати істинним достойником Бога. Він добре пам’ятав слова, сказані самим Господом: «Дух є Бог». Головним його послушенством у монастирі стала книжна справа. «Велика буває користь від учення книжного, – говорив він, – книги наказують і вчать нас шляху до розкаяння, бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості… Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами». Тернистий і багатотрудний свій шлях до істини Нестор яскраво і повно висвітлив у літописних працях. Він завжди виявляє глибоку смиренність та постійно смиряє себе, вважає «недостойним, грубим, ницим та переповненим численних гріхів». Історія безпомилково розставляє свої оцінки, а особливо – духовна. Преподобний Нестор належить до найосвіченіших людей Київської Русі кінця XI – початку XII століття. Окрім богословських знань, мав виняткові здібності до історії та літератури, досконало володів грецькою мовою. З його праць збереглися життєписи святих князів страстотерпців Бориса і Гліба, преподобного Феодосія, перших преподобних Печерських. Найвизначніший твір Нестора Літописця – «Повість временних літ», складений на основі раніше написаних літописів, архівних, народних переказів та оповідань, з поєднанням сучасних авторові подій. Ця виснажлива й тривала праця включала в себе й ретельну пошукову роботу, монах буквально перелопатив безліч джерел – попередні руські літописні зводи і оповіді, монастирські записи, візантійські хроніки Іоанна Малали і Георгія Амартола, різні історичні збірки, розповіді старця-боярина Яна Вишатича, торговців, воїнів, мандрівників. Їх він осмислював з єдиної, суворо церковної точки зору. Нестор, по суті, описав історію Русі як складову частину всесвітньої історії, історії спасіння людського роду. З метою глибшого й повнішого пізнання своєї історії преподобний Нестор у 1907 р. вирушає на пошуки першоджерел. Літописець відвідав Володимир-Волинський та Зимненський Святогірський монастирі. Наслідком подорожі стало включення майже в повному обсязі до «Повісті временних літ» Волинського літопису. Свою титанічну працю великий подвижник завершив близько 1113 року. Це був результат майже двадцятилітнього щоденного подвигу. Хроніку подій у ньому було зведено до 1110 року. Будь-яка подія чи явище були б назавжди втрачені для нащадків, якби вони не були зафіксовані словом.

У «Повісті временних літ» Нестор пов’язує історію України з історією світу… Ідею єдності і політичної незалежності Української держави проголосив Нестор у часи, коли вже йшов швидкими темпами процес розподілу тодішньої держави на окремі землі.

Нестор Літописець вважає, що всесвітнім історичним процесом керують добро і зло. Але не безпосередньо, а через діяльність звичайних живих людей – через їхні характери і вчинки.

Від перших оповідань і до останніх записів древнього літопису лунає думка, що зло карається. Хто і коли б не вчинив зло – матиме покуту.

Завдяки Нестору нам відкриваються немеркнучі славні сторінки минулого, аби підтримувати й надихати наступні покоління на благородні справи, спонукати до пошуку істини. Безцінність написаного літописцем вимірюється не тільки втіленим у слові і збереженим для нас часом, але й подвижницькими діяннями, що викарбувалися у його непорочній душі нетлінним золотом чернечого досвіду. Цією працею він і самого себе включив у книги життя вічного, удостоївшись почути благословенне: «Радуйтеся, бо імена ваші написані на небесах».

Упокоївся преподобний Нестор Літописець у 1113 роцi.

«Повість временних літ» – одна з найвидатніших пам’яток світової культури. Події, описані в ній, розгорнулися на тлі вселюдських історичних подій, охоплюючи усі пласти суспільного буття – від замків князів до халуп трударів. Пульс тих давніх часів відбивається в дійових особах – відомих і безіменних – і передається через орачів, сіячів, рибалок, будівничих, воїнів, іконописців, тих, хто панували, і тих, що повставали проти гніту. Книга – це невичерпне джерело знань, відомостей про десятки і сотні подій, явищ, людей. У ній немає нічого другорядного. Тут усе надважливе. Вчитаймося в кожне слово, і воно наситить наш розум, душу, уяву одвічною загальнолюдською мудрістю, випробуваним часом, золотом чистої правди. Духовна глибина, історична вірність і патріотизм Повісті ставлять її в ряд найвищих творінь світової писемності.

Мова Нестора має значні сліди українського мовлення, «Повість временних літ» – це не просто пам’ятка української писемності, вона має стати букварем нашої національної свідомості. Літопис треба вивчати, популяризувати і згадувати незрівнянно частіше, ніж раз на рік у День української писемності та мови. Але коли це настане і «Повість» стане букварем для нас і наших дітей закарбується в нашій свідомості, то «русский мир» перестане існувати.

Перший президент України Михайло Грушевський високо цінував праці Нестора і вважав його високообдарованим дослідником, великим ерудитом, що створив першу наукову концепцію історії України.

Мощі святого Нестора перебувають в Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Склалася чудова традиція: перед початком навчального року сюди приходять учні, студенти та викладачі, аби попросити допомоги у преподобного Нестора.

Марія Фіткаленко, провідний бібліотекар