Одна людина – дві особистості

Якщо в світі все безглуздо,

що заважає вигадати якийсь сенс? 

Впевнена, Ви читали книги про пригоди дівчинки Аліси в незвичайних країнах. І ви, звичайно, пам'ятаєте ім'я автора цих книг. Погодьтеся, навіть у його імені є щось таке казкове. Він був професором математики, а також казкарем і поет, був фотографом і дияконом, і просто великим фантазером й майстром вигадувати різні ігри та головоломки, був філософом і логіком. Він навіть створив круглий більярд, в який любив пограти після вечірнього чаю разом із Капелюшником та Березневим Зайцем. Взагалі, він любив все кругле і з дитинства мріяв вирушити в кругосвітню подорож, щоб відшукати те місце, де сьогодні переходить у завтра. Але потім зрозумів, що нетреба метушитися: адже навіть годинник, що зупинився, двічі на день показує правильний час. В той час як годинник, що поспішає, якщо він забігає вперед навіть на одну хвилину на добу, правильний час покажуть лише через п'ять років. Ось так і автор, який, можливо, непомітно розігрує свого читача і посміюється з нього, ні-ні, та й скаже щось правдиве. Отже, зрозуміло, що мова піде про Льюїса Керрола.

Народився Льюїса Керрол (справжнє ім’я Чарльз Лютвидж Доджсон) 27 січня 1832 року в англійському селі Дерсбері, у графстві Чешир. Він був найстаршою дитиною в сім'ї парафіяльного священика, у якого крім Чарлі було ще сім дочок і троє синів. Усі 11 дітей отримали домашнє виховання, батько сам навчав їх закону Божому, словесності та основ природничих наук. Чарльза, як старшого, віддали до граматичної школи Річмонда. Після піврічного навчання Доджсон зумів вступити до Рагбі-Скулу, де вчителі помітили у хлопчика схильність до богослов'я та математики.

Після того, як 18-річний Чарлі потрапив до Крайст-Черч-коледжу Оксфордського університету, все його життя було пов'язане з Оксфордом. Юнак з відзнакою закінчив математичний факультет та факультет класичних мов, а після закінчення йому запропонували залишитися в Оксфорді та викладати. Чарльз трохи вагався, адже на ті часи для отримання посади професора був потрібен сан священика. Проте юнак швидко змирився, і навіть встиг прийняти сан диякона.

Доджсон дуже любив дітей. Йому подобалось проводити час з дітьми декана його коледжу Лідделла: Гаррі, Лоріна, Еліс, Рода, Эдіт и Вайолет. Для них він вигадував різні кумедні історії і всіляко намагався розважити своїх юних друзів. Улюбленицею Чарльза, звичайно, була Еліс – та сама дівчинка, яка стала головною героїнею невеликих оповідань молодого автора.

 

Якось Доджсон зі своїм товаришем Робінсоном Даквортом влаштували прогулянку Темзою на човні і взяли з собою донечок ректора Лідделла. Просто плисти річкою дітям невдовзі набридло, і вони попросили розповісти їм казку, до яких їх старший друг, Чарльз Доджсон, був великим майстром. Цього разу він розповів найдивовижнішу та захоплюючу історію про дівчинку, яка потрапила в Підземну країну. Щоб дітям було цікавіше його слухати, Льюїс зробив головну героїню схожою на Алісу. Отже, дівчинка завдяки уяві Доджсона потрапляє через кролячу нору в уявний світ, населений дивними істотами, які наділені рисами добре знайомих їй людей. У казці Аліса зустрілася із сестрами Лоріною, в образі папужки Лорі, Едіт, що перетворилася на орлятка Еда, з Даквортом, який ще в студентські роки отримав прізвисько Робін Гусь, і лікарем своєї персоною у вигляді птаха Додо, який, заїкаючись від хвилювання, зазвичай представлявся "До-До ... Доджсон". Аліса прийшла в такий захват від нової казки, що попросила записати всю пригоду на папері.

Доджсон додав ще кілька дивовижних оповідань і відніс книгу до видавництва. Саме так на світ з'явилася всім відома "Аліса у Країні Чудес". Книга побачила світ у 1865 році, а Льюїс Керролл продовжував вигадувати дивовижні історії про Алісу. Через шість років (1871 року) історій накопичилося ще на одну книгу, яка вийшла якраз напередодні Різдво. Нова казка називалася "Крізь дзеркало і що там побачила Аліса". Дивовижні, філософські та складні казки про Алісу припали до смаку і дітям, і дорослим. Їх цитують, на них посилаються філологи та фізики, і вивчають філософи та лінгвісти, психологи та математики. Про казки Керрола написано безліч статей, наукових праць та книг, а ілюстрації до його книг малювали сотні художників, включаючи Сальвадора Далі. Такий психоделічний твір, як «Аліса в країні чудес» не міг пройти повз уваги такої людини, як Сальвадор Далі. Його картини – суміш реальності та фантазії, сну та звичного нам світу.

«Аліса в Країні Чудес» з ілюстраціями Сальвадора Далі входить до числа найнезвичайніших і найяскравіших книг. І це не дивно, адже на її сторінках зустрілися два великі сюрреалісти: майстер словесних фантазій, Льюїс Керрол і художник, який заявив, що він і є сюрреалізм.

Витвори мистецтва, які містять в собі заколот, революцію, парадокс; викривлення простору і часу, логіки, розмірів і пропорцій, невіру у реальність; асиміляцію снів, гру слів і неповторну природу дитинства.

Марк Бурштейн «Доджсон і Далі»

                Поради гусениці                                     Королівський крокет                                               Вниз по кролячій норі                                   Шалене чаювання

Пізніше автор виконав свою обіцянку і подарував своїй юній шанувальниці рукопис «Пригоди Аліси під землею». Саме він ліг в основу знаменитих творів про Алісу. Тоді автор і не думав, що допоможе своїй улюблениці вирішити матеріальні проблеми. У 1928 році Аліса Лідделл, щоб розплатитися з боргами, продала рукопис на аукціоні Сотбіс за 15400 фунтів стерлінгів. Книга змінювала власників і активно зростала в ціні. Зараз авторський рукопис «Аліси» зберігається в Британській бібліотеці.

Маючи велику фантазію та інтелект, а також видатні логічні і математичні здібності, Доджсон заснував особливий жанр «парадоксальної літератури». Керрол не прагнув зробити своїх героїв абсурдними, а, навпаки, наділяв їх певною логікою, яка й доводилась до абсурду. У своїх творах автор торкався багатьох серйозних і філософських проблем, що стосуються життя і природи людини. Це і стало причиною того, що книги викликали живий інтерес не лише у дитячої , а й у дорослої аудиторії.

Розповідати про Керрола, про неординарність його особистості, про незвичайні пригоди його Аліси і не згадати дивакуваті цитати з його оповідань було б якось зовсім не правильно. 

Кращий спосіб пояснити – це самому зробити.

Треба бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти як мінімум удвічі швидше!

Завтра ніколи не буває сьогодні! Хіба можна прокинутися вранці і сказати: “Ну ось, зараз нарешті завтра”?

– Серйозне ставлення до чого б то не було в цьому світі є фатальною помилкою.

– А життя – це серйозно?

– О, так, життя – це серйозно! Але не дуже… 

Якби кожна людина займалася своєю справою, Земля б крутилася швидше.Робити їй було абсолютно нічого, а сидіти без діла, самі знаєте, справа нелегка.Вона завжди давала собі хороші поради, хоч слідувала їм нечасто.

– Що ти хочеш?
– Я хочу вбити час.
– Час дуже не любить, коли його вбивають.

– Скажіть, будь ласка, куди мені звідси йти?

– А куди ти хочеш потрапити?

– Відповів Кіт.

– Мені все одно …– сказала Аліса.

– Тоді все одно, куди і йти, – зауважив Кіт.Просто не знаю, хто я зараз така. Ні, я, звичайно, приблизно знаю, хто така я була вранці, коли встала, але з тих пір я весь час то така, то сяка – словом, якась не така.

Ніколи не вважай себе не таким, яким тебе не вважають інші, і тоді інші не визнають тебе не таким, яким ти хотів би їм здаватися.

 Льюїс Керрол був дуже талановитим математиком, внаслідок чого загадки у його творах виявилися важкими та різноманітними. Паралельно з написанням художньої літератури він видав багато праць з математики. До сфери інтересів вченого входили евклідова геометрія, алгебра, теорія ймовірностей, математична логіка тощо. Мало кому відомий той факт, що він розробив один із способів обчислення визначників. Водночас він захоплювався розв'язанням логічних завдань – «Сорити». І хоча математичні роботи Керрола не залишили значного сліду історія математики, його досягнення у сфері математичної логіки випереджали свій час.

Задача Льюїса Керрола

Спробуєте?

Отже, не відриваючи олівця від паперу і не проводячи двічі ту саму лінію, намалювати фігуру, зображену на малюнку. При цьому треба виконати ще одну умову: лінії не повинні ніде перетинатися між собою (допускається лише кутовий дотик ліній). 

Було в Доджсона не звичайне на той час захоплення. Він завзято займався фотографією і досяг великих успіхів в цьому мистецтві. Льюїс Керрол став першим портретистом, хто привніс природність та невимушеність. У знімках Керрола-фотографа відображається його власний погляд на красу, він побачив її в безпосередніх і щирих маленьких дітях.

Керрол приділяв особливо багато уваги композиції. Ніякої випадковості, ніякої імпровізації, все продумувалось до дрібниць, особливо розміщення рук. В його роботах немає нічого зайвого, все прискіпливо продумано і виразно.

Льюїс Керролл створив захоплюючу галерею портретів друзів та рідних, оксфордських колег, вчених, прерафаелітів, різного роду знаменитостей, але насамперед – дітей, тих благополучних дітей заможного кола, звідки вийшла усіма улюблена Аліса.

          Остання сторінка життя Льюїса Керрола була написана 14 січня 1898 року.

Олена Рудковська, бібліотека ІІ категорії