Пам’ятники болю – з колосками

Як їм, бідним, хотілося жити,

Як вони не хотіли вмирати!

Оченята, благанням налиті,

Все дивились на висохлу матір.

Щороку в четверту суботу листопада українці та світ вшановують пам’ять замучених голодомором 1932–33 років. 

День пам’яті жертв штучних голодоморів – геноциду українського народу – це привід осмислити великі трагедії минулого століття, помолитися за невинних жертв.

Масштабні трагедії важко оцінити. Голодомор назавжди змінив хід історії українського народу. Він став одним із найважчих випробувань, що випали на нашу долю. Страхітливість тих подій знову й знову повертає нас у необхідність вести розмову про трагічні події нашої історії.

Саме цій темі і була присвячена виховна година, яку підготували співробітники бібліотеки абонементу № 2 разом зі студентами факультету лісового і садово-паркового господарства під керівництвом заступника декана з виховної роботи Валентини Мамчур.

Голодна смерть, напевно, найстрашніша,

Вона повільна, довга і тяжка,

Жахлива і пекельна, найлютіша,

Бо зводить з розуму й така тривка…

І це ж було… І ніде правди діти,

Що заподіяли цю смерть більшовики.

Дорослі мерли, старики і діти –

Це геноцид кривавої руки.

Хвилиною мовчання всі присутні пом’янули душі померлих від голоду.

Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Озиратися в минуле треба кожному. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Нині доля Батьківщини в руках Ваших батьків, завтра – у Ваших. Аби трагедії народу ніколи не повторилися необхідно, щоб Ваші руки були міцними, надійними, голови – світлими, а серця – благородними.

Запалила свічку, запалила,

Щоби більше лихо не ходило.

Хай горять вогненні білі свічі!

Пам’ятники болю – з колосками.

Щоби більше не прийшло те горе,

Хай горять свічки Голодомору.

Нехай у ваших душах залишиться цей маленький вогник свічечки, як спомин про тих, кого сьогодні немає серед нас, які померли страшною смертю, дай Боже, щоб це ніколи більше не повторилось! 

Олена Полянецька, провідний бібліотекар

Лідія Кецкало, бібліотекар І категорії