Павло Скоропадський – останній гетьман України: бібліографічна довідка
Тільки той народ, який вшановує своїх героїв, може стати великим.
15 травня минає 150 років від дня народження останнього гетьмана України Павла Скоропадського. За його правління в Україні відбулась політика українізації, запровадження валюти гривня, відкриття близько сотні українських гімназій, запровадження української мови у шкільну програму, при ньому було відкрито низку українських державних університетів. Відбулась стабілізація в країні, покращення економіки та покращення міжнародних відносин з Україною.
Дитячі роки Павло провів у родинній садибі Скоропадських (Тростянець, Чернігівська губернія). Тут була величезна колекція предметів старовини, портретів відомих діячів. Це прищепило юнаку любов до українського.
В будинку Скоропадських на стінах висіли портрети відомих членів роду, українських гетьманів та козацьких старшин. Пошану до минулого підсилювали старовинні ікони, книги, меблі, а також українські звичаї і традиції, які культивувались в сім’ї. Світогляд майбутнього гетьмана формувався під впливом таких представників української інтелектуальної еліти як В. Тарнавського, П. Дорошенка, П. Новицького, В. Горленка та ін., які часто були бажаними гостями у Скоропадських. Довго жив у маєтку і працював художник М. Ге, який писав портрети родини.
Дід Павла Скоропадського Іван Скоропадський оточив онука особливою турботою. Закладений ним Тростянецький парк за кількістю зібраних у ньому рідкісних екземплярів дерев міг конкурувати з відомими ботанічними садами європейських країн.
В цьому красивому куточку природи Павло зі своїм старшим братом Михайлом проводили все своє дозвілля. Іван Михайлович знайомив онуків з життям простих сільських трударів. Дід прагнув виховати в хлопців сильну волю та свідоме ставлення до всього, що їх оточувало, він учив їх логічно мислити, знаходити відповіді на різні запитання, розвивав допитливість і гостроту розуму.
З великою пошаною Павло Скороподський ставився і до діда з материнської лінії Андрія Михайловича Миклашевського, що мешкав у маєтку Волокитне Глухівського повіту на Чернігівщині, закріпленому за ним універсалом І. Мазепи. Це була високоосвічена людина й розпорядливий господар. Виховання й освіту дітей доручали домашнім гувернерам. У сім’ї Скоропадських не шкодували коштів на освіту, і діти здобували знання з основ наук, французької мови, навчалися етикету і гарних манер.
Сімейне життя Скоропадського склалося дуже вдало. 11 січня 1897 році він одружується з Олександрою, донькою генерал-ад’ютанта Петра Дурново і Марії з княжого роду Кочубеїв. Спочатку, батьки нареченої були проти такого союзу, але це не завадило молодятам побратися. У подружжя народилося шестеро дітей: Марія (1898), Єлизавета (1899), Петро (1900), Данило (1904), Павло (1915), Олена (1919).
Дружина Павла була скромною, чуйною та розумною: в усьому підтримувала свого чоловіка, була йому вірним порадником, присвятивши себе вихованню дітей.
З самого початку національно-демократичної революції (1917-1920 рр.) Павло Петрович підтримав український національно-визвольний рух, перевівши його в практичне русло побудови та захисту незалежної Української держави.
Скоропадський став засновником і командиром Першого Українського військового корпусу, спираючись на багнети якого, Центральна Рада могла проголосити незалежність України в IV Універсалі. Корпус Скоропадського складався більш ніж з 20 дивізій чисельністю в 14 тис., а потім 60000 солдатів, прекрасно озброєних не тільки гвинтівками, а й кулеметами, гарматами (2 артилерійських полки), з кіннотою, броньовиками, власними військово-саперними підрозділами, з кадровими офіцерами – прихильниками Української держави на чолі кожного з підрозділів.
3 грудня 1917 р. війська Скоропадського, зайнявши залізничні станції Шепетівка і Старокостянтинів, роззброїли і розігнали більшовицький Військово-революційний комітет в 11-й армії і захопили в полон червоного полковника командарма Єгорова (майбутнього радянського маршала).
Таким чином, бійці під керівництвом П. Скоропадського не тільки врятували українську владу, а й зуміли налякати агресивних більшовиків, змушених перенести «столицю України» до Харкова, оскільки західніше і ЦР, і Скоропадський не залишили більшовикам практично ніяких шансів.
29 квітня 1918 року внаслідок державного перевороту Павло Скоропадський взяв владу в Україні. Україна була проголошена Гетьманською державою на чолі з Павлом Скоропадським. Більшість партій та верств населення відмовили Центральній Раді та її Раді Міністрів у підтримці, тому переворот пройшов майже без крові. Головною причиною успішності перевороту був параліч Центральної Ради.
В цілому це був мудрий крок Скоропадського, який в умовах, коли Німеччина і Австро-Угорщина програвали Першу світову війну, дав можливість отримати перепочинок від військового вторгнення більшовицької Росії, щоб створити незалежну українську державу і боєздатну армію.
У Софійському соборі єпископ Никодим здійснив миропомазання гетьмана а на Софійській площі відслужили урочистий молебень.
Гетьманська держава здобула міжнародне визнання серед країн, що були у військовому союзі з Німеччиною. Встановивши дипломатичні зв'язки з Німеччиною, яку гетьман відвідав з офіційним візитом у вересні 1918 року й де він провів успішні переговори з кайзером Вільгельмом ІІ.
Україна здобула більшу свободу дій у своїй зовнішній політиці, зокрема згоду німців на розбудову регулярної української армії. Також встановлено політичні та економічні зносини з Кримом, Доном, Кубанню (велися навіть переговори про входження цих держав до складу України на федеративних засадах).
За короткий період часу Скоропадський, в руках якого була зосереджена вся верховна влада, зумів провести реформу адміністративно-територіального устрою, перевибори до місцевих органів самоврядування, провів кардинальну господарчу реформу. За гетьманату було запроваджено нову грошову одиницю (гривню), засновано низку українських банків, відремонтовано більшу частину залізничного полотна, реорганізовано і зміцнено флот, сформовано 60-тисячну регулярну армію, відкрито понад 150 українських гімназій, створено держуніверситети в Києві і Кам'янці-Подільському, засновано Державний архів, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, Український театр опери і балету, Українську національну бібліотеку, Українську академію наук. Гетьманат був визнаний рядом європейських держав, до України було прилучено території з етнічним українським населенням, що за попередні століття відійшли до Росії, Білорусії та Польщі.
Було прийнято більше 400 державних актів, що закріплювали незалежність України, відновлено право приватної власності. Дозволялося вільне підприємництво. Розвивалася торгівля. Голодні місяці кінця 1917 року, і особливо часів більшовиків, пішли в минуле. Магазини були заповнені товарами, Україна перетворилася на острів добробуту в морі злиденної постреволюційної Росії.
Встановлено державне регулювання промисловості, транспорту, торгівлі з метою боротьби з анархією на місцях. Нарешті в країні з'явився господар, і стало ясно, хто і за що відповідає.
Дізнавшись, що Центральна Рада на переговорах у Бресті відмовилася від Криму, Скоропадський сказав: «Україна не може існувати без Криму – це буде якийсь тулуб без ніг».
І, ставши гетьманом України, він домігся повернення півострова до складу України на правах автономії.
Невирішеним залишалося земельне питання. 29 квітня 1918 року Гетьман скасував закони Центральної Ради про конфіскацію великих маєтків, але план їхнього викупу та розподілу між селянами було ухвалено лише в листопаді (його так і не вдалося виконати). Невизначеність становища селян та поміщиків викликала невдоволення з обох боків. Крім того, до своїх маєтків поверталися російські поміщики, відбираючи у селян землю за допомогою збройних загонів гетьмана. Водночас через залежність гетьманської влади від Німеччини та Австро-Угорщини, куди вивозилася величезна кількість українського зерна, м’яса та цукру, відбувалося посилення невдоволення українського населення, представників різних політичних партій діями П. Скоропадського.
14 листопада Скоропадський під тиском Англії, Франції, США та Італії оголосив про федерацію з майбутньою не більшовицькою Росією. Наступного дня Директорія, створена 13 листопада на таємних зборах опозиційного гетьману Українського національного союзу, закликала до повстання проти Скоропадського, котре почалось 16 листопада виступом Січових стрільців у Білій Церкві.
Після ряду поразок урядових військ, втрати Харкова і Одеси, та початку облоги Києва, 14 грудня 1918 року Павло Скоропадський оголосив про зречення влади. Скоропадський таємно виїхав до Німеччини. Протягом двох років він жив у Швейцарії. Згодом поселився у м. Ванзеє біля Берліна.
Вже 1920 року, завдяки наполяганням емігрантів-гетьманців, що на чолі з В'ячеславом Липинським та Сергієм Шеметом зорганізувалися в «Український союз хліборобів-державників», Павло Скоропадський повертається до активного політичного життя. Він очолив новий гетьманський рух, а Липинський став його теоретиком.
Павло Петрович був співорганізатором численних філій гетьманських осередків у багатьох країнах світу. Зусиллями П. Скоропадського у 1926 р. створено Український науковий інститут при Берлінському університеті.
У часи Другої світової війни Скоропадський, користуючись впливом і зв’язками в німецьких військових колах визволив із тюрем та концентраційних таборів чимало українських патріотів.
16 квітня 1945 року, їдучи машиною, гетьман потрапив під бомбардування авіацією союзників на станції Плаплінг, поблизу Мюнхена. Помер Павло Скоропадський 26 квітня 1945 року у лікарні монастиря Меттен. Похований у місті Оберстдорфі в родинному склепі Скоропадських.
Павло Петрович Скоропадський – останній гетьман України, талановитий воєначальник і палкий патріот України, якому вдалося в надзвичайно важких умовах революції та громадянської війни провести фундаментальні державні реформи в Україні, змінивши на чолі країни «романтиків» Центральної Ради, зайнявшись державним будівництвом молодої Української держави.
Скоропадський зумів зробити з України сильну, самодостатню державу, на яку вимушені були зважати сусіди як на Заході, так і на Сході. Нащадок гетьманського роду, шанувальник козацької слави, він зміг відродити національні традиції, створивши моду на все українське.
На честь гетьмана Скоропадського названо вулиці в багатьох містах України, встановлено меморіальні дошки в місті Києві, названий 99-й пластовий курінь імені гетьмана Павла Скоропадського.
Марія Фіткаленко, провідний бібліотекар
