Перед широким світом
До 155-річчя від дня народження Бориса Дмитровича Грінченка
«Мусимо сказати голосно нашій молоді: дивіться як не треба робити! Дивіться і згадайте поетове слово про тих перевертнів, що пособляють і останню платану сорочку здирати з матері – України ! Стережіться такого, стережіться зради, бо нема і не буде більшого гріха над зраду! Немає і не буде більшого грішника, як той, хто продав свій рідний край ! Він живе так-сяк, поки сумління не прокинулося, а як прокинеться… Що йому тоді зостається ? Нічого, опріч страшної, пекельної свідомості, що він пішов юдиним шляхом».
Грінченко Б. «Листи з Наддніпрянської України»
Народився Борис Дмитрович Грінченко у дворянській родині 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий яр на Харківщині.
Освіту здобував у Харківські реальній школі. Але був відрахований з 5-го класу за читання і розповсюдження забороненої літератури. Отримавши тюремний термін, втратив право здобуття середньої освіти. Займаючись самоосвітою, він став людиною європейської ерудиції.
У 1881 році Борис Грінченко екстерном здає екзамен на звання народного учителя. Про роки вчителювання Б.Грінченка у 1893 писав І.Франко: «Чоловік, як сказано, хворий, котрий надто мусить заробляти на хліб для себе, для сім’ї, він, проте, засилає мало що не всі наші видання своїми, не раз многоцінними писаннями: повістями, віршами, статтями критичними й популярно-науковими, працює без віддиху, шле до цензури рукопис за рукописом, не зраджується ніякими невдачами ані критикою,часто неприхильною, а у всьому, що пише, часто проявляє, побіч знання мови української, також гарячу любов до України, щирий демократизм, бистре око на хиби української суспільності». Борис Дмитрович Грінченко підтримує прогресивні ідеї того часу і це віддзеркалюється у його працях: «Яка тепер народна школа» (1896 р.), «Об украинской школе» (1905 р.), «Народні вчителі і українська школа» (1906 р.), «На беспросветном пути». Перу Бориса Грінченка належать підручники – читанка «Рідне слово» та «Українська граматика до науки читання й писання». Цікавою для сучасного читача буде праця «Перед широким світом».
Б.Грінченко займав посаду статистика у Херсонському губернському земстві.
З 1894 році Борис Дмитрович працює у земській управі Чернігова. Перебуваючи у Чернігові, він долучився до упорядкування музею української старовини поміщика і мецената В.Тарновського. Ця кропітка праця знайшла відображення у «Етнографічних матеріалах, зібраних у Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» (1895, 1896, 1899 рр.)
У 1902 році Б.Грінченко оселяється у Києві. Співпрацює з журналом «Киевская старина». Багато часу Борис Дмитрович приділяє укладанню словника української мови, який був відзначений другою премією Російської академії наук.
З 1905 року Грінченко редагує українську газету «Громадська думка». Впродовж 1906-1909 років очолює товариство «Просвіта». Долучається до редагування літературно-громадського журналу «Нова громада».
Чорним крилом доторкнулись до долі Б.Грінченка революційні події 1905-1907 років: він зазнає жандармських переслідувань і втрачає дочку – мужню революціонерку Настю. Все це не могло не відбитись на моральному і фізичному стані письменника. Загострилась давня хвороба – сухоти, отримана у тюремних застінках, ще у молоді роки. 1909 року, сподіваючись на одужання, Борис Дмитрович їде до Італії. Невдовзі прогресивні видання імперії друкують некрологи, де сповіщають, що 6 травня 1910 року у містечку Оспедалетто відійшов у вічність Б.Д. Грінченко. У супроводі демократично налаштованої інтелігенції і студентства відбулось поховання Бориса Грінченка на Байковому кладовищі Києва.
Праця єдина з недолі нас вирве:
Нумо до праці, брати!
Годі лякатись! На діло святеє
Сміло ми будемо йти!
Праця єдина нам шлях уторує,
Довгий той шлях і важкий,
Що аж до щастя і долі прямує;
Нумо до праці мерщій!
Вірші Бориса Грінченка були дороговказом для його сучасників. Їх переписували, вчили напам'ять учні Уманського училища садівництва і землеробства. У підпільній бібліотеці зберігались випуски поетичної антології «Українська муза» під редакцією Олекси Коваленка. У 5-му випуску добірка поезій Бориса Дмитровича Грінченка. Зараз ми маємо змогу гортати факсимільне видання. Свого часу окремі випуски «Української музи» арештовувались царською цензурою, а після 30-х років минулого століття знаходились у спецфондах бібліотек. Цікаво читати такі видання. Вони несуть дух епохи. 1908 рік і Борис Грінченко живий…
У 1918 році в провінційному містечку Умань відбудуться події, якими ми можемо пишатись сьогодні. Ці події описані в історичному виданні «Умань та уманчани очима П.Ф.Курінного (З особистих щоденників за 1918-1929рр.)».
Петро Федорович Курінний (1852-1931) – відомий в Умані адвокат, громадський та кооперативний діяч описує події учасником, або свідком він був особисто.
На сторінках щоденника розповідь про 24-х річного сина Петра Федоровича Петра Петровича Курінного.
Згодом учитель історії гімназії Петро Курінний стане відомим істориком, археологом, етнографом, музеєзнавцем. Ще під час навчання в Уманській гімназії у 1911–1913 рр. здійснював самостійні археологічні дослідження на Уманщині, Звенигородщині, Черкащині. Можливо, перебуваючи в еміграції, професор Українського вільного університету (м. Мюнхен) Петро Курінний згадував і ці рядки Бориса Грінченка.
УКРАЇНСЬКИЙ МАРШ
Гей, ізгадайте, браття-вкраїнці,
Чим ми на світі бували,
Як волю нашу, волю народну,
Всі ми гуртом рятували!
Гей, ізгадайте, знову вставайте:
Рідний народ у неволі —
Будем боротись і працювати,
Щоб нам добитися долі.
Воля, освіта, рівність, братерство
Збудять ізнов Україну, —
Будем за цеє, браття, стояти,
В бої стоять до загину!
Нас не злякають муки-кайдани:
Будемо дужчі за муки, —
Даймо ж на працю для України
Серце, і розум, і руки!
1895
Своє життя, самовіддану працю і талант Борис Грінченко присвятив тому, щоб нащадки знали і любили свою землю, свою історію, свій народ. А своїх читачів на абонементі художньої літератури чекає виставка «Славний син українського народу», яка присвячена 155-річчю від дня народження Бориса Грінченка.
Наталія Михайлова,
провідний бібліотекар
