Первоцвіт української класичної прози.

До 185 річниці від дня народження Марка Вовчка

Найкраще в її писаннях, то без сумніву її мова.
При всій своїй простоті й популярності
вона дуже багата лексиконом
і незрівнянно мелодійна...
З простою красою і ніжністю її мови
й стилю в’яжеться нерозривно
її ніжна любов до всіх нещасних і страждущих,
а особливо до найбідніших між бідними, до жінок.
І. Франко

У 1857 р. вийшла в світ непоказна і невелика обсягом книжечка, написаних невідомим автором, що заховав своє справжнє прізвище під псевдонімом. На обкладинці книги було зазначено: «Народні оповідання Марка Вовчка. Издавъ П.А. Кулішъ. Санкт-Петербургъ.1858».

«Народні оповідання» складались з різних творів: «Сестра», «Козачка», «Чумак», «Одарка», «Свекруха», «Горпина», «Сон», «Викуп», «Отець Андрій» «Максим Гримач», «Данило Гурч».

Ця книга відразу привернула увагу всіх письменників, усіх передових людей того часу своїм рішучим протестом проти кріпацтва, свавілля панства, проти знущання над людиною і в той же час полонили своєю сердечністю, чарівною красою української мови.

«Яке піднесене, прекрасне створіння ця жінка, - записав Тарас Григорович у своєму щоденнику, ще не бачачи у вічі авторку, але пізнавши її душу з її творів. – Конче потрібно написати їй листа і подякувати за завдану радість читання її натхненної книги».

Вражений збіркою молодої письменниці Кобзар назвав її «своєю донею».

Дійсне ім’я автора тоді було відоме лише видавцеві, Тарасу Шевченку, Івану Тургенєву та ще кільком особам. Автор, який створив напрочуд оригінальні, мужні пафосом критики кріпосництва, надзвичайно зворушливі оповідання всього за кілька місяців став всеукраїнською знаменитістю і тріумфально увійшов в середовище найвидатніших літераторів Петербурга.

Автором їх виявився не чоловік, а жінка – двадцятитрирічна дружина учителя географії з провінційного містечка Немирова, колишнього політичного засланця в справі Кирило-Мефодіївського товариства О.В.Марковича. Звали її Марія Олександрівна, була вона росіянка і походила з сім’ї орловських дворян Вілінських. Живучи на Україні, Марія Олександрівна Маркович досконально вивчила українську мову і написала оповідання, яким судилося стати безсмертними.

Давно вирували в ній творчі струмені, накопичувались думки, образи, росло захопленням щирим людським теплом, що його жадібно шукала вона в душі пригніченого бідолахи, зростало обурення проти тяжкої долі народу. Все це вилилось в ті «Народні оповідання», що примусили плакати читачів і дивуватися досвідчених письменників.

Стилю письменниці притаманний зворушливий ліризм, знання найбільших скарбів мови, збереженої в розмовній сфері і фольклорі українського народу, дивовижна спостережливість і лаконічність. Її твори сповнені гуманістичного пафосу, віри в моральну вищість простих людей над своїми поневолювачами, поезії народного буття, високої етики людей праці і віри в щасливу долю народу.

Живу думкою одною про ті світлі часи,
коли людина стане володарем
своєї долі, свого щастя.
Марко Вовчок

Діяльність Марка Вовчка як перекладачки і пропагандиста творів Жюля Верна – яскрава сторінка в творчій діяльності письменниці. Перед поверненням до Петербургу Марку Вовчку було запропоноване право на переклад творів відомого автора. Жюль Верн казав: «Я повністю довіряю цій розумній, інтелігентній, освіченій жінці, яка тонко відчуває і чудово знає французьку мову».

На той час її переклади були найкращими російськими виданнями книг Жюля Верна – і за якістю перекладів, і з художнього оформлення. Переклади Марка Вовчка доносили до читачів легкість і жвавість слова видатного наукового фантаста і його життєрадісний французький гумор.

Літературний шлях Марії Олександрівни – це шлях Тараса Шевченка, Миколи Чернишевського, Миколи Добролюбова, Івана Франка, Лесі Українки – шлях який вів до перемоги правди, справедливості, і тому її твори живуть і житимуть роки. Герої письменниці викликали не лише співчуття до себе, а й любов і глибоку повагу своєю людською гідністю, моральною силою, щирістю.

«Я прожила весь свій вік, ідучи одним шляхом і не звертаючи в бік.

У мене могли бути помилки, слабості, огріх, як у більшості людей, але в головному я ніколи не опоганила себе відступництвом».

Марко Вовчок

Олена Рудковська,
бібліотекар