Петро Петрович Гулак-Артемовський на «українському Парнасі»

До 230-річчя від дня народження українського письменника, вченого, перекладача, поета.

Пархоме, в щасті не брикай!

В нудьзі притьмом не лізь до неба!

Людей питай, свій розум май!

Як не мудруй, – а вмерти треба.

                              «До Пахома». Гулак-Артемовський П.П.

Петро Петрович Гулак-Артемовський народився 16(27) січня 1790 року у містечку Городище Київської губернії (нині Черкаська область) у родині священика городищенської церкви. Православний священик взяв шлюб з полькою Уляною Михайлівною Артемовською. Шляхетне прізвище дружини він додав до свого. Таким чином  рід Петра Петрикійовича отримав подвійне прізвище. Один з предків поета – Іван Гулак у 1669–1675 роках служив генеральним обозним при гетьмані Петрові Дорошенку і був одним з шести головних старшин війська Запорозького. Не маючи великих статків, славний предок своїм нащадкам залишив невеличкий хутір Гулаківщина.

У 1801 році батько віддає Петра до бурси, потім хлопець навчається у Київській духовній академії. Цей вищій навчальний заклад давав своїм учням не тільки духовні знання, але й світські – студенти вивчали математику, основи природничих наук  та медицини, французьку мову.

25 листопада 1814 року за указом вищого духовного відомства звільняють з «Київської академії студента, що закінчив курс богословського навчання, Петра Артемовського від духовного звання в світське, щоб він міг вибрати рід занять».

Цікаво, що у джерелах, якими користувались учні Уманського училища землеробства і садівництва на початку минулого століття прізвище поета написано: Артемовський-Гулак – так читаємо у відомому «Енциклопедичному словнику видавців І.А.Єфрона і Ф.А.Брокгауза» (1890) і у поетичній антології «Українська муза» за редакцією О. Коваленко (1908).

Цікаві помітки на полях згаданого словника, що зберігається у нашій музейній кімнаті, підтверджують інтерес до Петра Петровича у колишніх читачів нашої бібліотеки.

Післяакадемічні роки не досліджені в біографії майбутнього письменника. Відомо, що він викладав у приватних пансіонах і в заможних польських родинах.

У 1817 році Гулак-Артемовський переїхав до Харкова і вступив вільним слухачем на історико-філологічний факультет Харківського університету.

Біографічна довідка з «Української музи» свідчить, що: «З 1818р. Артемовський-Гулак учителював у харківському дівочому інституті (викладав французьку), а з 1820р. став у харківському університеті  професором  історії, географії та статистики».

У 1821 році   Петро Петрович Гулак-Артемовський здав кандидатський і магістерський іспити, захистив дисертацію «О пользе истории вообще и преимущественно отечественной и о способе преподавания последней» та отримав ступінь магістра. У 1823 році був обраний ад’юнктом російської історії та статистики, у 1825 році обраний екстраординарним, а у 1828 – ординарним професором Харківського університету  .

І знову повертаємось до «Української музи», якою свого часу зачитувались учні Уманського училища землеробства і садівництва:

«…потім (1841–1849) він був ректором університету. На ниву української літератури Артемовський-Гулак виступив 1817 р. надрукувавши свої поезії в «Украинском Въстникъ»; далі він містив свої писання в «Славянинъ» (1827), «Утренней Звъздъ»(1834) та «Въстникъ Европы»; Твори його (не всі) під назвиськом «Кобзарь П.П. Артемовського-Гулака» видано 1878 р. в Київі».

Помер Артемовський-Гулак 1 жовтня 1866 р. Після смерті Артемовського-Гулака де-що з його писання було надруковано в «Кіевской Старинъ»

(р.1888, видано і окремою одбиткою) та в «Зорі» (1896).

Літературна спадщина Артемовського-Гулака не велика, але дуже цінна; між його творами єсть такі, – як от: «Пан та собака», «Солопій та Хівря», «Твердовський», «До Любки», вільний переклад де-яких од Горацієвих, – що придбали йому широку славу в українській літературі. В де-яких творах («Рибалка», «Пліточка», «Дві пташки», «До Любки», «Справжня добрість»)

Артемовський-Гулак виступає справжнім романтиком, але частіше він звертається до сатіри, беручи основу для неї з сучасного життя. Змалювавши в нещасному Рябкові ( «Пан і собака») нещасного кріпака, Артемовський-Гулак один з перших в Росії звернув увагу широкої громади на бідування наших кріпаків і примусив людей, що були прихильні до народа, задуматись над гіркою долею народною і над знущанням і насильством над ним панства. Артемовський-Гулак дуже добре знав народну українську мову і був першим українським стілістом, пишучи чисто-народньою мовою. Перше повне зібрання творів Артемовського-Гулака видала львівська  «Просвіта» в 1904 році в першому томі «Руської Писемності» (Твори Котляревського, Артемовського-Гулака і Гребінки)».

Невелика за обсягом спадщина Петра Петровича Гулака-Артемовського, визначного українського поета дошевченківського періоду, заслужено посідає одне з почесних місць на «українському Парнасі». Ми пропонуємо нашим читачам переглянути книжкову виставку, присвячену 230-річчю від дня народження Петра Петровича Гулака-Артемовського. Можливо ви відкриєте особистість письменника не за шкільною програмою, а просто для душі.

Наталія Михайлова, провідний бібліотекар