Просвітитель, письменник-демократ, гуманіст

До 290-ої річниці від дня народження Григорія Савовича Сковороди

Хай прикладаються прочани
До переляканих ікон,
Хай прорікає Первозванний
Царів, панів, корону й трон, –
Та з палицею пілігрима
У нові села й городи
Прямує тінь неутолима
Григорія Сковороди.

Максим Рильський

У скарбниці світової культури яскравими сторінками залишається творчість видатного українського письменника, філософа, мислителя- гуманіста, просвітителя Григорія Савича Сковороди.

2017 рік ювілейний не тільки для письменника, а й для його творів: «Вдячний Еродій» (1787), «Убогий жайворонок» (1787), «Наркисс» (1767), «Асхань» (1767).

Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня (за новим стилем) 1722 р. на Полтавщині, у козачому селі Чорнухах в родині малоземельного козака.

Хата Г.С. Сковороди

До 16 років жив у рідному селі, навчався в школі, допомагав батькам. Маючи гарний голос і музикальні здібності, співав у церковному хорі. Григорій зростав серед людей, що не знали кріпосного права, зберігали спогади про Богдана Хмельницького, волелюбних народних героїв. Безперечно, це впливало на формування характеру і долі майбутнього письменника. Природа і фольклор Полтавщини згодом для нього стали джерелом поетичного натхнення, мови просвітителя і поштовхом для філософських роздумів.

У 1738 р. Сковороду віддали на навчання до Київської академії, де він закінчив класи піїтики, риторики, філософії і протягом двох років перебував у класі богослов’я. Навчання тривало майже десять років з дворічною перервою.

З 1742 по 1744 рр. Григорій разом з іншими студентами перебував у Петербурзі – співав у придворній хоровій капелі. В академії Сковорода вивчає грецьку, латинську, німецьку, польську та староєврейську мови. Він читав в оригіналі твори античних філософів, істориків, поетів. Йому були зрозумілі творіння мислителів, письменників, учених епохи Відродження. Ці видання зберігались в фондах академічної бібліотеки.

1750 р. Сковорода виїжджає до Угорщини у складі російської місії на чолі з генерал-майором Вишневським. Для православної церкви при місії був потрібен півчий, який би добре знав службу та іноземні мови. Перебуваючи в Токаї, Григорій Савович, як перекладач разом з главою місії генералом Вишневським відвідав міста Угорщини, Австрії, Словаччини. Він слухав лекції у Віденському і Трнавському університетах, спостерігав життя людей різних національностей, що населяли Австрійську імперію.

Після повернення у 1753 р. з-за кордону, Сковорода був призначений викладати поетику у Переяславській семінарії. Курс поетики він читав по- новому, за власним підручником – за це його й звільнили з семінарії.

У 1754 р. починається важливий період вжитті Сковороди – Коврайський. Село Коврай Золотоніського району сучасної Черкащини пов’язане з ім’ям письменника. До 1759 р. він жив у родині землевласника Степана Томари виховуючи, навчаючи грамоті, письма, арифметики, співів його сина Василя. Саме у Ковраї були написані вірші до збірки «Сад божественних пъсней, прозябшій из зерн Священнаго писанія». 45 років тому у Ковраї було закладено природно-історичний комплекс «Пам’ятка садово- паркового мистецтва ім.. Г.С.Сковороди» площею 14,3 га. На території колишнього маєтку зберігся погріб часів Сковороди. Одну з алей прикрашає бюст філософа.

У 1759 р. Григорія Савовича призначили на посаду викладача поетики Харківського колегіуму, але викладав він лише один рік. Йому було запропоновано начальством колегіуму стати монахом і отримати можливість в подальшому високий духовний сан. Обурений Сковорода відповів: «Разве вы хотите, чтобы я умножил число фарисеев? Ежте жирно, пейте сладко, одевайтесь мягко и монашествуйте! А Сковорода полагает монашество в жизни нестяжательной, в малодовольстве, воздержанности, в лишении всего ненужного…». Сковорода залишає Харків і на запрошення приятеля деякий час живе у нього у селі Стариці неподалік від Бєлгорода.

1764 р. вирушає до Києва разом з учнем і другом Михайлом Ковалинським. Саме Ковалинський у 1794 р. напише життєпис учителя, яки вперше буде опублікований у журналі «Киевская старина» (1886 р.,Т.XVI).

У 1763-1768 рр. Григорій Савович працював над своїми першими філософськими творами, писав вірші, складав пісні, які майстерно виконував. Йому підкорялись музичні інструменти – скрипка, бандура, гуслі.

Втретє повертається до Харкова Сковорода на посаду викладача катехіну у колегіумі. Скориставшись можливістю, він уперше публічно виклав основні принципи своєї філософії. Коли до епіскопа дійшли чутки про зміст цих лекцій, це стало приводом для вигнання філософа втретє з Харківського колегіуму.

Останній період життя Григорія Савовича, який тривав 25 років, був сповнений матеріальних нестатків і життєвих негараздів. Мандруючи пішки, зупинявся на деякий час у простих людей або у знайомих та друзів. Іноді відвідував бібліотеки, але більшість часу проводив на природі, не відчуваючи гнітючої самоти, самовіддано працюючи над своїми філософськими та літературними творами.

Пішов з життя мислитель 9 листопада 1794 р. (за новим стилем), перебуваючи у селі Іванівці неподалік від Харкова. За заповітом Сковороду поховали не на кладовищі, а на високому пагорбі, поблизу гаю. На могилу було покладено плиту з філософським афоризмом невтомного мандрівника: «Світ ловив мене, але не спіймав».

У творчості Григорія Савовича Сковороди сучасний читач може знайти для себе багато безцінних духовних скарбів. Скористайтесь можливістю Всеукраїнських Сковородинських навчань «Пізнай себе», які крокують Україною з 5 жовтня й присвячені 290-й річниці від дня народження українського генія – завітайте на абонемент художньої літератури, де на вас чекає книжкова виставка «Гідний пам’яті нащадків».