Різдво і Новий рік в Уманському училищі землеробства і садівництва у минулих століттях

Свъжій говоръ, счастливыя лица,

Смъхъ открытый, сердечность въ ръчахъ:

Точно сказки прекрасной страница

Развернулася въ нашихъ стънахъ!..

Р. Леляковъ

Наближаються Різдвяні і новорічні свята, завершується 175 ювілейний рік нашого університету і бібліотеки. На жаль неможливо повернути час і дізнатись, як зустрічали Різдво і Новий рік в Уманському училищі землеробства і садівництва у минулих століттях. Пошук матеріалів триває. Цікаву підказку дала книга: Воздвиженская школа – колыбель трудового братства. 1885–1895 / Н. Неплюев, А. Иванченко, И. Касьяненко, А. Фурсей и др., с предисловием Н. Н. Неплюева. Санкт-Петербург: Паровая скоропечатня Я. И. Либермана, 1895. 181 с.

У XX розділі «Рождество и Новый годъ» читаємо: «Лъто мы проводимъ на лоне природы; больше жизни разсыпано вокругъ, – сонце сіяетъ, цвъты цвътут, птички щебечуть… Зимою-же нашъ лъсъ пустъетъ, ръдъетъ, заваливается сугробами и мы ведемъ комнатный образъ жизни; только во время прогулокъ мы бываемъ на открытомъ воздухъ, остальное же время проходитъ въ занятіяхъ за скамьею. В серединъ занятій наступають зимніе каникулы – мы празднуемъ длинный рядъ рождественских праздниковъ. Праздники эти встръчаются и проводятся у нас очень весело». Так розпочинає свою розповідь вихованець Воздвиженської сільськогосподарської школи Родіон Леляков. Завдяки книзі Мельник Л. Г. «Машина времени» Н. Н. Неплюева (Социально-экономический анализ): монография. Сумы: ИТД «Университетская книга», 2018. – 368 с. з подивом дізналися, що доля Лелякова Родіона Єфимовича після 1900 року пов’язана з сучасною Черкащиною: Уманью, Городищем, де він викладав історію, географію та російську мову. Поки не вдалось дізнатись де саме в Умані працював Родіон Єфимович.

Леляков Родіон Єфимович народився 9 листопада 1875 року у селищі Ямпіль Чернігівської губернії у заможній родині. У 1889 році закінчив народну школу. 1889-1894 рр. – навчався у Воздвиженській чоловічій школі. У 1984 році вперше були надруковані його вірші у газеті «Воскресенская бесіда». У 1895 році у С. Петербурзі вийшла перша збірка віршів «На порозі життя». 1895-1900 рр. Леляков Р. вчителював у Преображенській сільськогосподарській жіночій школі села Воздвиженське.

У 1936-1941 роках викладав в одній з київських шкіл. Потім була евакуація до Москви, де він жив до 1961 року. Помер у 1961 році і був похований на кладовищі у м. Городище Черкаської області. Поки не вдалось дізнатись чому його останнім притулком стало Городище.

Читаємо далі художні замальовки юного Родіона Лелякова: «Вся послъдняя недъля занятій бываетъ особенно жаркимъ временемъ: первое полугодіе до Рождества – оканчивается, учителя стараються закончить свои предметы, каждый день провъряютъ знанія учениковъ и выставляютъ полугодовыя отмътки, – приходится заниматься особенно усиленно». Можливо такий опис схожий на навчальний процес, який відбувався і в Уманському училищі.

На канікулах учні відвідували рідних, а кому було далеко їхати, або сироти, які навчались за державний кошт, залишались в стінах навчального закладу. « Праздникъ въ этомъ году мы проводили нъсколько иначе чъм въ прошлые годы; раньше на Рождество, на Новый годъ и на Крещенье остающіеся въ школъ обыкновенно ъздили въ какое-нибудь ближнее село въ церковь. Теперь же у насъ есть своя церковь и мы собираемся въ ней».

Так само могли розповідати вихованці Уманського училища напередодні 1864 року, бо саме в день святої Марії Магдалини 1863 року був освячений домовий храм училища.

«Школа приняла праздничный видъ – коридоръ былъ ярко освеъщенъ, во всъхъ классныхъ комнатахъ также горъли лампы и свъту было много. Въ столовой еще заранъе убрали длинный стол, составленный изъ нъсколькихъ, рядомъ поставленныхъ столовъ, накрыли его чистой скатертью и поставили красивыя хрустальныя канделябры съ зажженными свечами; этот стол потом стоялъ въ продолженіи свъхъ святокъ… Между прочимъ скажу, что у насъ соблюдаеся обычай приготовлять въ этотъ вечеръ «кутью» и «взваръ».

«Утром на Рождество встали мы довольно рано; начинало уже свътать, по небу потянулись бледныя полоски; было тихо, тепло; вообще день начинался очень хороший. На утреннія молитвы мы обирались при лампе; прочитали молитвы и въ концъ пропъли тропарь празника, – потомъ, поздравивъ друг друга, разошлись».

У ті часи Різдво святкували 25 грудня.

«… Время до самаго Новаго года провели также, как и до Рождества: до обеда занимались своими дълами, а после объда устраивали общее чтеніе, и вечера проводили вместе».

«Новый годъ у нас один из самыхъ веселыхъ зимних праздников; встръчаемъ мы его такъ. Еще заранъе къ этому времени – многіе приготавляютъ стихи, разучиваютъ пьесы (иногда по нъсколько), устраиваютъ репетиціи и 31 декабря вечеромъ бывает длинная, веселая встръча Новаго года; к этому вечеру многія возвращаются изъ отпуска, желая Новый годъ встрътить вмъсъ со своіми друзями».

«…Всъ окна были залиты свътомъ и казались большими яркими пятнами. Изъ них падали на снъгъ до самаго лъса длинные полосы свъта, а за ними пестръли свежіе цвъты… Вскоръ сюда пришли воспитаницы женской школы и вечеръ начался… на середину комнаты передъ публикой вышла кучка товарищей: въ кучкъ этой были не одни пъвцы, – щедровали всъ желающіе щедровать. Одинъ задалъ тонъ и все запъли старинныя вирши.

Ихъ проводили шумними, дружными аплодисментами; щедрівки эти позаимствованы изъ быта ближнихъ селъ, гдъ они поются длиннымъ, длиннымъ напъвомъ, съ припъвомъ после каждой строфы «щедрый вечоръ, добрый вечоръ»…Оканчивается она тъмъ, что щедрующіе поють: «Мы-жъ тебе, пане, не понижаемъ, щедрою кутею поздоровляемъ»… а когда оканчивали, кто нибудь изъ них говорилъ: «вечеръ добрый, несите пирогъ довгій (длинный)…»

Маємо припущення, що так само зустрічали Різдво і Новий рік учні Уманського училища землеробства і садівництва, а ще вони брали активну участь у облаштуванні катка на Верхньому ставі, гірок для катання на санчатах у Царициному саду. Ці розваги дуже полюбляли жителі Умані. Так само у вестибюлі прикрашали велику ялинку, влаштовували новорічний спектакль і запрошували на бал учениць старших класів місцевої жіночої гімназії. У святкових клопотах допомагали родини викладачів. Свято виходило по сімейному добрим. А ще з Умані майбутні агрономи і плодоводи писали новорічні листівки своїм рідним і знайомим. Цікаво, чи зберігаються вони в родинних архівах? Вони мали приблизно такий вигляд.

Опис свят зроблений Родіоном Леляковим віддзеркалює цілу епоху – події, які відбувались в Україні, в схожому навчальному закладі. Через кілька десятків років уродженець Умані, син інспектора Уманського училища землеробства і садівництва Павла Григоровича Анциферова, відомий краєзнавець Микола Павлович Анциферов назве їх культурними гніздами. А нам залишається з повагою і шаною вдивлятись у минуле.

А на наших читачів чекає новорічне диво – вернісаж новорічних листівок з минулого на абонементі художньої літератури.

Наталія Михайлова, провідний бібліотекар