Шовківництво в Уманському училищі землеробства і садівництва
Гортаючи сторінки історії Уманського національного університету садівництва, розумієш, що забута сьогодні галузь народного господарства – шовківництво – вивчалась і розвивалась у минулому, в якійсь мірі, завдяки Уманському училищу землеробства і садівництва.
Все починалось в далекому 1844 році з відкриттям в м. Одесі Головного училища садівництва, де і розпочались перші вигодовування шовкопряда. Сьогодні ми можемо говорити про один з перших посібників, за яким навчались перші вихованці Головного училища садівництва.
Микола Олексійович Райко (1794 – 12.01.1854, м. Одеса) – російський офіцер, учасник Визвольної війни Греції 1821-1829 років, підполковник грецької армії, після відставки – спеціаліст з шовківництва. Обравши мирну професію, він мріяв про розвиток шовківництва на Батьківщині. Намагався нести знання для простого люду. У передмові до своєї книги «Руководство к коконоводству» Микола Олексійович пише: «Человъкъ сдълалъ ручными, т.е. умълъ приспособить къ своимъ нуждамъ, лошадь, быка, собаку, курицу, утку и т.п.; равномърно, онъ сдълалъ ручными и шелковичныхъ червей. Всъ другія породы червей съ человъкомъ во враждъ: они, на зло ему, грызутъ плоды, точатъ деревья, и проч.; шелковичный же червь не только никакого вреда никому не дълаетъ, но, напротив, доставляетъ вещество, служащее для самыхъ позволительныхъ прихотей человъческаго рода».
У цій книзі автор згадує засновника Одеського ботанічного саду, на базі якого було відкрито Головне училище садівництва: «…между прочимъ, у г-на Десмета есть превосходые тутовые питомники». (Мова йде про дерева шовковиці)
Книгу супроводжують витончені малюнки:
Про важливість шовківництва у сільському господарстві свідчить те, що до комітету шовківництва «Императорскаго Московскаго Общества Сельскаго Хозяйства» був запрошений директор Головного училища садівництва Домінік Сигизмундович Обнінській. Про це ми дізнались зі звітів «Императорскаго Московскаго Общества Сельскаго Хозяйства» за 1858 рік та за 1859 рік.
У 1859 році відбувся переїзд Головного училища садівництва до м. Умань і викладання шовківництва отримало більш потужний розвиток.
Керували вигодовуванням шовкопряда, розмоткою коконів спершу Іванов (крім прізвища немає відомостей), Лучинський Л.Т. (випускник училища 1852 року), Ланцький Ю.Р. (випускник училища 1881 року), Максимчик В.П. (випускник училища 1889 року), Дерев’янко Г.С. (випускник училища 1889 року).
Спочатку гусінь шовкопряду годували в училищних оранжереях, після того, як виносили з них рослини до саду на весну та літо. Згодом пристосували для цього одну з кімнат невеличкого дерев'яного будиночка. У 1880 році під шовководню було виділено кам’яне приміщення при оранжереї, великі вікна якого дивились на південь. У 1892-1893 роках для вигодовування гусені використовувались навіть класні кімнати училища. У 1894 році було побудовано спеціальне приміщення під червоводню: «Зданіе червоводни длиною 10 саж., шириною 5 саж., при высоте стънъ до 5 аршинъ, на каменномъ фундаментъ и цоколъ, высотою въ ½ аршина. Стъны устроены из дубовыхъ столбовъ, установленныхъ на дубовой обвязкъ; промежутки межде столами забраны колотыми дровами, между которыми плотно уложены глиносоломенные вальки. Стъны изнутри и снаружи оштукатурены и побълены известью. Крыша гонтовая, окрашена челядью на маслъ, двухскатная, съ выступомъ надъ задними сънями и съ 3-мя фронтонами. Порстройка содержит въ себе: 2 съней, 2 комнаты для выкормки червей, 1 комнату для размотки коконовъ и для музея, 2 комнаты для гренажа и микроскопированія грены, а также и для небольшой лабораторіи, 1 комнату для зимовки грены, 1 подвалъ для храненія шелковичного листа и 1 просторный чердакъ для храненія въ зимне время снарядовъ и приборовъ по червекормленію, а также и для просушки мокрого (отъ дождя) шелковичнаго листа». Такий опис був зроблений Дерев’янко Г.С. у 1897 році.
Для успішної роботи шовководі треба було мати у достатній кількості сировину для годівлі шовкопряда. У нагоді була книга М. Шаврова «Шелковица, ея разведеніе и пользованіе ею». На 199 сторінці ми бачимо посилання: «Обученіе тутоводству. 182. Ознакомиться съ разведеніемъ шелковицы можно при учебныхъ заведеніяхъ Харьковскомъ и Уманскомъ, при которыхъ ведется преподаваніе шелководства».
У 1907 році шовководню очолив І.І. Корабльов. У звіті за 1913 рік «Пчеловодство и шелководство при Уманскомъ Среднемъ Училищъ Садоводства и Земледълія», який був надрукований в Умані «Типографія «Польза» И. Цейтлина в Пассажъ
18 лютого 1885 року почав своє існування «Комитетъ Шелководства Императорскаго Общества сельскаго хозяйства южной Россіи» – «на основаніи устава, дающаго Обществу, въ присутствіи 25 членовъ, дълать постановленія, не предусмотрънныя уставомъ, составить Комитетъ из членовъ Общества, съ правомъ приглашать спеціалистовъ для обсужденія мъръ къ развитію шелководства на югъ Россіи, о чем и довести до свъдънія г. Начальника края». До складу комітету шовківництва станом на 1 січня 1911 року увійшли «Кораблевъ И.И. – Умань» та «Максимчикъ В.П. – Умань». Про це нам розповідає видання:
На 206 сторінці читаємо: «Снабженіе населенія греной. Для компаніи 1910 года, грена была заготовлена Уманскимъ среднимъ училищем садоводства и земледълія въ количествъ 2.800 зол.»
На 211 сторінці: «Курсы по шелководству. Въ отчетномъ году устроены были спеціальне курсы по шелководству и пчеловодству при Уманскомъ среднемъ училище садоводства и земледълія. На эти курсы были командированы, съ пособіемъ отъ Департамента 22 лица, распредълившіяся по губерніямъ слъдующимъ образом: Изъ Бессарабской и Херсонской по 4, из Кіевской и Области Войска Донского – по 3 и изъ Екатеринославской, Таврической, Подольской, Черниговской – по 2. Кромъ того слушали курсы по шелководству и пчеловодству народные учителя, командированные различными ведомствами и учрежденіями, – въ числъ 16 человъкъ. Ежедневно читалось курсистамъ по двъ часовыхъ лекціи: по 6 часовъ въ недълю по шелклводству и сталько-же по пчеловодству; въ послъобъденные часы происходили практическія занятія, заключавшіяся въ веденіи выкормокъ, въ размоткъ шелка, въ занятіяхъ по анатоміи, по микроскопіи, въ приготовленіи біологическихъ коллекцій и проч. Каждый изъ курсистовъ увезъ съ собой имъ изготовленную коллекцію по шелководству. Пдверглись и выдержали экзамены всего 27 лицъ».
Можливо, на фотографіях зображений один з тих вчителів, що витримав іспит в Уманському училищі. Світлини з видання «Бесъды о постановкъ шелководнаго хозяйства Средней Россіи. О Тихомировой»:
У музейній кімнаті зберігається частина особистої бібліотеки І.І. Корабльова, яка була подарована родиною науковця. Всі книги мають печатку власника. На полях деяких книжок помітки Іполита Івановича.
У 1930 році побачила світ книга І.І. Корабльова «Учебник шелководства». Можливо фотографії на сторінках цього підручника зроблені в Умані:
У бібліотеці І.І. Корабльова зберігається книга «С.А. Анучин и Г.Н. Кукин. Шелковая промышленность СССР». У розділі IV «Новые районы шелководства» зазначено: «Новыми районами мы называем их не потому, что там раньше не было совсем шелководства, а потому, что шелководство в указаных районах до войны было развито очень слабо и не получило промышленного значения»…
«В Киевской губ. в1913 году, было роздано 152.000 штук сеянцев и оживлено 363 коробки грены.
Грена получалась с Уманской шелкостанции и частью от Сапожникова (импортная).
При народних училищах было организовано 22 образцово-показательных выкормки и кроме того 2 племенных выкормки: в м.Чернобыле, Радомысльского уезда и в м.Шполе, Звенигородского уезда. С этих выкормок доставлено на Уманскую шелкостанцию для гренажа
І далі наводиться цікавий факт: «В результате в приморье (Дальневосточный край) ввозилась грена самих разнообразных пород и различнах шелкостанций. Так, например в1915 году грена ввезена была из Умани, Кавказа, Японии, Туркестана, Кореи и Московской шелкостанции».
В особистій бібліотеці Корабльова зберігається три видання з шовківництва, вони мають дарчі написи автора відомого вченого Бориса Костянтиновича Гіндце: «Шелководство Южной Бессарабіи. Отчетъ по командировкъ на Югъ Бессарабіи въ 1908 году» (1910), «Шелкопромышленность и Шелководство Швейцаріи» (1914), «Гренажъ и шелководство въ Астрахани» (1916).
Цікаві факти були знайдені у звіті за 1913 рік «Пчеловодство и шелководство при Уманскомъ Среднемъ Училищъ Садоводства и Земледълія».
Мова йде про роль бібліотеки у підготовці народних вчителів на курсах «по плодоводству, огородничеству, шелководству, пчеловодству и технической переработкъ плодовъ и овощей»: «Хотя курсы продолжаются съ 15 мая до 1 іюля, однако слушателямъ предоставляется право принимать участіе въ практическихъ занятіяхъ как до начала курсовъ, такъ и по окончаніи ихъ; равнымъ образомъ, они могут пользоваться библіотекой и учебными пособіями училища, согласно установленнымъ для сего правиламъ».
А у правилах «Десятимъсячныхъ сельско-хозяйственныхъ курсовъ для взрослыхъ крестьянъ при Уманском Среднемъ Училищъ Садоводства и Земледълія» було прописано: «Во время пребыванія на курсах слушатели безвозмездно пользуются библіотекой и учебными пособіями училища. При этомъ они должны бережно относится къ выдаваемымъ имъ предметамъ и обязаны возмъстить училищу стоимость потерянныхъ или испорченныхъ ими предметовъ».
Тих, хто користувався цими виданнями на початку минулого століття давно уже немає на світі, та завдяки їх сумлінності і чемного відношення до книг, сьогодні ми можемо відкривати цікаві сторінки історії.
У музейній кімнаті Наукової бібліотеки діє книжково-ілюстративна виставка «Шовківництво в Уманському училищі землеробства і садівництва».
Наталія Михайлова, провідний бібліотекар
