СЛОВО О ПЛЪКУ ИГОРЕВѢ, ИГОРЯ, СЫНА СВЯТЪСЛАВЛЯ, ВНУКА ОЛЬГОВА (до 835 річниці написання літопису)
«Слово о полку Ігоревім» – видатна пам’ятка давньоруської літератури. Це історична поема, яка складена в кінці XII с. по живих слідах подій. Східнослов’янські народи по праву пишаються геніальним творінням далеких предків – епосом «Слово о полку Ігоревім».
Цей літературно-історичний скарб, як тільки став відомим, відразу ж привернув увагу вчених. Знайшов давній рукопис, в якому було вміщено «Слово о полку Ігоревім», в 1795 році відомий любитель і колекціонер, обер-прокурор Синоду О.І. Мусін-Пушкін. Над рукописом майже 10 років працювали вчені, знавці палеографії, історики. Вони розібрали ряд незрозумілих, «темних» місць, підготували його до видання, переклали російською мовою. Як тільки «Слово о полку Ігоревім» стало відомим, навколо нього почала точитися боротьба думок. Сперечання тривають і дотепер. «Слово» – це пізніша підробка чи стародавній твір? Нехай знавці сперечаються і шукають істину, а ми знову гортатимемо сторінки стародавнього твору…
В основі твору лежать реальні події, добре відомі з літописів періоду Київської Русі, – похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців 1185 року, який закінчився поразкою руського війська.
Незважаючи на те, що твір невеликий, «Слово о полку Ігоревім» відрізняється різноманітністю і багатством змісту. Коротко і стисло відображуються не тільки події невдалого походу на половців новгород-сіверського князя Ігоря в 1185 р., але й розповідається про події княжих міжусобиць, походів і вдалих битв, починаючи з найдавніших часів. І перед читачем постає народна історія, народна епопея, в книжковому викладі талановитого, але невідомого письменника ХІІ століття.
«Слово о полку Ігоревім» є величезної сили художнім узагальненням згаданих подій, яке ґрунтується на глибокому й докладному аналізі суспільного та політичного життя тогочасної Київської Русі. Для держави XII ст. характерною була феодальна роздрібненість, постійна й гостра міжусобна боротьба. Жорстока боротьба точилася десятками років – за «уділ», за владу, за право збирати данину з простолюду. В цій боротьбі князі нерідко зверталися за допомогою до своїх східних сусідів – кочових племен половців. Ослаблені міжусобною боротьбою, роздрібнені князівства не могли протистояти згуртованій силі половців, які почали напади на Русь.
Похід Ігоря описано з величезною поетичною силою, правдиво та реалістично. Хоча історики і досі сперечаються стосовно автора «Слова», вони майже всі переконані, що він безпосередньо брав участь у поході. Цей висновок можна зробити з переконливих і точних описів походу, деталей військового побуту, з того непідробного хвилювання, яким перейнята його розповідь про битви, про героїзм князів та дружинників. Крім того, нетлінний твір демонструє палкий патріотизм автора, життєву мудрість та глибоке розуміння історичної ситуації, яка склалася на той час.
Взагалі автор веде розповідь так, щоб, з одного боку, уславити воїнів Київської Русі за їхній патріотизм, відвагу, мужність, а з другого, – показати, що всі ці чудові якості мало принесуть користі батьківщині, якщо князі не будуть діяти спільно, не об’єднають своїх зусиль у боротьбі проти ворога, за створення сильної, єдиної держави.
Автор твору говорить, що історія не неоднозначна. «Слово» веде читача до думки про трагічні закони історії і про шляхи особистості до прозріння і самоочищення.
На жаль, цей героїчний епос, пройнятий закликом до єднання, миру між братами, в наш час знову став актуальним…
Олена Рудковська, бібліотекар
