Співець душі народної. До 180 - річчя від дня народження Івана Семеновича Нечуя-Левицького
Іван Семенович Нечуй-Левицький – один з найяскравіших талантів української літератури, визначний майстер слова, творець живого і вічного мистецтва.
«На початку XX століття кияни часто могли бачити невисокого сивого старого, який із ціпком у руці надвечір прогулювався Хрещатиком чи милувався схилами Дніпра. І мало хто знав, що це видатний український письменник Іван Нечуй-Левицький…»
Народився Іван Семенович Левицький (Нечуй — літературний псевдонім) 25 листопада 1838 року у мальовничому містечку Стеблів, що біля Корсуня, у родині священика. Перші ази науки хлопчина здобув у батьковій школі, яку той організував для сільських дітей.
Батьківщина Нечуя-Левицького – Черкащина, шевченкова земля, оспівана в думках і піснях. Земля цього краю – поетична і легендарна.
Тому немає нічого дивного в тому, що Іван Семенович через усю свою творчість проніс трепетну любов до свого краю, до його природи і людей. Ця земля визначила тематику більшості його реалістичних та історичних творів, дала майбутніх героїв, звідси він черпав могутній заряд натхнення, якого йому потім вистачило на все життя .
«А зорі так пишно сяяли на синьому небі!
А земля й небо мліли так солодко в теплому повітрі,
що будили сповідання, навіювали якесь щастя,
якийсь спокій на кожну душу і,
здається, були ладні загоїть смертельні рани кожної душі,
а тим більше – душі молодої.»
За півстоліття творчої діяльності І. Нечуй-Левицький написав понад п’ятдесят творів. Серед них – короткі оповідання й епічні повісті, комедії та історичні драми, художньо-етнографічні праці, науково-популярні нариси, літературно-критичні і мовознавчі статті, театральні рецензії. В розвитку української прози письменник відкрив нову яскраву сторінку. Він збагатив художню літературу тематично та ідейно, змалювавши в своїх творах українське село за кріпацтва і після його скасування. Письменник створив численні характери селянства, заробітчан відобразив їхню важку працю та злиденність побуту. З сторінок його повістей і романів перед читачем вперше постають образи української інтелігенції, попівства, чиновництва, польської шляхти та представників суспільного «дна». Повнокровні реалістичні образи, які змалював письменник, його пейзажі і картини життя стали характерною рисою творів його пера.
Панас Мирний порівнював його з великим музикою, що «на чудовій скрипці грає і своєю грою вражає думку і серце».
Кращі здобутки Івана Нечуя-Левицького припадають на 70-80 роки XIX століття. Серед них роман «Хмари», повісті «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка», «Старосвітські батюшки та матушки».
Твори Нечуя-Левицького розкривають значні духовні цінності, без яких немислиме духовне здоров’я особи, народу.
Іван Семенович став реформатором художнього письма, зробивши авторську розповідь своєрідним художнім документом дійсності, яскравим втіленням власних уболівань за долю простої людини.
Абонемент художньої літератури запрошує всіх шанувальників класичної літератури відвідати книжкову виставку
«Світлий геній українського слова»,
присвячену 180-річчю від дня народження Івана Семеновича Нечуя-Левицького.
Олена Рудковська,
бібліотекар абонементу художньої літератури
