Свято дівочої долі
7 грудня православна церква святкує День пам’яті великомучениці Катерини Олександрійської. У народному календарі цей день ще називається Свято дівочої долі, Катерина Жонодавиця, Катеринин день, Катерина Санниця, або просто Катерини. Святій Катерині моляться про хороших наречених, а також про сімейне щастя.
Серед численних жіночих свят, що сповідувалися лише представницями слабкої статі, це свято є найзнаменнішим. Саме в цей день у 305, а за іншими джерелами – у 307 році святу Катерину стратили. За однією версією її колесували, за іншою – відрубали голову.
Дослідники християнських вірувань вважають, що в давнину це було свято дівочої долі, але згодом церква пов’язала його зі святою Катериною («чиста душею» – так перекладається її ім’я з грецької ). Життя Катерини припало на кінець ІІІ – початок ІV століття – період найтяжчих гонінь на християн за часів імператора Максиміліана. Катерина була дочкою грецького царя Ксантоса. Олександрія, де мешкала родина царя, вважався тоді справжнім центром наук та мистецтв. Дівчина була здібною і допитливою. Вона вивчала філософію, діалектику, ораторське мистецтво, риторику, була обізнана з творами видатних на той час лікарів, знала чимало мов. Мати Катерини була таємною християнкою. Через неї дівчина познайомилася з християнським ученням, яке справило на неї надзвичайне враження.
Завдяки розуму й обізнаності в багатьох науках Катерина обернула в християнську віру багатьох людей і завжди перемагала в суперечках з язичницькими філософами. Все це разом з рідкісною вродою зробило її надзвичайно гордою, і серед чоловіків вона не знаходила рівного собі. Коли ж підійшла пора виходити заміж, батьки почали шукати для доньки нареченого, але вона й слухати не хотіла ні про кого, і одного разу сказала: «Якщо ви наполягаєте, я вийду заміж. Але знайдіть мені такого юнака, який буде подібний до мене у чотирьох обдаруваннях, якими, як ви запевняєте, я перевищую усіх дівчат. Хай він буде подібний до мене у благородстві, у красі, у багатстві та в розумі; якщо у нього буде відсутній хоча б один цей хист, він не вартий мене».
Довго шукали батьки нареченого для своєї доньки, але все було даремно. За порадою вони звернулися до одного старця, який давно довідався про високі моральні якості Катерини. Ось, що він сказав дівчині: «Знаю тільки одного прекрасного юнака, який, без сумнівів перевершує тебе в усіх обдаруваннях, про які ти казала; краса його перемагає сяйво сонця, премудрість його – це все, що створене живе та неживе; багатства скарбниці його можна роздати всьому світові і від цього воно не зменшиться, а стане більшим, благородство ж його невимовне». Образ цього юнака, змальований старцем, схвилював Катерину настільки, що вона з цього моменту думала тільки про нього та мріяла стати його дружиною.
Благочестивим життям та молитвами Катерина досягла такого стану, що побачила цього прекрасного юнака в чудесному видінні, тобто побачила самого Ісуса Христа. Він подарував їй обручку та сказав: «З цього дня приймаю тебе в наречені, наречені вічні, да не буде у тебе жениха земного віднині».
Сталося так, що заручитись з нею захотів сам імператор Максиміан – язичник, який приїхав до Олександрії та закохався у дівчину. Але Катерина не тільки не зрадила Ісусові, але й привернула в християнство імператрицю, улюбленого полководця імператора з його охоронцями, а також філософів, які прийшли переконати Катерину у перевагах віри язичників. Усі її послідовники прийняли мученицьку смерть. Останньою було жорстоко страчено й саму святу Катерину. Через кілька років християни знайшли останки великомучениці й поховали їх. Місце страти й сьогодні показують в Олександрії туристам. Давні християни цього міста встановили мармурову колону, на якій висікли зображення святої великомучениці. Ця колона і зараз стоїть у монастирі святого Сави Освяченого.
В Україні ставлення до Катерини, як і до інших святих великомучеників, було особливим: довірливим і житейським. Невипадково свято Катерини називають святом дівочої долі. Люди вірили, що при народженні Бог посилає кожному його долю – добру чи лиху. Найчастіше до своєї долі звертаються дівчата, щоб вона нагородила їх щасливим подружнім життям, та жінки, в котрих не зладнався родинний затишок. Тому в народі це свято вважається жіночим днем та пророчим для долі кожної дівчини. Дівчата ворожать, закликають свою долю, а парубки напередодні цього дня повинні постувати, щоб доля дала їм гарну дружину. Дівчатам, які шукають любові, традиції радять сходити до церкви і помолитися. У цей день дівчата ставлять свічки перед образами цієї святої і, щоб не засидітись у дівках, звертаються до святої Катерини словами молитви: «Пресвята Катерино, нареченою на землі стала, нареченою і на небо пішла. І я хочу нареченою стати, пару мати, дітей подружити, онуків дочекатись, правнуків на руках тримати. Подай мені від Бога мою пару, але як п’яниця – протверези, дурний – на розум наверни. Не дай мені ні кривого, ні сліпого, а гарного, як місяць, міцного, як дуб, щоб мене шанував, руку на мене не піднімав, до смерті мене не кинув». Якщо мали на меті когось конкретного, додавали: «Приверни до мене душу раба божого Миколи».
У цей день до сходу сонця дівчата йшли до саду, зрізали гілочку вишні, ставили її у воду й чекали на свято Меланки. Якщо до Меланки гілочка засохне – це поганий знак. Він віщує їй таку долю – цього року не буде весілля. Якщо зацвіте – зацвіте і доля – шлюб цього року буде укладений обов’язково. Чия гілочка розквітне першою – та першою і заміж піде.
Перед будинком молодят 7 грудня клали вивернутий хутром назовні кожух, по якому вони повинні були пройти. Вірили, що цей обряд допомагає уберегти сімейне щастя від лихого ока. Дівчата пекли колобок та катали його по убрусу (рушникові, прикрашеному вишивкою, який був частиною головного убору заміжньої жінки. З одного боку убрусу клали річ улюбленого, а з другого – житній колос. Промовляли:
А ще Катерину називали Санницею, бо саме у цей період активно обкатувався санний шлях першим снігом, який уже не танув. В цей день влаштовували гуляння, каталися на санях, навіть проводили змагання.
На свято Катерини також купалися у сніговій (талій воді ), аби врода цвіла. А ще тулили до грудей віття калини, аби за дівкою не було лихої слави. Зранку незаміжні дівчата зносили вскладчину до однієї з осель продукти – крупу, овочі тощо та готували з них борщ та кашу – вечерю. На спільну трапезу мали право приходити й парубки без запрошень.
Як смеркне, дівчата брали кашу і макогона й шли до воріт. По черзі стукали об ворота макогоном і казали: «Доле, доле! Йди до мене каші їсти». Потім односили кашу до хати й шли лічити в тину кілки, примовляючи: «Вдівець…, молодець…» Який кілок останній буде, за того дівчина вийде заміж. Після цього йшли під хати слухати. Коли почують «сядь», то та дівчина, що почула це, заміж на протязі року не вийде, а як почує «йди, біжи », то вийде.
За вечерею веселилися, співали пісень, переважно колядкових, у яких згадувалося про долю. Танцювати не можна було, тому що піст. Перед тим як заспівають перші півні (опівночі ), дівчата загортали спільно приготовану вечерю новим рушником і прямували до воріт «закликати долю». По черзі кожна з дівчат влізала на ворота і промовляла, закликаючи долю: «Доле, доле, йди до мене вечеряти!». Якщо у відповідь заспіває півень, значить доля відгукнулася, що пророкує заміжжя та спокійне життя в достатку протягом року. Якщо півень не заспівав, значить доля «оглухла». Тоді дівчина сумувала, проклинаючи долю: «Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя». Найгірше ж було, коли у відповідь зірка з неба падає. Це могло віщувати важку хворобу, негаразди в родині або навіть «згасання долі».
А ще напередодні Катерини дівчата клали під подушку листочки з різних дерев, помічаючи таким чином кількох хлопців. А ще яблуневий листочок – для себе. На ранок дівчина просила найменшого в сім’ї хлопця витягти листочок. Якщо випаде листочок з яблуні, доведеться ще подівувати.
Святу Катерину шанують також як помічницю при пологах. Вона вважалася покровителькою вагітних жінок у Болгарії, звідти це вірування прийшло й на Україну.
Завдяки своїй освіченості та любові до знань Катерина вважається також покровителькою вчителів, освічених людей та науковців. У католицькій традиції свята Катерина є патронесою наук та науковців.
Наталія Чернова, бібліотекар І категорії
