Томас Гарді – знавець душі людської: до 185-річчя від дня народження
Томас Гарді – драматург і романіст, автор віршів і оповідань, який творив у пізньовікторіанську епохи. Письменник робив ухил у бік соціального роману, пронизаного песимізмом, герої його творів не в силах протистояти життєвим обставинам, суспільним звичаям і ударам долі.
– Ви хотіли б що-небудь дізнатися?
– Мабуть, мені хотілося б дізнатися, чому сонце світить однаково і добрим, і злим.
Томас Гарді народився в червні 1840 року в графстві Дорсет. Пращури письменника – дворяни, але збіднілі настільки, що батькові й дідові довелося працювати простими каменотесами. Сім’я, в якій зростали два хлопчики і дві дівчинки, жила в селі Верхній Бокхемптон, і все населення становило півсотні жителів.
Вихованням дітей займалася мати. Жінкою вона була малограмотною, тому вона не хотіла, щоб спадкоємці тягнули жалюгідне існування, і розуміла, що починати слід з хорошої освіти. Томас ходив до церковно-приходської школи і, крім того, за наполяганням матері багато читав. Батьки готували сина до посвяти в духовний сан, але з’ясувалося, що до проповідування душа Харді не лежить.
У 16 років Томас зацікавився архітектурою, і хлопчині дозволили практикуватися на підприємстві в Дорчестері, яке реставрувало старі будівлі. Одночасно Гарді вивчав живопис, грецьку та латинську мови. Перебравшись до Лондона, майбутній письменник закінчив Королівський коледж і влаштувався працювати на фірму Артура Бломфілда, президента Архітектурного об’єднання Школи архітектури. Компанія сина єпископа, яким був сер Бломфілд, спеціалізувалася на відновленні церков та інших релігійних споруд.
Повернувшись у Дорчестер самостійним архітектором, Гарді планував зайнятися реставрацією, але водночас почав робити перші кроки в літературі. Перший роман Томаса «Бідняк і леді» так і не дійшов до нащадків. Автор знищив рукопис, після того як отримав відмову видавця в публікації. Щоб не розчаруватися в оцінці таланту надалі, письменник опублікував анонімно наступну роботу – «Відчайдушні засоби». Про Томаса Гарді, як про письменника, дізналися після виходу роману «Подалі від шаленої юрми».
Коли Гарді мав достатньо коштів, то він остаточно перебирається в Дорчестер. Там будує за власним проектом будинок, в якому живе зі своєю дружиною Еммою.
З 1887 він почав писати оповідання. Через свої оповідання він ще більше прославляється. Ім’я Томас Гарді стало добре відомим в літературних колах, а лондонські тижневики добре платили за публікації його оповідань. Загалом було видано три збірки його оповідань – «Уессекська розповіді», «Група шляхетних дам» і «Маленькі іронії життя». У 1912 померла його дружина від серцевої недостатності. Гарді, якому в той час було 72, був здоровим, як для свого віку, але він уже кілька років не писав романів, після того, як останні романи були сильно піддані критиці читачів. І він почав писати тільки вірші, в основному про свої взаємини з Еммою, зі своїми рідними та про сільське життя.
Тої ночі, буремної хвищі,
Марив я у хисткому півсні,
Чув, як вітер пронизливо свище
І шибками дзвенить у вікні.
Лист останній на гілці тріпоче
І, мов птиця, влітає в мій дім,
А дерева жаліються ночі,
Що розстались з убранням своїм...
Сухозлітка на руку упала,
А примарилося: це ти
Знов прийшла, як тоді, і сказала,
Що прозріла – нема сліпоти!
Вдруге Гарді одружився в похилому віці з Емілі Флоренс Дагдейл. Письменник познайомився з нею 1905 року, Емілі тоді викладала в жіночій школі. За два роки після смерті Емми Томас зробив пропозицію, і Дагдейл, не злякавшись 40-річної різниці у віці, прийняла її.
У cвоїй творчості Гарді залишився вірним своїм принципам. Четверта і остання збірка його розповідей, яка вийшла друком, називалася «Змінися, людино». Після виходу збірки авторитет Гарді, як особистості й автора зростає. У 1910 він отримав орденом «За заслуги», а в день своєї сімдесят другої річниці – Золоту медаль Королівського літературного суспільства. У 1913 став доктором літератури Кембриджського та Оксфордського університету.
Незадовго до смерті Томаса Гарді висунули на Нобелівську премію з літератури і удостоїли Ордена Заслуг.
Помер Томас Гарді у січні 1928 року в маєтку Макс Гейт. Похорон відбувся 16 січня у Вестмінстерському абатстві. Цікавий факт: тіло Гарді поховано в південній частині храму, а серце – у Стінфорді, в могилі його першої дружини.
Олена Рудковська, бібліотекар ІІ категорії
