Три голодомори України
День пам’яті жертв голодоморів відзначається в кожну четверту суботу листопада. Цього року четверта субота припадає на 27 листопада.
За міжнародно-правовим визначенням Голодомор – це геноцид української нації, скоєний керівництвом Радянського Союзу на чолі з Йосифом Сталіним шляхом штучно створеного масового голоду з метою знищення українців, остаточної ліквідації українського спротиву режиму та намагань українців збудувати самостійну, незалежну від Москви Українську Державу.
Термін «Голодомор» походить від слів «goldъ» і «morъ» і означає «мор, викликаний голодом, страждання від голоду, голодування». Вперше цей термін згадується 17 серпня 1933 у чеському виданні «Večernı́k P.L.», у статті «Hladomor v SSSR».
В Україні термін «Голодомор» вперше вжив Іван Драч у виступі на З’їзді Союзу письменників України влітку 1986 року, а письменник Олексій Мусієнко популяризував його. У 2006 році СБУ оприлюднила близько 5 тисяч документів ГПУ стосовно цього періоду масового голоду і того ж року Верховна рада України прийняла закон, що кваліфікує голод 1932-1933 років як геноцид українського народу. З того часу публічне заперечення Голодомору вважається протиправним.
Кожного року в четверту суботу листопада українці запалюють свічку пам’яті, що символізує згаслі життя мільйонів жертв трьох голодоморів, спровокованих і здійснених тоталітарним режимом колишнього Радянського Союзу. Здається, полум’я свічі вихоплює з небуття обличчя молодих, старих, зовсім юних, дитячих обличь, які дивляться прямо нам в очі: «Як ви живете, ті, що після нас, можливо, потомки, можливо, чужі люди, бо ми вмерли, не зоставивши після себе продовження?».
Я бачу очі моєї бабусі, яка дитиною пережила Голодомор 1932-1933 років, врятована своєю мамою, моєю прабабусею. Вона міняла речі на хліб в сусідньому селі, куди ходила через поле суворими зимовими ночами і отримала застуду, що добила її. А моя бабуся ще довго пам’ятала і плакала, згадуючи як малою несвідомою дитиною їла крихти, що віддавала їй її вже хвора мама, моя прабабуся Оля, намагаючись врятувати своє дитя. Бабуся все життя пам’ятала очі своєї мами, що помирала і благала Бога, щоб та жила.
Скільки їх, цих обличь, цих очей? Скільки таких історій? Скільки сімей втратили своїх дорогих людей? Скільки свічок палає у вікнах суботніми листопадовими вечорами? Мільйони!..
У ХХ столітті українці пережили три голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 років. Три голодомори, три страшних періоди втрат, горя і знищення українців. І в цьому році маємо дві сумні роковини: 100 років з початку голоду 1921-1923 років та 75 років від голоду 1946-1947 років.
Тисячі документів, свідчень і наша пам’ять повертають нас у ті роки. Як боляче даються ці кроки у минуле, торкаючись людських трагедій та зникнення цілих поколінь.
КРОК 1-ИЙ: 1921-1923 РОКИ
Моя бабуся ще не народилася. І то добре: за деякими оцінками Україна втратила від 1,5 до 3 млн. населення, у тому числі 70% новонароджених дітей. Вдумайтесь! 70 відсотків! Особливо болісним цей голод був для дітей. До 20 мільйонів дітей страждали від голоду в Україні. Нерідко вони зилишались сиротами за живих батьків. Зневірившись, матері залишали дітей в притулках або просто на вулицях.
А призвело до цього не лише післявоєнна розруха і неврожай, спричинений посухою 1921 року. Більшовики боялись послабити свою диктатуру, тому надавали перевагу забезпеченню харчами робітничого класу, який був більш згуртованим. Україна, яка мала багато селянського населення, залишилась без допомоги. Її отримували поволзькі селяни і біженці з Поволжя, нерідко за рахунок України.
Існувала ще одна причина голодомору 1921-1923 років. Це були перші спроби режиму придушити повстанський рух в українському селі за допомогою терору голодом, вважаючи, що він здолає селян краще, ніж каральні експедиції.
КРОК 2-Й: 1932-1933 РОКИ
Найстрашнішим і найжорстокішим був голод 1932-1933 років, коли Україна втратила понад 7 мільйонів своїх синів і дочок.
Голодомор в Україні 1932-1933 років не був випадковим явищем. «Смерть через голод» стала наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом. Він став покаранням українців за їхній спротив колективізації сільського господарства і небажання перебувати під владою Росії.
Сталін боявся втратити Україну як ресурс, без якого побудова могутньої індустріальної імперії, здатної завоювати світ, залишалася б тільки мрією.
Перетворивши Україну на територію масового голоду, режим перекрив всі шляхи до порятунку. 22,4 мільйони людей було фізично заблоковано в межах території Голодомору.
Пік Голодомору припав на весну 1933 року. В Україні від голоду щохвилини вмирало 17 людей, 1 400 – щогодини, понад 30 тисяч – щодня...
Голодомор в Україні став соціально-гуманітарною катастрофою глобального масштабу.
Наслідком злочину геноциду, окрім фізичного вбивства мільйонів людей, стало руйнування традиційного українського устрою життя. Голод став зброєю масового біологічного знищення українців, на довгі десятиліття порушив генетичний фонд народу, призвів до морально-психологічних змін у свідомості українців. Традиційна культура та народні звичаї зазнали деформації. Голодомор повністю змінив звичний порядок господарювання на селі. На десятки років українські селяни були зведені до становища безправних колгоспників, позбавлених паспортів та пенсій.
КРОК 3-Й: 1946-1947 РОКИ
Голод 1946-1947 рр., тривалий час замовчувався і повоєнний період часто зображався як суцільний трудовий ентузіазм народу у відбудові країни. Не згадувались муки і поневіряння хліборобів у повоєнні роки. Головним чином, голод був спровокований прорахунками держави у веденні сільського господарства: економічно не обґрунтовані плани, низький рівень агротехніки. Наприклад, сівба озимих не була проведена в оптимальні строки, добрива під посіви не вносилися, що поряд з несприятливими погодними умовами призвело до значного зниження врожайності. Більш того, з низького урожаю було вилучено 56% на користь держави, у багатьох колгоспах було вилучено майже все. Подібне важке становище виникало і у тваринництві, часто через слабку кормову базу.
Липневий пленум ЦК КП(б)У розглянув проблему врожаю та хлібозаготівель. Дивним і злочинним виглядає те, що замість розробки дієвих заходів допомоги селянам, головну увагу зосередили на хлібозаготівлях. Від селян вимагали безумовного виконання плану хлібозаготівель, не зважаючи на умови, що склались. Всі сили були зосередженні на вилучення зерна, а не на допомогу і порятунок селян. Більш того, від селян вимагалось повернути борги за насіннєві, продовольчі та фуражні позики. Гаслом компанії було «Боротьба за хліб – це боротьба за соціалізм». І в цій «боротьбі» гинули українці.
Моя бабуся згадувала, що, коли вона вчителювала в селі, на уроках сиділи учні, пухлі від голоду. А в цей час у переможену Німеччину відвантажувались вагони збіжжя, чи то на допомогу населенню, чи то на експорт.
Надворі кінець листопаду, сумна похмурість коротких днів, четверта субота. Темніє… На вікнах мерехтять свічки пам’яті. Запалимо їх і ми, долаючи полум’ям пам’яті всі кроки, всі роки і весь Всесвіт до «всіх мертвих і ненароджених» у ті страшні роки.
Колектив бібліотеки Уманського національного університету садівництва долучається до вшанування жерт Голодомору...
Вікторія Гейко-Черних, бібліотекар ІІ категорії
