У пам’яті навічно

День Перемоги – світле та радісне свято. Водночас це тяжкі спогади у тих, хто на своїх плечах виніс тягар війни, вистояв і пережив роки лихоліття.

Кажуть, що у війни не жіноче обличчя, і це правда – всі війни розпочинали чоловіки. Та коли приходив ворог на рідну землю, то ставали жінки поряд із братами своїми, чоловіками і батьками. Так було і в 1941 році, коли насунувся на Україну коричневий морок німецького фашизму. Зрілі жінки та ще зовсім юні дівчата замість ситцевих суконь і легеньких босоніжок, одягли у червні 41-го грубі шенелі та важкі солдатські чоботи і пішли на фронт. Змінивши мирні, суто жіночі професії і заняття на військові, вони не поступалися чоловікам у мужності, героїзмі та вмінні воювати і командувати.

Жіноча частина нашого народу винесла на своїх плечах всі тяготи Великої війни.

Жінки були на лінії фронту: медиками, льотчицями, снайперами, в частинах ППО, зв’язковими, розвідницями, водіями, служили в піхоті, активно брали участь у підпіллі, у партизанському русі. Оволодівши майже всіма військовими спеціальностями несли військову службу у всіх родах військ Збройних Сил.

Вони дали нам приклад величезної духовної сили, самовідданості і любові до Батьківщини. Їх подвиг ніколи не буде забутий в серцях наших дітей і онуків. Низько вклоняємось та складаємо жінкам-воїнам глибоку шану.

В читальній залі періодичних видань діє тематична виставка «У пам’яті навічно». Запрошуємо до перегляду.

Людмила Брижатюк,
бібліотекар I категорії