-= Меню =-

Уманський період у житті і науковій діяльності першого інспектора училища землеробства і садівництва Павла Григоровича Анциферова

Павел Григорович Анциферов (27.06.1851–18. 11.1891) дійсний статський радник, перший інспектор Уманського училища землеробства і садівництва.

Його батько Григорій Іванович Анциферов (1804-1873) був «офіцерським сином», з 1818 року працював в Архангельську у якості корабельного майстра.

Григорій Іванович мав дворянський титул. Довгий час був Радником Правління Північного округу корабельних лісів. Його посада мала назву «ротмайстер» – доглядач за лісом. До його обов’язків входив пошук лісових масивів придатних для кораблебудування. Коли дерев’яне кораблебудування було припинене (1843) Г.І. Анциферов був обраний мировим суддею міста Холмогори, тепер це селище, а до 1925 року місто на березі Північної Двіни. Дослужив до чина колежського радника.

Мати, Єлизавета Павлівна, була дочкою архангельського моряка Павла Віхляєва.

У родині Анциферових була ще дочка, Юлія Григорівна (1831-1894), яка стала дружиною Михайла Івановича Сібірцева (1822-1912), настоятеля кафедрального Свято-Троіцького собору.

   

Павел Анциферов після закінчення гімназії у м. Холмогори 1868 року їде здобувати вищу освіту до Санкт-Петербургу. У 1873 році отримує диплом Землеробського інституту і направлення на посаду викладача тваринництва в Уманському училищі землеробства і садівництва.

До Умані Павел Григорович вирушає разом з молодою дружиною Катериною Максимівною (1858 – 1933). Катерина Максимівна  народилась у родині тверського селянина, отримала гарну домашню освіту. Була професійною піаністкою і давала уроки музики.

 

Разом з родиною Анциферових до Умані приїхав, також за направленням, товариш Павла Григоровича по інституту Дмитро Семенович Леванда з дружиною Марією Максимівною, яка була рідною сестрою Катерини Максимівни Анциферової.

Два товариша, одночасно розпочали педагогічний та науковий шлях і синхронно піднімались кар’єрними сходинками. Павел Григорович викладав тваринництво, Дмитро Семенович – рахівництво.

У 1878 році термін навчання в училищі збільшився до шести років і була введена посада інспектора училища, яка у призмі сучасності  відповідала посаді заступника директора (тепер проректора) з навчально-виховної роботи. Павел Григорович став першим інспектором училища. За зразкове виконання службових обов’язків Анциферов П.Г. отримав орден Святого Станіслава  II ступеня.

Ось як згадує про уманський період життя родини Анциферових син подружжя Микола Павлович, який народився в Умані і згодом став відомим істориком, культурологом, краєзнавцем:

«Мои родители были страстно привязаны к чудесной Софиевке. В ней протекла значительная часть их жизни. Как мало я знал о ней! Мне только известно, что они были счастливы, и только одна тень омрачала их: у них не было детей. С появлением на свет меня они уже недолго прожили в Софиевке. Папа был переведен в Никитский сад, когда мне исполнилось два года».

У 1891 році Павел Григорович  займає посаду директора Нікітського ботанічного саду і за сумісництвом директора училища садівництва і виноробства. Лише за спогадами сина ми можемо уявити собі образ науковця, керівника, бо інших документальних свідчень немає.

    

«Образ отца — всегда ясный, тихий, иногда печальный. Никогда я не видел его не только сердитым, но даже хмурым или раздраженным, никогда не слышал повышенного голоса. Всюду, где он появлялся, его встречали приветливые лица, стихали споры, усмирялось раздраженное возбуждение. При мне не было ни одной ссоры между отцом и матерью. Я утверждаю это с полной уверенностью. Малейшая раздраженная интонация навсегда болезненно врезалась бы в мою память. Я живо вспоминаю одно разногласие между моими родителями. К нам приехал погостить мамин брат, дядя Вася. Он забавлял меня, подражая криками слону. Изображая зверинец, он от лица сторожа употребил какое-то малоцензурное слово, которое я сейчас же подхватил. Мама меня остановила. Я снова повторил. На меня накатил дух своеволия. Тогда мама встала, молча, взяла меня за руку и увела в спальню. Там она закрыла ставни (был еще день) и, оставив меня в полутьме, ушла. Меня очень редко наказывали и, конечно, эта кара потрясла меня. Я чувствовал себя в отчаянии от обиды и одиночества. Вдруг раскрылась дверь, вошел папа — он подошел ко мне и, не говоря ни слова, сел рядом на подоконнике. Я прижался к нему, и мы сидели так, пока мама не позвала меня.

Папин поступок был то, что называется непедагогичным. Но я-то знаю, что никакого подрыва авторитета мамы не произошло, но к отцу у меня усилилось какое-то особое чувство доверчивости.

...К папе приходили учителя, ученики нашего училища, татары из деревни Никиты, рабочие Никитского сада, случайные просители. Папа выслушивал всех: соглашался, возражал, отказывал, давал советы, давал деньги. Всегда внимательный и спокойный. Таким же он был во время обходов Никитского сада, оранжерей, питомников. К нему очень охотно подходили, и папа, всегда такой же внимательный и спокойный, давал советы и приказания. Конечно, в моем детском сознании он не мог не казаться повелителем этого мира, а для меня этот мир тогда был вселенной. За ним ничто реально не существовало».

У 1897 році Павел Григорович важко захворів, діагноз був страшний – онкологія. Дружина і син супроводжували його до Німеччини. Кількома рядками Микола Павлович описав трагедію родини.

«Когда в 1897 году мой отец заболел, мы выехали  всей семьей за границу для его лечения. Проездом останавливались у родных  в Софиевке. И на возвратном пути мы снова задержались  на моей родине. Здесь, в том доме, где я родился, умер папа».

Це відбувалось у директорському будинку, де жила родина директора училища Дмитра Семеновича Леванди. Поховали Павла Григоровича на цвинтарі Софіївської слобідки, за кілька сот метрів від училища.

В Умані з повагою ставились відомого  педагога і керівника. Вшановуючи його пам'ять в Уманському училищі землеробства і садівництва створили «фонд помощи имени бывшего инспектора училища П.Г.Анцыферова с процентов капитала, собранного должностными лицами и бывшими учениками Уманского училища».

         

У музейній кімнаті університетської бібліотеки зберігається книга Густава Єгера «Микроскопический миръ» з особистої бібліотеки  Павла Григоровича. Для наших сучасників цікавою є копія конспекту «Сельскохозяйственная Зоологія. Лекціи, читання въ Петровско-Разумовской С/Х и Л. Академіи профессоромъ К.Э. Линдерманомъ. 1881-1882 г.» Копія зроблена з конспекту П.Г.Анциферова іншою людиною і видана «Изд. Блекъ». Для історіографів цікавою залишається  праця П.Анциферова «Крупный рогатый скотъ при практическомъ хозяйствъ Уманского  училища земледълія и садоводства». Пасіка уманського училища починалась з анциферовських вуликів, тому викликає цікавість підшивка журналів «Русскій пчеловодный листокъ» за 1887 рік. Це видання належало Павлу Григоровичу, про що свідчить його особистий підпис та нотатки на полях журналу.

У складні часи лихоліть та масових репресій ці книги дбайливо зберігали працівники бібліотеки.

Чого не скажеш про родину Анциферових.

 

У 1936 році, відчуваючи загрозу арешту з боку тодішньої державної влади, Микола Павлович Анциферов таємно приїжджає до Умані. 

«Прошло много, много лет. Исполнилось 40 лет после кончины моего отца. Я посетил Софиевку с женой Софией Александровной. Тот образ парка, который с детских лет жил в моей душе и казался таким прекрасным, вполне устоял перед реальностью... Посетили мы и дом моего детства. Там размещалась канцелярия училища. На сельском кладбище в буйно разросшейся траве мы нашли и могилу моего отца. Обелиск из черного лабрадора был сброшен. Но цоколь остался на своем месте. На нем сохранилась и надмогильная надпись».

Після закриття кладовищ у 1986 році могила Павла Григоровича Анциферова була остаточно втрачена. Перша невдала спроба її відшукати на прохання правнучки Тетяни Миколаївни Камендровської припадає на 1996 рік. Та у 2012 році випадково був знайдений цоколь пам’ятника. Після з’ясування у відповідних інстанціях, було вирішено питання збереження пам’яті  колишнього інспектора Уманського училища землеробства і садівництва Павла Григоровича Анциферова у формі кенотафа. (Кенотаф – символічна могила, в якій немає небіжчика.)

   

За підтримки керівництва Уманського національного університету садівництва навесні 2013 року ініціативна група разом з студентами факультету лісового і садово-паркового господарства, робітниками господарської частини було перенесли і встановили між віковими кримськими соснами знайдену частину пам’ятника.

Читачі нашої бібліотеки можуть дізнатись багато цікавого про родину Анциферових і не тільки з книг уродженця Умані Олександра Головцова. У книзі «Дом над парком» є сторінки присвячені Павлу Григоровичу Анциферову, а книга «Феномен Анциферова», присвячена Миколі Павловичу Анциферову та 400-літтю першої згадки про місто Умань.

   

В музейній кімнаті бібліотеки розгорнута книжкова виставка, присвячена пам’яті Павла Григоровича Анциферова. Запрошуємо всіх, хто цікавиться історією нашого навчального закладу, перегорнути сторінки родинного часопису Анциферових.

Наталія Михайлова, провідний бібліотекар

Останні новини Наукової бібліотеки


  • 16.07.2021 16 липня в Україні відзначають День бухгалтера – професійне свято бухгалтерів та аудиторів

  • 08.07.2021 Віртуальна виставка до Дня родини в Україні «Є цінності святі – любов, життя, родина»