В бібліотеці відбувся історичний екскурс до Дня пам’яті жертв Голодоморів

«Ні! Мовчати не буду! Хай знають народи —

В тридцять третьому голодом вбили на сході

Українців, нащадків козацького роду.

Світ знущання такого не бачив ще зроду.

Чорноземи хлібами пишались одвічно,

Чому з голоду люди вмирали трагічно,

Українські степи вкрили братські могили,

Лютим голодом смерть цілі села косила...»

Марія Яновська

В українській історії є сторінки, які дуже боляче згадувати, але їх неможливо забути... Голодомор – не історична давнина, а глибока рана, яка пронизує пам’ять його очевидців та сучасне покоління. Українцям понад пів століття забороняли згадувати моторошні події Голодоморів – радянська влада робила все, щоб знищити будь-які свідчення і жорстоко карала тих, хто згадував. Пам’ять про Голодомор зберігали в невротичному ставленні до їжі і до продовольчих запасів, у секретних розмовах зі старшими родичами, чиї оповіді звучали як дуже страшні казки. Але врешті очевидці Голодомору дожили до української Незалежності, залишивши нам свої свідчення.

28 листопада в бібліотеці Уманського національного університету садівництва відбувся історичний екскурс «Не згасне в серці пам’яті  свіча» з нагоди Дня пам’яті жертв Голодоморів в Україні.

Здобувачі освіти університету долучилися до обговорення питань про особливості розслідування геноциду, відповідальних за геноцид та притягнення до кримінальної відповідальності, визнання Голодомору як геноциду українського народу на міжнародному рівні. Під час екскурсу була надана інформація про найновіші історичні дослідження проблеми, присутні познайомилися з діяльністю Українського інституту національної пам’яті та музею Голодомору. Хвилиною мовчання було вшановано пам’ять про мільйони невинно втрачених життів.

Звернення до трагічних сторінок історії України робить нас сильнішими, допомагає кожному збагнути, хто ми є насправді, визначитися з тим, яким шляхом іти далі, як залишитися справжнім патріотом своєї неньки-України, як не зрадити своїм предкам, які пожертвували своє життя за нас, як не бути осторонь нині, коли доля України знову залежить від кожного з нас.

Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія тих років все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією.

Наталія  Олейніченко, заступник директора бібліотеки