-= Меню =-

В світлі Лесіного слова

Ти йшла проти бурі,
Мірялась силою з нею,
Проти надії надіялась ти…

 

Народилася Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) 25 лютого 1871 р. у місті Звягелі (Новгород-Волинський) в родині небагатих дворян – українських інтелігентів. Батько, Петро Антонович Косач, –високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. Мати – українська письменниця Олена Пчілка. Дядько – відомий громадський і політичний діяч Михайло Драгоманов. Леся Українка виховувалась в літературному оточенні родини Косачів, Лисенків, Старицьких. Дитинство Лесі проходило серед мальовничої волинської природи. Незабаром її батьки переїхали до м. Луцька, а потім у село Колодяжне. Дівчинка жила серед селянських дітей, від них дізналася про несправедливість життя, тяжкий труд і нескінченну бідність. Від дітей чула живу мову народу. Ще дитиною зрозуміла, що таке соціальна прірва.

Дитинство майбутньої поетеси зіпсувала тяжка хвороба. Музично обдарована дитина змушена була відмовитись від улюбленого заняття в часи дозвілля. Через хворобу не ходила до школи, вчилася вдома. Спочатку її навчали батьки та приватні викладачі, а потім вона набувала знань самостійно і стала однією з найосвіченіших жінок України. Леся Україна багато читала. Вона досконало знала українську, російську, польську, французьку, німецьку, англійську, італійську, латинську та грецьку мови. Досконале знання мов дало змогу Лесі Петрівні ознайомитись з багатьма творами світової літератури в оригіналі. Вона перекладала твори Міцкевича, Гюго, Гейне, Байрона, Гауптмана, Франка, Гоголя, Шевченка.

Добре зналася в історії. У дев’ятнадцять років вона написала для молодших сестер підручник «Стародавня історія східних народів».

Перший вірш «Надія» Леся Українка написала 1880 р., коли її було всього 9 років. У 1884 р. в пресі з’явився вірш «Конвалія», підписаний ім’ям «Леся Українка». Так розпочалася літературна діяльність поетеси.

«Як я люблю оці години праці»

Праця поета різниця від іншої праці. Вона вимагає натхнення, настрою. І твориться поетесі найкраще вночі, коли змовкає денний гамір і все навколишнє обгортає синя блакить. Тоді забуваєш про час, забуваєш про можливе безсоння. Тоді наступає «божественне божевілля», як писала в одному листі Леся Українка, характеризуючи той стан душі, коли мозок, вся істота віддає людям свої творчі скарби.

У вірші «Як я люблю оці години праці» Леся Петрівна висловлює думку про те, що праця справжнього поета важка, виснажуючи, але і мука, і безсилля після неї – солодкі, бо в праці тій, у творчості натхнення – щастя й призначення життя поета.

Як я люблю оці години праці,
Коли усе навколо затиха
Під владою чаруючої ночі,
А тільки я одна, неподоланна,
Врочистую одправу починаю
Перед моїм незримим олтарем.
Летять хвилини я не прислухаюсь.
Ось північ вдарила найкращий праці час,
Так дзвінко вдарила, що стрепенулась тиша
І швидше у руках забігало перо.
Години йдуть куди вони спішаться?
Мені осіння ніч короткою здається…

«Лісова пісня»

Кохання - як вода, - плавке та бистре,
рве, грає, пестить, затягає й топить.
Де пал - воно кипить, а стріне холод -
стає мов камінь. От моє кохання…

«Лісова пісня» – один з найвизначніших творів української поетеси. В її драмі-феєрії діють міфічні істоти, про яких в народі складено безліч казок. Тут мавка і русалка, лісовик і перелесник, водяник і потерчата. Це казкові образи, в яких народ втілював свої первісні уявлення про таємничі сили природи. Народ уявляв собі ці сили в образах, подібних до людей, наділених людською мовою, окремими людськими почуттями, а крім того, – силою над вогнем, водою, хворобами тощо. Використавши народні повір’я про людиноподібні сили природи, зокрема лісової, Леся Українка написала художній твір, в якому поставила ці сили в безпосередні стосунки з живими людьми.  

«Стояла я і слухала весну»

Красою молодості, бажанням жити повним життям, всіма почуттями й радощами, прожити весну так, як мріялось про неї, пройняті ліричні поезії Лесі Українки. Треба вміти бачити й відчувати красу природи й людського життя в усіх проявах, як слухала весну поетеса. Ту весну, яка у кожної людини буває раз у житті. Свою весну, не схожу на весну інших. Вміння відчути у пташиному щебеті, у дзюркотінні струмків, у гомоні світань і присмерків, у шелесті весняного лісу, співзвучні власним почуттям, відзначає поезія «Стояла я і слухала весну».

 Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То
знов таємно-тихо шепотіла.
Вона мені співала про любов,
Про
молодощі, радощі, надії,
Вона
мені переспівала знов
Те, що давно
мені співали мрії.

«До мого фортепяно»

Навесні 1890 р. Лесі Українці через хворобу довелося надовго попрощатися з грою на фортепіано. Проте музична натура поетеси не могла цілком змиритися з таким суворим вироком її безталанної і вона ще не раз зверталася до фортепіано, свого «давнього друга».

Мій давній друже! Мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать думки, веселі і сумні
Коли я смуток свій на струни клала,
З’являлась ціла зграя красних мрій,
Веселкою моя надія грала,
Далеко линув думок легкий рій.

 Прощання з фортепіано – тяжкий удар для дівчини. Адже вона йому, як вірному, ніби живому, другові довіряла всі свої сумніви й надії, все, що могла висловити тільки мовою музики.

 «Слово, чому ти не твердая криця»

«Слово, чому ти не твердая криця» – вірш Лесі Українки, яка домоглася показати і висвітлити крик полум’яний, заклик до боротьби за соціальне й національне визволення трудящих, за інтернаціональне єднання в цій боротьбі.

Особливе місце в творчій біографії Лесі Українки займає фольклор. Починаючи з дитячих вражень (поема в народному дусі «Русалка) і закінчуючи останньою казкою «Про велета», він органічно входить у поетичний світ письменниці. Вона записує з уст селян обряди, пісні, думи, балади, казки. Вже на початку 90-х рр. Леся Українка друкує в «Житті і слові» підбірку «Купала на Волині». Широтою інтересів відзначається рукописний зошит пісень із села Колодяжне, куди ввійшли веснянки, колядки, весільні, родинно-побутові, жниварські та ліричні пісні.

До золотого фонду вітчизняної та світової літератури увійшли драматичні поеми Лесі Українки «Одержима», «Кассандра», «Камінний господар», «Оргія», «Бояриня», в яких письменниця підносить ідею свободи особи та свободи суспільної.

      

19 липня 1913 року в Сурамі (Грузія) скінчився життєвий шлях геніальної українки. Вона пішла, але залишила народові свою чисту, світлу зброю – своє чисте й світле слово.

Олена Рудковська, бібліотекар ІІ категорії 

Останні новини Наукової бібліотеки