В світлі Лесиного слова

Ти йшла проти бурі,

Народилася Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) 25 лютого 1871 р. у місті Звягелі (Новгород-Волинський) в родині небагатих дворян – українських інтелігентів. Батько, Петро Антонович Косач, –високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. Мати – українська письменниця Олена Пчілка. Дядько – відомий громадський і політичний діяч Михайло Драгоманов. Леся Українка виховувалась в літературному оточенні родини Косачів, Лисенків, Старицьких. Дитинство Лесі проходило серед мальовничої волинської природи. Незабаром її батьки переїхали до м. Луцька, а потім у село Колодяжне. Дівчинка жила серед селянських дітей, від них дізналася про несправедливість життя, тяжкий труд і нескінченну бідність. Від дітей чула живу мову народу. Ще дитиною зрозуміла, що таке соціальна прірва.

Дитинство майбутньої поетеси зіпсувала тяжка хвороба. Музично обдарована дитина змушена була відмовитись від улюбленого заняття в часи дозвілля. Через хворобу не ходила до школи, вчилася вдома. Спочатку її навчали батьки та приватні викладачі, а потім вона набувала знань самостійно і стала однією з найосвіченіших жінок України. Леся Україна багато читала. Вона досконало знала українську, російську, польську, французьку, німецьку, англійську, італійську, латинську та грецьку мови. Досконале знання мов дало змогу Лесі Петрівні ознайомитись з багатьма творами світової літератури в оригіналі. Вона перекладала твори Міцкевича, Гюго, Гейне, Байрона, Гауптмана, Франка, Гоголя, Шевченка.

Добре зналася в історії. У дев’ятнадцять років вона написала для молодших сестер підручник «Стародавня історія східних народів».

Перший вірш «Надія» Леся Українка написала 1880 р., коли її було всього 9 років. У 1884 р. в пресі з’явився вірш «Конвалія», підписаний ім’ям «Леся Українка». Так розпочалася літературна діяльність поетеси.

«Як я люблю оці години праці»

Праця поета різниця від іншої праці. Вона вимагає натхнення, настрою. І твориться поетесі найкраще вночі, коли змовкає денний гамір і все навколишнє обгортає синя блакить. Тоді забуваєш про час, забуваєш про можливе безсоння. Тоді наступає «божественне божевілля», як писала в одному листі Леся Українка, характеризуючи той стан душі, коли мозок, вся істота віддає людям свої творчі скарби.

У вірші «Як я люблю оці години праці» Леся Петрівна висловлює думку про те, що праця справжнього поета важка, виснажуючи, але і мука, і безсилля після неї – солодкі, бо в праці тій, у творчості натхнення – щастя й призначення життя поета.

«Лісова пісня»

«Лісова пісня» – один з найвизначніших творів української поетеси. В її драмі-феєрії діють міфічні істоти, про яких в народі складено безліч казок. Тут мавка і русалка, лісовик і перелесник, водяник і потерчата. Це казкові образи, в яких народ втілював свої первісні уявлення про таємничі сили природи. Народ уявляв собі ці сили в образах, подібних до людей, наділених людською мовою, окремими людськими почуттями, а крім того, – силою над вогнем, водою, хворобами тощо. Використавши народні повір’я про людиноподібні сили природи, зокрема лісової, Леся Українка написала художній твір, в якому поставила ці сили в безпосередні стосунки з живими людьми.  

«Стояла я і слухала весну»

Красою молодості, бажанням жити повним життям, всіма почуттями й радощами, прожити весну так, як мріялось про неї, пройняті ліричні поезії Лесі Українки. Треба вміти бачити й відчувати красу природи й людського життя в усіх проявах, як слухала весну поетеса. Ту весну, яка у кожної людини буває раз у житті. Свою весну, не схожу на весну інших. Вміння відчути у пташиному щебеті, у дзюркотінні струмків, у гомоні світань і присмерків, у шелесті весняного лісу, співзвучні власним почуттям, відзначає поезія «Стояла я і слухала весну».

«До мого фортеп’яно»

Навесні 1890 р. Лесі Українці через хворобу довелося надовго попрощатися з грою на фортепіано. Проте музична натура поетеси не могла цілком змиритися з таким суворим вироком її безталанної і вона ще не раз зверталася до фортепіано, свого «давнього друга».

 Прощання з фортепіано – тяжкий удар для дівчини. Адже вона йому, як вірному, ніби живому, другові довіряла всі свої сумніви й надії, все, що могла висловити тільки мовою музики.

 «Слово, чому ти не твердая криця»

«Слово, чому ти не твердая криця» – вірш Лесі Українки, яка домоглася показати і висвітлити крик полум’яний, заклик до боротьби за соціальне й національне визволення трудящих, за інтернаціональне єднання в цій боротьбі.

Особливе місце в творчій біографії Лесі Українки займає фольклор. Починаючи з дитячих вражень (поема в народному дусі «Русалка) і закінчуючи останньою казкою «Про велета», він органічно входить у поетичний світ письменниці. Вона записує з уст селян обряди, пісні, думи, балади, казки. Вже на початку 90-х рр. Леся Українка друкує в «Житті і слові» підбірку «Купала на Волині». Широтою інтересів відзначається рукописний зошит пісень із села Колодяжне, куди ввійшли веснянки, колядки, весільні, родинно-побутові, жниварські та ліричні пісні.

До золотого фонду вітчизняної та світової літератури увійшли драматичні поеми Лесі Українки «Одержима», «Кассандра», «Камінний господар», «Оргія», «Бояриня», в яких письменниця підносить ідею свободи особи та свободи суспільної.

19 липня 1913 року в Сурамі (Грузія) скінчився життєвий шлях геніальної українки. Вона пішла, але залишила народові свою чисту, світлу зброю – своє чисте й світле слово.

Олена Рудковська, бібліотекар ІІ категорії