ВАЛЕНТИН НIКОЛАЄВ ( 1889 – 1973 ) – ТАЛАНОВИТИЙ УЧЕНИЙ-БІОЛОГ, СЕЛЕКЦІОНЕР-КВІТНИКАР: ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

Валентин Федорович Ніколаєв – ботанік, знаний дослідник у галузі субтропічного рослинництва, селекціонер-квітникар, біолог, краєзнавець, третій завідувач природничо-історичного музею Полтавського губернського земства (нині Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського), науковий співробітник кількох науково-дослідних інститутів, викладач вищих навчальних закладів. Народився 20(7) серпня 1889 року у місті Слов’янськ Харківської губернії (нині Донецька область).

Його батько – провізор за освітою і успішний підприємець за цим родом занять, за благодійні внески отримав персональне дворянство; керував курортом “Мінеральні води’’ під Слов’янськом.

Мати, за походженням кубанська козачка, була вірним помічником батька. Вона померла в 30 років, залишивши дев’ятьох дітей. Валентин був молодшим із них і було йому на той час лише п’ять років.

Початкову освіту одержав у Бахмутській гімназії. Подальше навчання продовжив у 1-ій Харківській класичній гімназії, яку закінчив у 1908 р. Цей період життя був визначальним у формуванні його нахилів. Восени 1909 р., як і перед тим брат Микола, Валентин був зачислений без конкурсу ( як випускник гімназії ) на природниче відділення фізико-математичного факультету Імператорського Харківського університету.

Під впливом батька й близького оточення, він з дитинства любив займатися вирощуванням квітів. Але вирішальний вплив на вибір ним професії мала зустріч влітку 1909 р. з відомим ботаніком, знавцем флори Кавказу Ю.М. Вороновим, який залучив юнака до збору гербарію в одній із місцевостей Грузії ( де Валентин проводив літо на дачі сім’ї сестри ).

Після закінчення першого курсу університету чотири місяці канікул працював практикантом у природничо-історичному музеї Полтавського губернського земства. Для літніх польових робіт його запросив брат Микола, який в цей час завідував цим закладом. Вдруге В.Ф. Ніколаєв працював практикантом музею влітку 1912 р. Цього разу виключно в ролі ботаніка. Крім підготовки до державних екзаменів, у 1914/1915 навчальних роках в школі садівництва полтавського земства був учителем ботаніки, хімії, геометрії і латинської мови. Восени 1915 р. здав державні екзамени й закінчив університет ( з дипломом 1-го ступеня ).

Після закінчення університету Валентин Федорович знову повернувся до Полтави, де став працювати на посаді завідувача музею (з весни 1916 р. до початку 1923 р.). Одночасно із завідуванням музеєм і громадською діяльністю ( секретар правління Товариства любителів природи ), в 1920 р. В.Ф. Ніколаєв встигав читати лекції з ботаніки, анатомії й фізіології рослин, еволюції природи, завідував біологічною лабораторією, був головою факультетської ради фізико-математичного відділу Полтавського педагогічного інституту.

В 1923−1926 рр. він працював асистентом і викладачем кафедри рослинництва у Харківському сільськогосподарському інституті ( нині Харківський аграрний університет ім. В.В. Докучаєва ). Вчений багато часу приділяв створенню учбових колекцій наочних посібників, гербаріїв.

У 1927 р. переїжджає до Грузії ( м. Сухумі ). В 1927−1935 рр.− старший науковий співробітник, заступник директора Cухумського відділення Всесоюзного інституту рослинництва (ВІР), де під проводом М.І. Вавилова стає одним з кращих знавців субтропічних культур у колишньому СРСР, де без захисту дисертації 1 липня 1936 р. отримав науковий ступінь кандидата біологічних наук та звання професора.

“Ми вважаємо В.Ф. Ніколаєва одним із найбільш авторитетних знавців нашого субтропічного рослинництва…, достойним звання професора ” (М.І. Вавилов). В.Ф. Ніколаєв вніс вагомий вклад в інтродукцію та первинне вивчення низки каучуконосів, передовсім − гваюли. Крім цього йому належить пріоритет у вивченні таких культур, як австралійські акації, азіміна, евкаліпти.

У 1938 р. В.Ф. Ніколаєв повернувся до Полтави і почав працювати на посаді виконуючого обов’язки завідувача кафедри генетики, селекції і насінництва Полтавського сільськогосподарського інституту. Викладацьку роботу продовжив у м. Курган, куди було евакуйовано інститут (вересень 1941р.), згодом − у Курганському сільськогосподарському інституті (нині Курганська державна сільськогосподарська академія імені Т.С. Мальцева). З 1944 по 1946 р. він обіймав посаду завідувача кафедри рослинництва інституту. Для розвитку творчої активності, смаку до науки, науково-дослідницької роботи, вчений організував при кафедрі науковий студентський гурток. В ньому студенти мали змогу отримати багаті теоретичні знання і чималі виробничі навички.

Діяльність Ніколаєва В.Ф. була присвячена не тільки викладацькій роботі і вивченню рослин, а й справі популяризації і поширення знань про них серед широких верств населення. Він виступав на обласних нарадах і семінарах, на курсах для голів колгоспів і директорів МТС, озеленював вулиці Куйбишева, неодноразово приймав участь в організації і проведенні сільськогосподарських виставок , на яких багато людей вперше в житті мали змогу познайомитися з Курганською флорою, різними сортами плодів і овочів. Працюючи завідувачем кафедри рослинництва, вчений, захоплений своєю справою, на власному прикладі виховував достойних учнів, одним з яких був В.А. Гаврилюк, в майбутньому − вчений − ботанік Уманського сільськогосподарського інституту. У спогадах про В.Ф. Ніколаєва, з яким він познайомився у 1944 р., навчаючись в Кургані, В.А. Гаврилюк писав: ‘‘Основи, фундамент науки ботаніки, яка стала для мене головною на все життя, були закладені в м. Кургані, до сільськогосподарського технікуму якого я вступив у 1944 р.’’. Викладачем, який помітив зацікавленість юного студента рослинами та виділив йому грядку для вирощування лісових видів у культурі, був В.Ф. Ніколаєв. Згодом вчитель і учень знову зустрілися вже як колеги в Уманському СГІ.

Від листопада 1946р. по 1953р. В.Ф. Ніколаєв жив у Таджикистані, де працював заступником директора з наукової роботи Всесоюзного інституту сухих субтропіків, вивчав мигдаль, інжир, гранати. У цей час викладав також курс дарвінізму у Таджицькому державному університеті (нині Таджицький національний університет).

У 1953 р. починається Уманський період життя В.Ф. Ніколаєва, куди його було запрошено для завідування кафедрою ботаніки Уманського СГІ імені М.О. Горького (нині Національний університет садівництва).

Керуючи кафедрою, він прикладав багато зусиль для зміцнення навчально-матеріальної бази та розгортання науково-дослідної роботи. Кафедру оснащено новими мікроскопами, бінокулярами та іншим обладнанням. Вчений разом із співробітниками кафедри розробив методичні рекомендації з проведення лабораторно-практичних занять з анатомії, морфології і систематики рослин, а також літньої навчальної практики. Науковою глибиною і водночас доступністю відзначались його лекції з ботаніки. Колектив кафедри та її керівник налагодив тісні зв’язки з Інститутом ботаніки АН УРСР, ботанічними садами України та бувшого СРСР. Він неодноразово з відрядженням відвідував ботанічні установи і навчальні заклади , знайомлячись з їх роботою, та відбираючи матеріал для поповнення ботанічної ділянки інституту.

Восени 1964 р. В.Ф. Ніколаєв переїхав до Харкова, де оселився у родині дочки Неллі – кандидата с.- г. наук, пристрасного садівника-аматора. Сюди ж він перевіз головне своє багатство – колекцію гладіолусів та тюльпанів, вивчення яких не полишав до самої смерті 26 лютого 1973 р.

Варвара Охмак,
провідний бібліотекар