Веселий смуток мудреця: до 235-річчя від дня народження Петра Гулака-Артемовського

Цього року минає 235 років від дня народження знаменитого байкаря, класика нового українського письменства Петра Гулака-Артемовського. Отже, письменник, перекладач, байкар Петро Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790 року на Черкащині, в Городищі, у сім'ї священика. Свою початкову освіту, досить ґрунтовну,  хлопчик одержав вдома від батька. Нажаль, батьки рано пішли з життя і дитині рано довелося подорослішати та прокладати свій шлях у житті самостійно.  В одинадцять років він  вступив до Київської академія – єдиного тоді в Україні навчального закладу, учні якого отримували не лише середню, а й вищу освіту. Не закінчивши повного курсу навчання, юнак кілька років  викладав у приватному пансіоні в Бердичеві, пізніше навчав дітей в сім’ях польських поміщиків на Волині (до речі, працював молодий Гулак-Артемовський і в родині Потоцьких). Це дало йому знання польської та французької мов, вишукані манери, лоск. Багаті бібліотеки, перечитані Петром, допомогли вдосконалити освіту.

У 1817 році Петро Гулак-Артемовський стає вільним слухачем словесного факультету Харківського університету. Наступного року він починає багаторічну педагогічну діяльність в університеті. В цей період розпочинається й активна літературна діяльність Петра Гулака-Артемовського. Він виступає з перекладними й оригінальними творами в журналах «Український вісник» і «Вісник Європи».

Після закінчення університету й захисту в 1821 році магістерської дисертації на тему «Про користь історії взагалі і переважно вітчизняної та про спосіб викладання останньої» Петро Гулак-Артемовський викладає в університеті курс історії та польську мову, пише художні твори, бере участь у літературному житті. Це стало його покликанням – природжений лектор, він подавав матеріал надзвичайно захопливо.

В 1829 році Петро Гулак-Артемовський – ординарний професор, а в 1838 році – декан словесного факультету. В 1841-1849 роки він був ректором  Харківського університету. Одночасно Гулак-Артемовський займає посади інспектора і завідуючого навчальною частиною у  Харківському та Полтавському інститутах шляхетних дівчат.

Творчість письменника і нині називають «веселим смутком мудреця». Петро Петрович – автор віршів, байок, романтичних балад. Саме він заклав в українську літературу основи нової байки, дав перші зразки романтичної балади й подав приклад майстерного віршування. Відомим поет став у 1818 році – тоді в журналі «Український вісник» опублікували антикріпосницьку сатиричну байку-казку «Пан та собака».

На той час вона стала одним із найгостріших творів української літератури й однією з найвідоміших байок донині, цитують її й досі:

«Той дурень, хто дурним іде панам служити,

А більший дурень, хто їм дума догодити!»

У своїх творах Петро Петрович піднімає життєві проблеми соціального характеру. Народ зачитується байками «Солопій та Хівря», «Тюхтій та Чванько» (1819), «Дурень і Розумний», «Цікавий і Мовчун» (1820), «Батько та Син», «Рибка», «Дві пташки в клітці». Не залишила байдужим читача романтичн балада «Рибалка».

У 1820-ті Гулак-Артемовський багато пише, публікує свої твори, активно друкується в «Українському віснику», стає одним із засновників «Українського журналу». Творчість славетного байкаря і донині називають «веселим смутком мудреця».

Причиною життєвого смутку автора стала раптова смерть коханої дівчини. Її заможні батьки були рішуче проти їхнього союзу з Петром, дівчина зів’яла на очах та померла від сухот. Пізніше в епіграфі до байки «Тюхтій та Чванько» Гулак-Артемовський напише:

«Мої дні – це тканина з чудних контрастів: я живу плачучи, я плачу сміючись. Кохання – ці солодкі чари для багатьох сердець – для мого серця було джерелом болю та сліз. Щоби полегшити свою долю і свої пекучі жалі, зітхаючи, я пишу кумедні вірші. Яка ж бо смішна наша доля! Бажаючи плакати, я смішу інших.»

Від літературної діяльності Петро Гулак-Артемовський відійшов на початку 1830-х – більшість уваги почав приділяти сім’ї.

Був Петро Петрович відповідальним за своїх дружин та дітей. Завжди пам'ятав, що він годувальник і опора рідних. Його першою дружиною була француженка Луїза, яка народила письменнику двох синів. Луїза рано померла від застуди.

Петро Петрович сам виховував синів, аж поки не зустрів Єлизавету Федорівну. Бідна дівчина була красивою, доброю та роботящою. Про ніжного чоловіка Єлизавети Федорівни та чудового батька в Харкові ходили легенди, адже сім’я у нього була на першому плані. За 14 років (1834-1848 рр.) у родині народилося ще одинадцятеро дітей із незвичними іменами. Жили вони на околиці Харкова у власному дерев’яному будиночку. Треба було забезпечувати велику родину. 1849 року Петро Петрович Гулак-Артемовський виходить в відставку, продовжуючи працювати інспектором інститутів шляхетних дівчат. Звільнення з університету він пережив надзвичайне боляче, але надіявся повернутися туди.

У 1855 році Петра Петровича Гулака-Артемовського обрано почесним членом Харківського університету, а ще раніше – членом Копенгаґенського товариства північних антикварів, членом-кореспондентом статистичного відділення при Міністерстві внутрішніх справ, членом Королівського товариства друзів науки у Варшаві.

В останні роки життя  Петро Петрович Гулак-Артемовський майже нічого не пише. Виняток складають посвяти своїм дітям, звернення до коханої дружини і друзів. Ці вірші присвячені родинно-побутовим подіям, індивідуальним почуттям, переживанням. Митець через усе своє нелегке життя проніс палку любов до віршованого слова.

13 жовтня 1865 року зупинилося серце видатного українського письменника, вченого, перекладача, поета. Коли це сталося, дружина написала на зворотному боці фотографії: «Помер тихо 13 жовтня 1865 року під час ранкового богослужіння у церкві Покрови Пресвятої Богородиці, особливо люблячи це свято».

У 2017 році біля Харківського національного університету імені Василя Каразіна було відкрито пам'ятник класику української літератури ХІХ століття Петру Петровичу Гулаку-Артемовському.

Олена Рудковська, бібліотекар ІІ категорії